Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.07.2018 року у справі №814/4386/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2018 року

Київ

справа №814/4386/15

адміністративне провадження №К/9901/10382/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Центрального районного військового комісаріату міста Миколаєва на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року (у складі колегії суддів: Ступакової І.Г., Бітова А.І., Милосердного М.М.) у справі № 814/4386/15 за позовом ОСОБА_1 до Центрального районного військового комісаріату міста Миколаєва про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

установив:

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Центрального районного військового комісаріату міста Миколаєва, в якому просив визнати протиправним мобілізаційне розпорядження, вручене йому 14 серпня 2015 року (з урахуванням заяви про зміну предмету позову).

В обґрунтування позову вказував, що у 1994 році він був призваний на строкову військову службу із присвоєнням військового звання «рядовий». Після звільнення у 1995 році з військової служби перебував на військовому обліку у запасі та був військовозобов'язаним. У грудні 2012 року позивачу виповнилось 40 років, тобто він досягнув передбаченого законом граничного віку перебування в запасі, у зв'язку з чим військовий комісаріат був зобов'язаний виключити його з військового обліку, однак цього не зробив. Оскільки позивач звільнений від військового обов'язку, вручення йому мобілізаційного розпорядження у 2015 році вважає протиправним.

Постановою Миколаївського адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року (суддя Гордієнко Т.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове про задоволення позову: визнано протиправним мобілізаційне розпорядження Центрального районного військового комісаріату міста Миколаєва від 14 серпня 2015 року, відповідно до якого солдат ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з оголошенням мобілізації зобов'язаний з'явитись у районний військовий комісаріат, не чекаючи повістки військового комісаріату.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, Центральний районний військовий комісаріат міста Миколаєва звернувся із касаційною скаргою, у якій просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі постанову суду першої інстанції. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, помилковість висновків суду. Вказує, що згідно з чинною редакцією частини першої статті 28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» граничний вік перебування військовозобов'язаних в запасі другого розряду становить 60 років, і оскільки ОСОБА_1 зазначеного віку не досягнув, відповідач, керуючись вимогами закону, вручив йому мобілізаційне розпорядження. Також стверджує, що мобілізаційне розпорядження є документом про попереднє призначення військовозобов'язаного до конкретної військової частини і не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (чинного до 15 грудня 2017 року).

У письмових запереченнях ОСОБА_1 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як законну й обґрунтовану. Вважає, що касаційна скарга не містить посилань на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення цього суду. Зазначає, що першочерговим у даній справі є встановлення факту досягнення позивачем граничного віку перебування в запасі, а не обставини зняття позивача з військового обліку, які безпідставно досліджувалися судом першої інстанції. Також вказує, що внесені у Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» зміни в частині збільшення граничного віку перебування у запасі стосуються лише тих громадян, які є військовозобов'язаними на час внесення змін до Закону. При цьому законодавством не передбачено обов'язку особи, яка вже досягнула граничного віку перебування в запасі, поновлюватися на військовому обліку у зв'язку з внесенням змін до Закону.

Сторони у судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду справи. Відповідач надіслав до Суду клопотання про слухання справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами встановлено, що ОСОБА_1, 1972 року народження, у період з 10 по 13 серпня 2015 року проходив медичне обстеження у Центральному районному військовому комісаріаті, внаслідок чого був визнаний непридатним до військової служби в мирний час та обмежено придатним у військовий час.

14 серпня 2015 року позивач отримав мобілізаційне розпорядження, в якому зазначено: ЗГО (загін громадської оборони) №1, солдат ОСОБА_1 на підставі Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з оголошенням мобілізації зобов'язаний з'явитись у РВК, не чекаючи повістки військового комісаріату.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що облікова картка та військовий квиток позивача не містять даних про зняття (виключення) його з військового обліку, у зв'язку з чим у відповідача були правові підстави вручити йому мобілізаційне розпорядження. Суд також зазначив, що станом на час виникнення спірних правовідносин (серпень 2015) змінилось законодавство щодо граничного віку перебування позивача в запасі, і, оскільки позивач не досяг 60 років (нового граничного віку), він вважається військовозобов'язаним.

Приймаючи протилежне рішення та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції вважав, що у зв'язку із досягненням позивачем 40 років закінчився граничний вік його перебування в запасі, у зв'язку з чим відповідач повинен був виключити позивача з військового обліку і перевести у відставку. Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив з положень частини першої статті 58 Конституції України щодо недопустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Колегія суддів Верховного Суду не погоджується із таким висновком суду апеляційної інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою та другою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (у редакції, чинній на час вручення позивачу мобілізаційного розпорядження - 15 серпня 2015 року) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини дев'ятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць;

призовники - особи, приписані до призовних дільниць;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час.

Частиною десятою статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» передбачено, що громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані:

прибувати за викликом районного (міського) військового комісаріату для оформлення військово-облікових документів, приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних;

проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії районного (міського) військового комісаріату;

проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі;

виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Згідно з частиною першою статті 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров'я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в районних (міських) військових комісаріатах та відповідних органах інших військових формувань.

Водночас положення Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов'язаних осіб в запасі, зазнавало змін.

Так, статтею 28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в редакції, яка діяла до 27 березня 2014 року, було визначено, що запас військовозобов'язаних поділяється на два розряди, що встановлюються залежно від віку військовозобов'язаних.

Військовозобов'язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком:

1) перший розряд - до 35 років;

2) другий розряд:

рядовий склад - до 40 років;

сержантський і старшинський склад:

сержанти і старшини - до 45 років;

прапорщики і мічмани - до 50 років.

Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

У подальшому, Законом України від 27 березня 2014 року №1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України від 22 липня 2014 року №1604-VII - до 60 років.

При цьому, положення Закону про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та військовому резерві, змін не зазнало.

Тобто, з набранням чинності змін до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, що не досягла передбаченого Законом граничного віку перебування у запасі військовозобов'язаних другого розряду.

Положення частини першої статті 58 Конституції України судом апеляційної інстанції застосовано помилково, з огляду на наступне.

У Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов'язується із вступом його в силу і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.

Так, у зв'язку із внесенням змін до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» було підвищено граничний вік перебування військовозобов'язаних в запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов'язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

Від часу опублікування (набрання чинності) змін до цього Закону він поширює свою дію наперед на всій території України і розповсюджується на усіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.

Предметом оскарження у даній справі є дії відповідача щодо вручення йому військовим комісаріатом мобілізаційного розпорядження, а тому перевірці судом підлягає саме відповідність таких дій відповідача законодавству, яке регулює порядок дотримання громадянами встановленого військового обов'язку та загальні засади проходження в Україні військової служби.

Відтак, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно керувався положеннями Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», чинними на час виникнення спірних правовідносин, а саме - вручення ОСОБА_1 мобілізаційного розпорядження.

Згідно з частиною третьою та четвертою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації та переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на штати воєнного часу громадяни (крім тих, які проходять службу у військовому резерві) зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти військових комісаріатів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках або розпорядженнях військових комісарів. Резервісти зобов'язані з'явитися до військових частин у строки, визначені командирами військових частин, в яких вони проходять службу у військовому резерві.

Таким чином, оскільки за чинними нормами статті 28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у редакції Закону від 22 липня 2014 року №1604-VII позивач не досяг граничного віку перебування у запасі, та є військовозобов'язаним, тому у відповідача були правові підстави для вручення ОСОБА_1 мобілізаційного розпорядження.

Обґрунтовуючи свою позицію, суд апеляційної інстанції послався на дані, внесені у особову картку працівника, відповідно до яких ОСОБА_1 виключено з військового обліку за віком.

Однак при цьому суд не врахував наступне.

Згідно з частиною шостою статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі (пункт 4).

За змістом пункту 1.4 Інструкції з організації ведення військового обліку військовозобов'язаних і призовників в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях і навчальних закладах, затвердженого Наказом Міністра оборони України від 15 грудня 2010 року № 660 (далі - Інструкція № 660), з військового обліку в органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях і навчальних закладах знімаються військовозобов'язані та призовники, які згідно із частинами п'ятою та шостою статті 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» зняті або виключені з військового обліку у військових комісаріатах.

Пунктом 3.10 Інструкції № 660 визначено, що в особових картках на військовозобов'язаних, які досягли граничного віку перебування в запасі, після проведення чергової звірки з відповідними військовими комісаріатами викреслюються дані про військовий облік і робиться відмітка: «Виключений з військового обліку за віком».

Судами встановлено, що позивач не був знятий (виключений) військовим комісаріатом з військового обліку у встановленому законодавством порядку. В обліковій картці до військового квитка ОСОБА_1, серія НОМЕР_1, який є основним військово-обліковим документом, у відповідній графі відсутня інформація щодо зняття (виключення) позивача з військового обліку.

При цьому Суд враховує, що обставини, з чиєї вини позивач не був знятий з військового обліку, не є предметом доказування в цій справі.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1

Поряд з цим, Суд вважає безпідставними посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що мобілізаційне розпорядження не є рішенням суб'єкта владних повноважень, яке може бути оскаржене до суду у розумінні статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року), оскільки вручення військовозобов'язаному мобілізаційного розпорядження покладає на нього певні обов'язки, а порушення військовозобов'язаними законодавства про загальний військовий обов'язок і військову службу має наслідком застосування до таких осіб адміністративної або кримінальної відповідальності.

Судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону, у зв'язку з чим його постанова підлягає скасуванню із залишенням в силі судового рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Центрального районного військового комісаріату міста Миколаєва задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 26 квітня 2016 року скасувати і залишити в силі постанову Миколаївського адміністративного суду міста Києва від 16 лютого 2016 року.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець