Історія справи

Ухвала КАС ВП від 05.03.2018 року у справі №823/926/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

19 лютого 2019 року

справа №823/926/16

адміністративне провадження №К/9901/31262/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Черкаській області (Драбівське відділення)

на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 року у складі судді Рідзель О.А.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року у складі суддів Безименної Н.В., Аліменка В.О., Бєлової Л. В.

у справі № 823/926/16

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Зернова компанія "Хорс"

до Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (Драбівське відділення)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

15 липня 2016 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю "Зернова компанія "Хорс" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (Драбівське відділення) (далі - податковий орган, відповідач у справі) про скасування податкового повідомлення - рішення від 18 лютого 2016 року № 4/0000542200 про нарахування суми грошового зобов'язання за платежем пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД у сумі 4 872 337 грн 54 коп., з мотивів протиправності його прийняття податковим органом.

10 жовтня 2016 року постановою Черкаського окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року, задоволено позов Товариства, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18 лютого 2016 року № 4/0000542200, з мотивів недоведеності податковим органом складу правопорушень, передбачених статтями 1 та 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР (далі - Закон № 185/94).

10 січня 2017 року податковий орган подав касаційну скаргу, в якій відповідач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову Товариству в повному обсязі за безпідставністю.

Податковий орган вказує, що строки, визначені статтею 1 Закону № 185/94, мають обраховуватися з дати митного оформлення. Суди попередніх інстанцій помилково взяли до уваги не дату оформлення вивізної митної декларації, а дату відтиску штампу Південної митниці, яка є датою засвідчення митницею копії декларації «Згідно з оригіналом». Відповідач також доводить наявність й інших порушень, допущених позивачем при здійсненні розрахунків за зовнішньоекономічними експортними та імпортними контрактами, встановлених актом перевірки.

11 січня 2017 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито провадження за касаційною скаргою податкового органу (суддя Бившева Л. І.).

01 лютого 2017 року Товариством подано до Вищого адміністративного суду України заперечення на касаційну скаргу, яких позивач спростовує доводи касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

01 березня 2018 року матеріали касаційного провадження К /9901/31262/18 передано до Верховного Суду.

03 березня 2018 року матеріали касаційного провадження К /9901/31262/18 прийнято до провадження та витребувано із Черкаського окружного адміністративного суду справу № 823/926/16.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судові рішення частково не відповідають.

У грудні 2015 року - січні 2016 року податковим органом проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання, зокрема, вимог валютного законодавства за період з 01 жовтня 2012 року по 30 вересня 2015 року, за результатами якої складено акт від 02 лютого 2016 року № 13/23-00-22-0105/32418388 (далі - акт перевірки).

18 лютого 2016 року керівником податкового органу згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, статтею 4 Закону №185/94 на підставі акта перевірки за порушення Товариством вимог статті 1 та статті 2 Закону №185/94, нараховано суму грошового зобов'язання, а саме пеню за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності та штрафні санкції за порушення валютного законодавства в сумі 4 872 337 грн 54 коп.

Склад валютних правопорушень, покладених в основу спірного податкового повідомлення-рішення, доводиться податковим органом за наслідком аналізу двох груп операцій Товариства, а саме вчасності проведення розрахунків за зовнішньоекономічними імпортними контрактами та вчасності проведення розрахунків за зовнішньоекономічними експортними контрактами.

Перегляд касаційної скарги здійснюється Судом в межах її доводів відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо дотримання строків проведення розрахунків за зовнішньоекономічними імпортними контрактами.

Судами попередніх інстанцій установлено, що між позивачем та фірмою-нерезидентом «Interchemprod and Invest Ltd» укладено імпортні контракти про придбання зернозбиральних комбайнів від 12 серпня 2014 року № 2014-12/08 та від 12 травня 2014 року № 2014-12/05.

Додатковою угодою № 1 від 05 жовтня 2014 року до контракту від 12 серпня 2014 року № 2014-12/08 та додатковими угодами від 11 серпня 2014 року та від 12 серпня 2014 року, відповідно, № 1, 2 до контракту від 12 травня 2014 року № 2014-12/05 вищезазначені контракти розірвано на умовах взаємної згоди.

За змістом частин першої та четвертої статті 2 Закону №185/94-ВР імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Імпортна операція у розумінні статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 185/94-ВР) передбачає здійснення суб'єктом господарювання імпорту. Моментом вчинення імпортної операції, зокрема моментом поставки товару за такою операцією, для застосування статей 2,4 Закону № 185/94-ВР є саме момент фактичного перетину імпортованим товаром митного кордону України.

