Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2018 року

Київ

справа №161/19431/17

адміністративне провадження №К/9901/48260/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2

на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.01.2018 (головуючий суддя - Черняк В.В.)

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2018 (головуючий суддя - Сапіга В.П., судді - Затолочний В.С., Улицький В.З.)

у справі № 161/19431/17

за позовом ОСОБА_2

до Волинської митниці ДФС

про скасування постанови в справі про порушення митних правил,

У С Т А Н О В И В:

У грудні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Волинської митниці ДФС, в якому просив скасувати постанову в справі про порушення митних правил №2978/20500/17 від 27.09.2017.

Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 29.01.2018 у поновленні пропущеного строку ОСОБА_2 для звернення до адміністративного суду із зазначеним позовом відмовив, а позовну заяву залишив без розгляду.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 12.03.2018 ухвалу суду першої інстанції від 29.01.2018 залишив без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів будь-якими належними та допустимими доказами поважність причин пропуску строку звернення до суду, зокрема й факт отримання постанови митниці лише 31.10.2017, у той час як відповідач надав суду докази вручення оскаржуваної постанови члену сім'ї 30.09.2017.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_2 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій і передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. При цьому в обґрунтування касаційної скарги позивач зазначив, що строк оскарження постанови Волинської митниці ДФС пропущений ним з поважних причин, а судові рішення не містять мотивів, з яких суди виходили, відмовляючи в поновленні такого строку.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 та залишити рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

Касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження відповідно до пункту 3 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 529 Митного кодексу України постанова митниці у справі про порушення митних правил може бути оскаржена до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, або до місцевого загального суду як адміністративного суду в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України.

Частиною четвертою цієї статті визначено, що скарга (адміністративний позов) на постанову органу доходів і зборів у справі про порушення митних правил подається у строк, встановлений Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі пропуску цього строку з поважних причин він за заявою особи, яка подає скаргу (адміністративний позов), може бути поновлений відповідно митницею, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, або судом.

Згідно з частинами першої та третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови, а щодо постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такої постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.

Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту. Дотримання цього строку є однією з умов для реалізації права на позов у публічно-правових відносинах, яка дисциплінує учасників цих відносин, запобігає зловживанням, сприяє стабільності діяльності суб'єктів владних повноважень щодо виконання своїх функцій. Відсутність цієї умови приводила б до постійного збереження стану невизначеності та неостаточності у відносинах.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що постанова Волинської митниці ДФС у справі про порушення митних правил №2978/20500/17 від 27.09.2017, відповідно до якої ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні порушення митних правил, передбачених частиною третьою статті 470 Митного кодексу України, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 8 500,00 грн., згідно з супровідним листом № 2731/03-70-20 направлена позивачу 28.09.2017.

Про факт надіслання ОСОБА_2 постанови у справі про порушення митних правил №2978/20500/17 свідчить список поштових відправлень Волинської митниці ДФС від 28.09.2017, де вказано штриховий кодовий поштовий ідентифікатор №4470239913769.

Відповідно до інформації офіційного веб-порталу УДППЗ «Укрпошта» поштове відправлення з ідентифікатором №4470239913769 вручено адресату (члену сімї) 30.09.2017.

За загальним правилом днем отримання постанови є дата, зазначена в поштовому повідомленні про вручення її особі або повнолітньому члену сім'ї такої особи.

Таким чином, постанова Волинської митниці ДФС у справі про порушення митних правил № 2978/20500/17 від 27.09.2017 вважається врученою позивачу 30.09.2017.

Разом з тим, як встановлено матеріалами справи, з первинним адміністративним позовом ОСОБА_2 звернувся до суду 31.10.2017. Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 02.11.2017 вказаний позов залишено без руху, а ухвалою від 24.11.2017 - повернуто позивачу. З даним позовом ОСОБА_2 звернувся 14.12.2017, тобто з пропуском строку звернення до суду, визначеного статтею 289 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Звертаючись до суду, позивач просив поновити строк на звернення до суду, посилаючись на те, що хоча такий формально і пропущений, проте з поважних причин. Разом з тим зазначав, що оскаржувану постанову митного органу отримав 31.10.2017 та одночасно заперечив твердження відповідача про отримання її членом сім'ї.

Колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що посилання позивача на поважність причин пропуску строку звернення до суду, зокрема й факту отримання постанови Волинської митниці ДФС лише 31.10.2017, жодними належними та допустимими доказами не підтверджена. Натомість відповідач надав суду докази вручення оскаржуваної постанови члену сім'ї 30.09.2017.

Між тим, поважними причинами можуть визнаватись лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001. У вказаних рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.

Таким чином, оскільки позивач при зверненні до суду не надав доказів, які б підтвердили поважність причин пропуску строку, то суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, обґрунтовано залишив позовну заяву ОСОБА_2 без розгляду на підставі частини четвертої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 345, 350, 356 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29.01.2018 та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 12.03.2018 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.А. Гончарова

Судді І.Я. Олендер

Р.Ф. Ханова