Історія справи

Ухвала КАС ВП від 17.05.2021 року у справі №826/21524/15

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2021 року

м. Київ

справа №826/21524/15

касаційне провадження №К/9901/27934/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л. І.,

суддів: Олендера І. Я., Хохуляка В. В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі у тексті - позивач, ОСОБА_2) на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2016 (головуючий суддя - Беспалов О. О., судді - Грибан І. О., Губська О. А.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві (далі у тексті - Інспекція, ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у місті Києві) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.05.2015 №1966-15,

УСТАНОВИЛ:

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 23.05.2015 № 1966-15.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначала, що податкове повідомлення - рішення від 23.05.2015 №1966-15 є протиправним, оскільки, ґрунтується на особистих припущеннях перевіряючих, без урахування фактичних обставин справи, всупереч приписів чинного податкового законодавства, з огляду про що має бути скасоване у судовому порядку.

У письмових запереченнях відповідач проти позову заперечував з огляду на його необґрунтованість та безпідставність. Також, зазначив, що у випадку, коли фізична особа - підприємець - платник єдиного податку, яка придбала будівлю, споруду (їх частину), але право власності на таку земельну ділянку не оформила, сплачує земельний податок на загальних підставах з урахуванням прибудинкової території незалежно від обраного виду господарської діяльності, з огляду про що вказував на законність податкового повідомлення - рішення №1966-15 та відсутність правових підстав для скасування.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2016 адміністративний позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2016 апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС України у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2016 у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС України у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено та скасовано постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2016.

Позивач оскаржила рішення Київського апеляційного адміністративного суду до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 31.10.2016 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, оскільки скаржник вважає, що земельна ділянка, за користування якою позивачу нараховано земельний податок, обліковується за КП "Липкижитлосервіс", то обов'язку сплачувати земельний податок за користування зазначеною земельної ділянкою у ОСОБА_1 немає. Вважає, що нарахування їй податкового зобов'язання зі сплати податку за землю є протиправним та суперечить вимогам Податкового кодексу України (далі у тексті - ПК України у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), оскільки відповідачем між нормами Податкового кодексу України наявна колізія в аспекті оподаткування власників нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, яка повинна долатись із урахуванням презумпції правомірності рішень платника податку.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не надавав письмових заперечень на касаційну скаргу судові.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17.05.2021 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 18.05.2021.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л. І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В. В., Олендер І. Я.

Переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, виходячи з такого.

У справі, що розглядається, було вірно встановлено судами, що позивачу на праві приватної власності належать нежилі приміщення № 1 та № 9 групи приміщень № 199 (в літ. А) загальною площею 148,70 м2, які знаходяться в багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі - продажу нежилих приміщень від 05.02.2008.

Інспекцією у порядку підпункту 54.3.3. пункту 54.3 ст. 54 ПК України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 розділу 13 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення - рішення від 23.05.2015 № 1966-15, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб у розмірі 9 473,40 грн за 2015 рік.

Як вбачається із матеріалів справи, будинок, у якому знаходяться нежитлові приміщення позивача, є багатоквартирним.

Також, встановлено судами, що згідно з листом комунального підприємства по утриманню та експлуатації житлового фонду "Липкижитлосервіс" (КП "Липкижитлосервіс") від 22.11.2011 № 1258/6, вказаний будинок загальною площею 22 238,00 м2 знаходиться на балансі вказаного КП "Липкижитлосервіс".

Крім того, у листі від 16.03.2012 № 363/16 КП "Липкижитлосервіс", наданого на запит відповідача від 06.03.2012 № 81/10/17-310, що міститься у матеріалах справи, зазначено, що податок за частину земельної ділянки, яка припадає на нежитлове приміщення у даному багатоповерховому будинку зареєстроване за громадянкою ОСОБА_1 не сплачує.

Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відповідність вимогам законодавства вказаного податкового повідомлення-рішення з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.

Відповідно до підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як визначено статтею 126 ЗК України, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК України і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПК України).

Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У справі, яка розглядається, суди обох інстанцій встановили, що позивач є власником нежитлових приміщень № 1 та № 9 групи приміщень № 199, за земельну ділянку під яким Інспекцією оспорюваним податковим повідомленням-рішенням нарахувано земельний податок. При цьому, в силу вимог статей 182, 334 ЦК України та положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належним їй на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у ОСОБА_1 з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже висловлена Верховним Судом України у постановах від 07 липня 2015 року (справа №826/12388/13-а), від 02 грудня 2015 року (справа №826/3130/15), а також Верховним Судом у постанові від 19 червня 2018 року (справа №826/8009/16).

За наведеного, враховуючи мотиви касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про законність нарахування позивачу грошового зобов'язання зі сплати земельного податку й прийняли рішення за правильного застосування відповідних норм матеріального права.

У відповідності до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 06.10.2016 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

СуддіЛ. І. Бившева І. Я. Олендер В. В. Хохуляк