Доказів щодо фактичного перетину імпортованим товаром кордону як і нарахування санкцій з моменту такого перетину матеріали справи не містять.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 04 липня 2011 року № 21-136а11 та від 16 січня 2012 року № 21-412а11.

Задовольняючи позовні вимоги у цій частині, суди обґрунтовано виходили з відсутності складу валютного правопорушення, передбаченого статтею 2 Закону №185/94-ВР, внаслідок того, що імпортних операцій фактично не здійснювалося, відбулося лише повернення попередньої оплати за товар, який не поставлявся Товариству, оскільки інакше податковим органом не доведено.

Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що застосування пені за недотримання строків розрахунку за зовнішньоекономічним імпортними контрактами від 12 серпня 2014 року № 2014-12/08 та від 12 травня 2014 року № 2014-12/05 є безпідставним, а спірне податкове повідомлення-рішення у відповідній частині підлягає скасуванню.

Щодо дотримання строків проведення розрахунків за зовнішньоекономічними експортними контрактами

Судами попередніх інстанцій установлено, що суму пені за порушення вимог статті 1 Закону № 185/94 розраховано податковим органом за недотримання строків розрахунків за двома експортними контрактами від 01 жовтня 2014 року № FC 01/10-14 та від 23 лютого 2015 року № FC 230215.

За змістом окремих положень статті 1 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР (далі - Закон № 185/94-ВР) (у редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин) виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені статтями 1 та 2 Закону № 185/94-ВР.

Протягом 2014-2015 року діяли постанови Національного банку України від 13 листопада 2013 року № 453 "Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті", від 12 травня 2014 року № 270 "Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті", від 01 грудня 2014 року № 758 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України", від 03 березня 2015 року "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України", від 03 червня 2015 року № 354 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України", від 03 вересня 2015 року № 581 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України", від 04 грудня 2015 № 863 "Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України", якими на відповідні періоди зменшувався граничний строк здійснення розрахунку у валюті до 90 днів.

Щодо виконання експортного контракту від 01 жовтня 2014 року № FC 01/10-14

Судами попередніх інстанцій установлено, що 01 жовтня 2014 року між Товариством як продавцем та фірмою-нерезидентом «Interchemprod and Invest Ltd» укладено контракт № FC 01/10-14, за умовами якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити кукурудзу 3-го класу для кормових цілей, насипом, врожаю 2014 року, країна походження - Україна.

На виконання умов цього контракту позивач здійснив експорт товару згідно митних декларацій від 17 листопада 2014 року № 500010004/2014/002930 на загальну суму 1 470 366, 266 доларів США та від 12 лютого 2015 року № 500010003/2015/001275 на загальну суму 130 910, 79 доларів США.

22 січня 2015 року частина валютної виручки по вказаному контракту, в межах встановленого строку, надійшла на валютні рахунки Товариства, що не спростовується податковим органом.

У зв'язку з ненадходженням іншої частини валютної виручки, позивач 13 лютого 2015 року, тобто в межах 90 - денного строку звернувся до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України з позовом про стягнення з нерезидента - «Interchemprod and Invest Ltd» решти суми заборгованості (заява про збільшення позовних вимог від 03 липня 2015 року) Рішенням Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України зазначений позов задоволено в повному обсязі.

Частиною першою статті 4 Закону № 185/94-ВР встановлено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Згідно з частиною другою цієї ж статті у разі прийняття судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом термінів, передбачених експортно-імпортними контрактами, терміни, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

У частині третій статті 4 Закону № 185/94-ВР встановлено, що в разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду терміни, передбачені статтями 1 і 2 цього Закону, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці терміни було зупинено.

Зі змісту частини четвертої статті 4 Закону № 185/94-ВР вбачається, що в разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що підставою для зупинення строків, передбачених статтями 1, 2 Закону № 185/94-ВР, є факт прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, а підставою для несплати пені за порушення відповідних строків рішення суду про задоволення позову.

Відповідних висновків дійшов Верховний Суду України у постановах від 13 лютого 2012 року у справі № 21-422а11 та від 27 лютого 2012 року у справі № 21-387а11.

Умовою звільнення суб'єкта господарювання від відповідальності у вигляді пені, нарахованої відповідно до Закону № 185/94-ВР, є факт прийняття до розгляду судом позову резидента про стягнення заборгованості за конкретним контрактом (контрактами) та подальше ухвалення судом рішення про задоволення позову.

У цій справі судами першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано взято до уваги, що суб'єкт господарювання звернувся до Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України з позовом про стягнення заборгованості саме за контрактом від 01 жовтня 2014 року № 01/10-14, уточнення позовних вимог відбулося після виникнення заборгованості за другим платежем за цим же контрактом, позов задоволено у повному обсязі, що є підставою для звільнення Товариства від сплати пені.

Щодо виконання експортного контракту від 23 лютого 2015 року № FC 230215

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 23 лютого 2015 року між позивачем та фірмою-нерезидентом «Interchemprod and Invest Ltd» укладено контракт FC 230215, за умовами якого продавець зобов'язується поставити, а покупець прийняти і оплатити кукурудзу 3-го класу для кормових цілей, насипом, врожаю 2014 року, країна походження - Україна.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що фактично митне оформлення товару за вказаним контрактом здійснено не 11 березня 2015 року, а 31 березня 2015 року, про що свідчить печатка митного органу на митній декларації.

Верховний Суд вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, оскільки суди виходили при цьому виключно з наявності відбитка печатки на бланку декларації та дати, вказаній на ньому.

Водночас судами першої та апеляційної інстанцій не досліджувалися питання, пов'язані із визначенням типу митної декларації, що дозволило б визначити тип митного режиму та строки, протягом яких має бути завершено митне оформлення.

Судами також не враховано вимоги пунктів 15-16 Положення про митні декларації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2012 р. № 450.

За змістом вказаних норм під час здійснення митного оформлення товарів із застосуванням митних декларацій на бланку єдиного адміністративного документа факт виконання окремих митних формальностей підтверджується шляхом внесення посадовою особою митного органу, яка виконала таку формальність, за допомогою автоматизованої системи митного оформлення відповідної відмітки до електронної митної декларації або електронної копії митної декларації, поданої на паперовому носії.

Автоматизована система митного оформлення входить до складу Єдиної автоматизованої інформаційної системи митних органів України, що функціонує відповідно до положення, яке затверджується Мінфіном.

Електронна митна декларація вважається оформленою за наявностi внесеної до неї посадовою особою митного органу, яка завершила митне оформлення, за допомогою автоматизованої системи митного оформлення вiдмiтки про завершення митного оформлення та засвідчення такої декларації електронним цифровим підписом посадової особи митного органу, яка завершила митне оформлення. Оформлена електронна митна декларація за допомогою автоматизованої системи митного оформлення перетворюється у вiзуальну форму, придатну для сприйняття її змісту людиною, у форматi, що унеможливлює у подальшому внесення змін до неї, засвідчується електронним цифровим пiдписом посадової особи митного органу, яка завершила митне оформлення, та надсилається декларанту або уповноваженій ним особі.

Відтак, датою оформлення митної декларації вважається дата завершення процедури митного оформлення експортної операції, яка визначається за фактом проставлення посадовою особою митного органу на всіх аркушах такої декларації відбитку особистої номерної печатки, а в разі електронного декларування - за фактом засвідчення електронним цифровим підписом посадової особи митного органу електронної митної декларації після перетворення її у візуальну форму.

У цій справі судами попередніх інстанцій не з'ясовано дату проставляння відбитку особистої номерної печатки або дату накладення електронного цифрового підпису.

Суди, як дату митного оформлення експортних операцій визначили за датою печатки, яка, як вказує податковий орган у касаційній скарзі, є датою засвідчення копії декларації, при цьому мотивів такого висновку у рішенні судів не наведено, так само як обґрунтування відхилення доводів податкового органу в цій частині.

Вказані обставини мають визначальне значення для встановлення наявності чи відсутності складу правопорушення, передбаченого статтею 1 Закону № 185/94, та підлягають обов'язковому дослідженню.

Верховний Суд враховує, що суди першої та апеляційної інстанції у тексті своїх рішень не навели сум пені, застосованої податковим органом, у розрізі кожного окремого контракту, що унеможливлює направлення справи на новий розгляд у відповідній частині.

Згідно з частинами першої, другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами першої та апеляційної інстанцій не надано оцінки кожному специфічному, доречному та важливому аргументу, що є порушенням не тільки вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, але й невиконанням зобов'язань щодо пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановивши фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Золотоніської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Черкаській області (Драбівське відділення) задовольнити частково.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2016 року у справі № 823/926/16 скасувати.

Адміністративну справу № 823/926/16 направити на новий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер