Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.06.2018 року у справі №826/8009/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2018 року

Київ

справа №826/8009/16

адміністративне провадження №К/9901/30996/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2017 (головуючий суддя - Оксененко О.М., судді - Губська Л.В., Федотов І.В.) у справі № 826/8009/16 за позовом ОСОБА_2 до державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі - ДПІ у Печерському районі у м. Києві) про скасування податкових повідомлень-рішень, -

встановив:

ОСОБА_2 звернувся до окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі в м. Києві від 07.04.2016 № 128-1305, № 127-1305.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 12.01.2017 позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2017 рішення суду першої інстанції скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2017, а постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 12.01.2017 - залишити в силі.

В доводах касаційної скарги представник позивача зазначає, що позивач не є платником земельного податку, оскільки він не є власником земельної ділянки. Частина перша статті 377 Цивільного кодексу України не застосовується до власників нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Відповідач не реалізував процесуальне право щодо подання заперечень на касаційну скаргу.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Як з'ясовано судами попередніх інстанцій, ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належать нежилі приміщення, які розташовані у місті Києві за адресами АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, що підтверджується наявними в матеріалах справи свідоцтвами про право власності на нежитлові приміщення.

07.04.2016 контролюючим органом, згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пунктом 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (далі - ПК України) винесено податкове повідомлення - рішення № 127-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у сумі 10 151,01 грн та податкове повідомлення - рішення № 128-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у сумі 25 814,10 грн.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями податкового органу позивач звернувся до суду про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що позивач не є власником/користувачем земельної ділянки, а тому нарахування йому податкового зобов'язання зі сплати податку за землю є протиправним та суперечить вимогам пункту 297.1 статті 297 ПК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції апеляційний суд виходив із положень пункту 287.8 статті 287 ПК України, відповідно до яких власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що скільки ОСОБА_2 є власником нежитлових приміщень, за земельні ділянки під якими нараховано земельний податок, незважаючи на те, що він не зареєстрував право власності чи користування земельними ділянками під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність у податкового органу правових підстав для нарахування позивачу земельного податку з фізичних осіб.

Надаючи оцінку обставинам у справі Верховний Суд виходить з наступного.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХII ПК України.

Відповідно до підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01.07.2004 № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України.

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПК України).

Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування зазначених вище норм матеріального права у спорах цієї категорії, міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 07.07.2015 № 21-775а17.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що позивач є власником нежитлових приміщень, за земельну ділянку під якими контролюючий орган нарахував земельний податок. При цьому в силу вимог статей 182, 334 Цивільного кодексу України та положень Закону № 1952-IV право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у ОСОБА_2 з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права і дійшов обґрунтованого висновку щодо правомірності прийнятих податковим органом податкових повідомлень-рішень від 07.04.2016 № 128-1305, № 127-1305.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судом апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки апеляційного суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для його перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 26.04.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду