Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.07.2019 року у справі №2040/6313/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2020 року

Київ

справа №2040/6313/18

адміністративне провадження №К/9901/25573/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М.Б., Усенко Є.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2019 року (головуючий суддя - Сагайдак В. В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2019 року (головуючий суддя - Ральченко І. М., судді: Катунов В. В., Бершов Г. Є.) у справі № 2040/6313/18 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із позовом, у якому просив:

- скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області (далі - ГУ ДФС, відповідач) №00008511315 від 10 липня 2018 року, №00008461315 від 10 липня 2018 року, №00008481315 від 10 липня 2018 року, №00008471315 від 10 липня 2018 року;

- рішення ГУ ДФС про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №00008491315 від 10 липня 2018 року;

- вимогу ГУ ДФС про сплату боргу (недоїмки) № Ф-00000981315 від 10 липня 2018 року.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що податкові повідомлення-рішення, рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимога про сплату боргу (недоїмки) ґрунтуються на помилкових судженнях суб`єкта владних повноважень, є незаконними та такими, що підлягають скасуванню.

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 5 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2019 року, позов задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Харківській області № 00008511315, № 00008461315, № 00008481315, № 00008471315 від 10 липня 2018 року, рішення Головного управління ДФС у Харківській області про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску за №00008491315 від 10 липня 2018 року, вимогу Головного управління ДФС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-00000981315 від 10 липня 2018 року. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Харківській області на користь ФОП ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору у розмірі 4307,69 грн.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

Головним управлінням ДФС у Харківській області проведено документальну планову виїзну перевірку самозайнятої особи ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2017 року, за результатами якої складено акт № 2382/20-40-13-15-07/ НОМЕР_1 (далі - Акт перевірки) (т. 1 а. с. 19-34).

В Акті перевірки зазначено про порушення позивачем:

- підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України (далі - ПК України);

- підпункту 177.5.2 пункту 177.5 статті 177 ПК України не надання декларації про майновий стан та доходи за 2015 рік;

- підпункту 16.1.2 пункту 16.1 статті 16, пункту 177.10 статті 177 ПК України відсутність обліку доходів та витрат за встановленою формою протягом 2016-2017 років;

- підпункту 296.1.1 пункту 296.1 статті 296 розділу XIV ПК України;

- пунктів 177.2, 177.3, 177.4 статті 177 ПК України, внаслідок чого занижено суму податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності на загальну суму 44351 грн, в тому числі за 2015 рік в сумі 18672,75 грн, за 2016 рік в сумі 24550,8 грн, за 2017 рік у сумі 1127,45 грн.

- статті 168, статті 176, підпунктів 1.2, 1.6 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX ПК України, чим занижено податкове зобов`язання зі сплати військового збору на загальну суму 4025,13 грн, в тому числі за 2015 рік в сумі 1867,28 грн, за 2016 рік в сумі 2045,90 грн, за 2017 р. в сумі 93,95 грн;

- пункту 11 статті 8, пункту 2 статті 9 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI), внаслідок чого занижено суми єдиного внеску на загальну суму 72954,54 грн, в тому числі за 2015 рік в сумі 41949,82 грн, за 2017 рік в сумі 31448,86 грн;

- пункту 49.1, пункту 49.2. статті 49, пункту 203.1 статті 203 ПК України - не надання декларацій по податку на додану вартість за період з січня 2016 року по березень 2017 року;

- пункту 181.1 статті 181, пункту 183.1, пункту 183.2, пункту 183.10 статті 183, пункту 187.1 статті 187 ПК України - заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 222639 грн.

Позивачем були подані заперечення проти висновків Акта перевірки (том 1, а. с. 111-112).

Рішенням від 6 липня 2018 року висновки Акта перевірки залишено без змін (том 1 а. с. 115-119).

На підставі висновків Акта перевірки Головним управлінням ДФС у Харківській області 10 липня 2018 року прийнято податкові повідомлення-рішення № 00008511315, № 00008461315, № 00008481315, № 00008471315; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 00008491315; вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф- 00000981315 (том 1 а. с. 13-18).

