Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

18 жовтня 2018 року

Київ

справа №822/395/18

адміністративне провадження №К/9901/53813/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Бучик А.Ю. судді Гриціва М.І., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у складі судді Гнап Д.Д. від 13 березня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Кузьмишина В.М., Боровицького О.А., Сушка О.О. від 24 травня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У січні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Державної фіскальної служби України, у якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Державної фіскальної служби України щодо затвердження висновку про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 з врахуванням відсотку втрати працездатності;

зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області надіслати висновок, виходячи із 200-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, та зобов'язати Державну фіскальну службу України затвердити висновок.

Позовна заява мотивована тим, що розрахунок, закладений в основу висновку про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_2 з врахуванням відсотку втрати працездатності не відповідає жодним нормативно-правовим актам, що регулюють питання виплати одноразової грошової допомоги.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року, яке залишено без змін постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року, адміністративний позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що в Законі України «Про міліцію», у Порядку та умовах призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 жовтня 2015 року № 850 (далі - Порядок № 850) зазначений розмір виплати в 200-кратному розмірі прожиткового мінімуму, установленого для працездатних осіб, у разі встановлення ІІ групи інвалідності.

Не погоджуючись з рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року та постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Головне управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що відповідно до приписів статті 23 Закону України "Про міліцію" одноразова грошова допомога виплачується у разі інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності, в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Таким порядком є Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 707. Абзацом другим підпункту 2 пункту першого даного Порядку передбачено виплату такої допомоги у разі настання інвалідності внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися в період проходження служби і пов'язані із безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією.

Від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області, у якому вказується на безпідставність вимог касаційної скарги та законність рішень судів попередніх інстанцій.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_2 проходив службу в органах податкової міліції Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області.

Наказом в.о. начальника Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області від 02 жовтня 2015 року № 269-о ОСОБА_2 було звільнено з органів податкової міліції Державної фіскальної служби у Хмельницькій області через хворобу.

28 жовтня 2015 року позивачу була встановлена ІІ група інвалідності, у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з проходженням служби в органах внутрішніх справ, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0570628.

06 листопада 2015 року позивачем було подано рапорт на ім'я в.о. начальника Державної фіскальної служби у Хмельницькій області для виплати йому одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням другої групи інвалідності.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2017 року, визнано протиправним та скасовано рішення Державної фіскальної служби у Хмельницькій області від 06 листопада 2015 року щодо затвердження висновку про призначення одноразової грошової допомоги в разі інвалідності працівника податкової міліції згідно із Податковим кодексом України та Законом України "Про міліцію" у розмірі, визначеному на підставі Порядку № 707; зобов'язано Головне управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області та Державну фіскальну службу України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_2 одноразову грошову допомоги у зв'язку із встановленням ІІ групи інвалідності відповідно до статті 23 Закону України "Про міліцію", виходячи з 200-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

На виконання вказаних рішень Головне управління Державної фіскальної служби України у Хмельницькій області сформувало та направило до Державної фіскальної служби України висновок від 09 лютого 2017 року щодо виплати ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги у розмірі 192920,00 грн, керуючись частиною шостої статті 23 Закону України "Про міліцію", виходячи із 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, та ступеню втрати працездатності.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 356 Податкового кодексу України держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України "Про міліцію" та Законом України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист".

Згідно з частиною шостою статті 23 Закону України "Про міліцію" (в редакції, чинній станом на момент звернення позивача із заявою про здійснення виплати одноразової грошової допомоги) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Закон України "Про міліцію" втратив чинність 07 листопада 2015 року у зв'язку з набранням чинності Законом України "Про Національну поліцію" від 02 липня 2015 року. При цьому у пункті 15 розділу ХІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" встановлено, що за колишніми працівниками міліції, у тому числі пенсіонерами, а також членами їхніх сімей, іншими особами зберігаються пільги, компенсації і гарантії, передбачені цим Законом для колишніх поліцейських, членів їхніх сімей, інших осіб.

Право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що за позивачем, якому під час перебування на службі в органі податкової міліції, встановлено інвалідність, у зв'язку із захворюванням, яке пов'язане з проходженням служби, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону України "Про міліцію".

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 07 березня 2018 року у справі № 464/5571/16-а, від 21 червня 2018 року у справі № 822/31/18 та від 28 серпня 2018 року №804/6297/17.

Відповідно до статті 23 України "Про міліцію" затверджено Порядок № 850.

Пунктом 2 Порядку № 850 установлено, що особам, які до набрання чинності (12 березня 2015 року) Законом України «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» № 208-VIII (далі - Закон № 208) мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку № 707.

Згідно з пунктом 1 Порядку № 707 одноразова грошова допомога (далі - грошова допомога) виплачується у разі: установлення інвалідності, яка настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ, органах державної податкової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення такого строку внаслідок захворювання або нещасного випадку, що сталися: під час виконання службових обов'язків, пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю, у розмірі: п'ятирічного грошового забезпечення - інвалідам I групи; чотирирічного грошового забезпечення - інвалідам II групи; трирічного грошового забезпечення - інвалідам III групи; у період проходження служби, - у відсотках відповідного розміру грошового забезпечення згідно із ступенем втрати працездатності, який визначається медико-соціальною експертною комісією.

Отож, у період з 12 березня 2015 року (дата набрання чинності Закону № 208-VIII) до 31 жовтня 2015 року (дата набрання чинності Порядку № 850) механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 23 Закону № 565-ХІІ визначав Порядок № 707.

У справі, яка розглядається, інвалідність ІІ групи позивачу встановлено 27 жовтня 2015 року, тобто після набрання чинності Законом № 208-VIII, про призначення одноразової грошової допомоги він звернувся 06 листопада 2015 року, тобто після набрання чинності Порядку № 850.

Таким чином, як правильно зазначили суди першої та апеляційної інстанцій, оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги позивач отримав після набрання чинності Законом № 208-VIII, розмір такої допомоги йому повинен розраховуватися у відповідності зі статтею 23 Закону № 565-XII (в редакції, чинній з 12 березня 2015 року) та відповідно до Порядку № 850.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, в постановах від 05 червня 2018 року у справі № 822/456/16, від 19 вересня у справі № 822/910/17.

Відтак, правильним є висновок судів у цій справі, що Головне управління Державної фіскальної служби в Хмельницькій області при формуванні, а Державна фіскальна служба України при затвердженні висновку про призначення одноразової допомоги ОСОБА_2 з врахуванням 70 % втрати працездатності діяли протиправно, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 18390/91, пункт 29).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Хмельницькій області залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 березня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 24 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: А.Ю. Бучик

М.І. Гриців