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що висновки ГУ ДФС щодо обов`язку позивача відповідно до абзацу 7 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України з 1 квітня 2015 року перейти на загальну систему оподаткування є безпідставними, оскільки позивач у періоді, що перевірявся, здійснював діяльність, яка передбачена у його облікових даних згідно з Витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР), в тому числі станом на 1 січня 2015 року. Посилання відповідача на те, що з 1 жовтня 2015 року позивач перебував на загальній системі оподаткування суди визнали такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки рішення ГУ ДФС від 30 вересня 2015 року про виключення позивача з реєстру платників єдиного податку скасовано в судовому порядку - справа №2040/5263/18. Ці висновки судів стали підставою для скасування податкових повідомлень-рішень №00008511315 і №00008461315 від 10 липня 2018 року. Інші рішення відповідача та вимогу про сплату єдиного внеску суди визнали такими, що є похідними, а тому підлягають скасуванню.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, ГУ ДФС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Касаційна скарга обґрунтована неправильним застосуванням судами пункту 291.4 статті 291, підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298, пункту 177.2 статті 177, пункту 181.1 статті 181 Податкового кодексу України, а також невідповідністю висновків судів попередніх інстанцій дійсним обставинам справи. Так, скаржник посилається на те, що ФОП ОСОБА_1 з 1 січня 2015 року по 30 вересня 2015 року перебував на спрощеній системі оподаткування (друга група), з 1 жовтня 2015 року по 31 березня 2017 року - на загальній системі оподаткування. Відповідно до підпунктів 1 та 2 пункту 291.4 статті 291 ПК України однією з умов перебування фізичних осіб - підприємців на першій групі платників єдиного податку є здійснення господарської діяльності з надання побутових послуг населенню, а на другій групі - здійснення господарської діяльності з надання послуг платникам єдиного податку та/або населенню. Для цілей глави 1 «Спрощена система оподаткування, обліку та звітності» розділ XIV ПКУ під побутовими послугами населенню, які надаються першою та другою групами платників єдиного податку, розуміються види послуг, передбачені у пункті 291.7 статті 291 ПК України. Серед вказаного переліку відсутня послуга - надання в оренду інших машин, устаткування (електронного обладнання - цифрових портів). Крім того, згідно з укладеними між позивачем та фінансовими установами ТОВ «Тріолан Мані», ФК ТОВ «Ай ті Фінанс», ПАТ «Банк національний кредит» договорами про прийом платежів та переказ коштів, фінансова установа організовує та здійснює переказ коштів, внесених Платником до Фінансової установи на користь Отримувача (ОСОБА_1). При цьому, не конкретизовано, який саме Платник здійснює переказ коштів. Разом з тим, банківські виписки, надані до перевірки, не містять призначення платежу, що також підтверджує, що платежі не від населення або платників єдиного податку.

Отже, на переконання скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій залишилось поза увагою, що за результатами перевірки фінансово-господарської діяльності встановлено, що ФОП ОСОБА_1 здійснював діяльність, яка не передбачена у пункті 291.4 статті 291 ПК України, а саме надання послуг населенню або платникам єдиного податку.

Також ГУ ДФС зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року у справі №2040/5263/18 може бути однією із підстав задоволення позову у цій справі, оскільки предметом спору у справі №2040/5263/18 було анулювання ФОП ОСОБА_1 платником єдиного податку з 1 жовтня 2015 року у зв`язку із наявністю податкового боргу протягом двох послідовних кварталів. Водночас, підставою для анулювання платником єдиного податку з 1 квітня 2015 року у цій справі - є недотримання критеріїв перебування на спрощеній системі оподаткування (відсутність доказів надання послуг населенню або платникам єдиного податку).

ГУ ДФС зазначає, що перевіркою встановлено факт отримання позивачем у період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року на розрахунковий рахунок коштів від фінансових установ на загальну суму 1020890,59 грн, а відтак, на підставі положень пункту 181 статті 181 ПК України позивач повинен був зареєструватися платником податку на додану вартість, починаючи з 11 січня 2016 року.

У зв`язку з наведеним, відповідач вважає, що приймаючи податкові повідомлення -рішення про визначення грошових зобов`язань з податку на додану вартість, податку на доходи з фізичних осіб, військового збору, про застосування штрафних санкцій з податку на доходи з фізичних осіб, вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, ГУ ДФС діяло на підставі та в межах повноважень, визначених Законом, а тому підстави для задоволення позову відсутні.

ФОП ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та правильність висновків судів попередніх інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни, зокрема, щодо меж касаційного перегляду, підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін, підстав для задоволення касаційної скарги і скасування судових рішень.

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частин першої - другої статті 341 КАС України (в редакції чинній до 8 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегією суддів визначено, що позиція відповідача про порушення судами норм права при ухваленні судових рішень обґрунтована трьома доводами: 1) безпідставність врахування судами рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2018 року у справі №2040/5263/18; 2) позивач був зобов`язаний з 1 квітня 2015 року перейти на загальну систему оподаткування, оскільки протягом січня-березня 2015 року ним здійснювалася діяльність, яка не зазначена в реєстрі платників єдиного податку, а також ненадання доказів надання послуг саме населенню або платникам єдиного податку, як обов`язкової умови перебування на спрощеній системі оподаткування (друга група); 3) позивач був зобов`язаний зареєструватися платником податку на додану вартість починаючи з 11 січня 2016 року, оскільки протягом 2015 року отриманий ним дохід перевищив 1000000 грн.

Отже, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у цій справі в межах зазначених доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи.

Доводи відповідача про безпідставність врахування як підстави для задоволення судами позову судового рішення у справі №2040/5263/18, колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки зазначене судове рішення спростовує факт перебування позивача з 1 жовтня 2015 року на загальній системі оподаткування, про що зазначало ГУ ДФС в Акті перевірки та під час розгляду справи судами попередніх інстанцій.

Щодо доводів про обов`язок позивача зареєструватися платником податку на додану вартість починаючи з 11 січня 2016 року, оскільки протягом 2015 року отриманий ним дохід перевищив 1000000 грн, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 181.1 статті 181 ПК України у разі якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп`ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов`язана зареєструватися як платник податку у контролюючому органі за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку першої - третьої групи.

Отже, зазначені доводи відповідача є похідними від доводів про порушення позивачем умов перебування на спрощеній системі оподаткування (друга група), що зумовлювало обов`язок ФОП ОСОБА_1 з 1 квітня 2015 року перейти на загальну систему оподаткування, а відповідно, і обов`язок зареєструватися платником ПДВ після перевищення сукупного доходу розміру 1000000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Надаючи правову оцінку доводам, які при встановлених судами обставин є вирішальними в межах розгляду цієї справи, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з пунктом 291.4 статті 294 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суб`єкти господарювання, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, поділяються на групи платників єдиного податку, зокрема, друга група - фізичні особи - підприємці, які здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових, платникам єдиного податку та/або населенню, виробництво та/або продаж товарів, діяльність у сфері ресторанного господарства, за умови, що протягом календарного року відповідають сукупності таких критеріїв: не використовують працю найманих осіб або кількість осіб, які перебувають з ними у трудових відносинах, одночасно не перевищує 10 осіб; обсяг доходу не перевищує 1500000 гривень.

Порядок реєстрації та анулювання реєстрації платників єдиного податку врегульований статтею 299 ПК України, відповідно до пункту 299.1 якої реєстрація суб`єкта господарювання як платника єдиного податку здійснюється шляхом внесення відповідних записів до реєстру платників єдиного податку.

Відповідно до положень пункту 299.2 статті 299 ПК України центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, веде реєстр платників єдиного податку, в якому міститься інформація про осіб, зареєстрованих платниками єдиного податку.

Згідно з пунктом 299.10. статті 299 ПК України реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу у разі:

1) подання платником податку заяви щодо відмови від застосування спрощеної системи оподаткування у зв`язку з переходом на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, - в останній день календарного кварталу, в якому подано таку заяву;

2) припинення юридичної особи (крім перетворення) або припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем відповідно до закону - в день отримання відповідним контролюючим органом від державного реєстратора повідомлення про проведення державної реєстрації такого припинення;

3) у випадках, визначених підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 цього Кодексу;

4) якщо у податковому (звітному) році частка сільськогосподарського товаровиробництва платника єдиного податку четвертої групи становить менш як 75 відсотків.

Згідно з абзацами 5 і 7 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України платники єдиного податку зобов`язані перейти на сплату інших податків і зборів, визначених цим Кодексом, шляхом подання заяви до контролюючого органу: у разі здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності або відбулася зміна організаційно-правової форми; у разі здійснення видів діяльності, не зазначених у реєстрі платників єдиного податку, - з першого числа місяця, наступного за податковим (звітним) періодом, у якому здійснювалися такі види діяльності.

Системний аналіз вищенаведених положень податкового законодавства дає підстави для висновку про те, що реєстрація платником єдиного податку є безстроковою та може бути анульована шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу лише у встановлених законом випадках.

Відповідно до абзацу 1 пункту 299.11 статті 299 ПК України у разі виявлення відповідним контролюючим органом під час проведення перевірок порушень платником єдиного податку першої - третьої груп вимог, встановлених цією главою, анулювання реєстрації платника єдиного податку першої - третьої груп проводиться за рішенням такого органу, прийнятим на підставі акта перевірки, з першого числа місяця, наступного за кварталом, в якому допущено порушення. У такому випадку суб`єкт господарювання має право обрати або перейти на спрощену систему оподаткування після закінчення чотирьох послідовних кварталів з моменту прийняття рішення контролюючим органом.

Отже, способом реалізації владних управлінських функцій у разі встановлення обставин під час проведення документальної перевірки, за яких платник податків не може перебувати на спрощеній системі оподаткування (бути платником єдиного податку), є прийняття рішення про анулювання реєстрації платника єдиного податку шляхом виключення з реєстру платників цього податку.

Проте суди попередніх інстанцій під час розгляду цієї справи не з`ясували, чи приймалося відповідачем рішення про анулювання реєстрації позивача як платника єдиного податку другої групи з 1 квітня 2015 року з підстави здійснення позивачем видів діяльності, не зазначених у реєстрі платників єдиного податку (абз. 7 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України). Не з`ясовано і питання, чи приймалося рішення про анулювання реєстрації позивача як платника єдиного податку другої групи з 1 квітня 2015 року з підстави здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, або невідповідності вимогам організаційно-правових форм господарювання (абз. 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України), в той час як одним із доводів відповідача було здійснення такої діяльності, зокрема з огляду на відсутність доказів надання послуг саме населенню або платникам єдиного податку.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що доводи відповідача про порушення умов перебування позивача на спрощеній системі оподаткування (друга група) ґрунтуються на двох порушеннях, кожне з яких згідно з підпунктом 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України є самостійним для встановлення обов`язку перейти на загальну систему оподаткування: протягом січня-березня 2015 року здійснення діяльності, яка не зазначена в реєстрі платників єдиного податку; відсутність доказів надання послуг саме населенню або платникам єдиного податку.

Щодо першого порушення, колегія суддів зазначає, що висновки судів попередніх інстанцій зводяться до того, що доводи ГУ ДФС в цій частині спростовуються Витягами з ЄДР, відповідно до яких діяльність згідно з КВЕД 77.39 - надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в. і.у. була внесена до облікових даних позивача протягом усього періоду, що перевірявся відповідачем.

Проте колегія суддів звертає увагу, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб та реєстр платників єдиного податку є різними реєстрами, відповідно, належним доказом для перевірки доводів відповідача має бути інформація щодо внесених видів діяльності позивача саме з реєстру платників єдиного податку.

Отже, оскільки відповідно до пункту 299.7 статті 299 ПК України до реєстру платників єдиного податку вносяться відомості про платника єдиного податку, зокрема, про види господарської діяльності, суди попередніх інстанцій з метою перевірки доводів ГУ ДФС повинні були дослідити саме витяги з реєстру платників єдиного податку зі змінами станом на відповідний період, який ставиться під сумнів ГУ ДФС, врахувавши відповідність наявних у ньому кодів ВЕД ДК 009:2005 до кодів ВЕД ДК 009:2010.

Враховуючи, що відповідач доводив правомірність висновків Акта перевірки з посиланням на наявні у нього реєстраційні та облікові дані платників податків (т. 3 а.с. 81-82), судам належало з`ясувати причини, за яких відбулось несвоєчасне внесення даних, наявних в ЄДР, до такого реєстру платників податків, чи залежали ці обставини саме від позивача у справі та чи може це бути підставою для висновку про виникнення у позивача обов`язку перейти на загальну систему оподаткування.

Друге порушення, з яким відповідач пов`язував виникнення у позивача обов`язку перейти на загальну систему оподаткування, залишилося поза увагою і дослідження судів попередніх інстанцій. Суди не надали правової оцінки доводам ГУ ДФС про відсутність договорів на надання в оренду електронного обладнання - цифрових порталів кінцевим споживачам, як наслідок не встановили дотримання першочергової умови для перебування на другій групі платників єдиного податку - обов`язок надавати послуги виключно населенню або платникам єдиного податку, не з`ясували, якими доказами відповідач доводить факт надання позивачем послуг не тільки населенню або платникам єдиного податку як складового елементу порушення.

Доречними є доводи позивача, що відповідач звужує тлумачення пункту 291.4 статті 291 ПК України, зазначаючи, що позивач, перебуваючи платником єдиного податку другої групи, може надавати виключно побутові послуги, які визначені пунктом 291.7 ПК України, оскільки ця норма визначає, що фізичні особи-підприємці на другій групі здійснюють господарську діяльність з надання послуг, у тому числі побутових. Тобто, фізичні особи- підприємці другої групи можуть надавати і інші послуги крім побутових, при дотриманні інших умов, визначених для цієї групи платників єдиного податку.

Разом з тим, хоча такі доводи ГУ ДФС і є безпідставними, проте, не є єдиними в межах розгляду цієї справи, а тому встановлення обставин надання позивачем послуг виключно населенню або платникам єдиного податку є істотним для правильного вирішення цієї справи, і входить до предмета доказування в межах цієї справи.

Отже, суди попередніх інстанцій не надали правової оцінки усім доводам відповідача, не встановили чи відповідають вони дійсності та обмежились твердженням про правомірність дій позивача в питанні, яке фактично не було поставлено перед судом (наявність зареєстрованого виду діяльності в ЄДР), а відтак суди помилково встановили предмет доказування у цій справі, а тому при новому розгляді справи мають врахувати вищевикладене і вирішити спір, який передано на розгляд суду, зі з`ясуванням обставин, які безпосередньо підлягають оцінці у цій справі. Крім того, в залежності від висновків суду, перевірці підлягає дотримання податковим органом строків давності, встановлених статтею 102 ПК України при прийнятті спірних рішень.

За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Частиною четвертою зазначеної статті встановлено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що порушення норм процесуального права допустили обидві судові інстанції, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами, надати належну правову оцінку кожному доказу окремо та у їх сукупності. Судове рішення, з урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів, повинно містити обґрунтування, чому суд приймає або відхиляє той чи інший доказ, надавши правову оцінку усім доводам сторін в межах заявленого позову.

Керуючись статтями 341, 345, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 5 лютого 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2019 року у справі № 2040/6313/18 скасувати.

Справу № 2040/6313/18 направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

М.Б. Гусак

Є.А. Усенко ,

Судді Верховного Суду