Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.01.2020 року у справі №280/988/19
Постанова КАС ВП від 18.05.2022 року у справі №280/988/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2022 року

м. Київ

справа №280/988/19

адміністративне провадження № К/9901/48691/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Шарапи В.М., розглянувши у касаційному порядку у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Група Науково-промислових досліджень» до Державного агентства рибного господарства України про визнання протиправним та скасування припису за касаційною скаргою приватного підприємства «Група Науково-промислових досліджень» на постанову Третього апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Чепурнова Д.В., Мельника В.В., Сафронової С.В. від 30 листопада 2021 року,

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2019 року приватне підприємство «Група Науково-промислових досліджень» (далі - позивач, ПП «Група Науково-промислових досліджень») звернулося до суду з позовом до Державного агентства рибного господарства України (далі - відповідач, Держрибагентство), в якому просило визнати незаконним (протиправним) та скасувати припис б/н від 5 лютого 2019 року, винесений позивачу головним інспектором ВРП № 1 Азовського рибоохоронного патруля Шаповаловим Г.В., про нездійснення промислового вилову водних біоресурсів до затвердження та набрання чинності наказів Міністерства аграрної політики та продовольства України (далі - Мінагрополітики) «Про затвердження лімітів та прогнозів допустимого спеціального використання водних біоресурсів загальнодержавного значення в Азовському морі із затоками на 2019 рік» та «Про затвердження квот використання добування водних біоресурсів загальнодержавного значення в Азовському морі із затоками на 2019 рік».

2. В обґрунтування позову позивач зазначив, що станом на дату винесення припису про заборону добування водних біоресурсів підприємство має діючий дозвіл від 28 грудня 2018 року № 87 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах, який є дійсним до 28 грудня 2023 року та містить чіткі вказівки щодо обмеження після розподілу лімітів з посиланням на наказ добування водних біоресурсів, а тому вважає такий припис незаконним та таким, що обмежує позивача у його правах.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року позов задоволено.

4. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

5. Постановою Верховного Суду від 21 вересня 2021 року касаційну скаргу ПП «Група Науково-промислових досліджень» задоволено частково, постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2019 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

6. Ухвалюючи таке рішення, суд касаційної інстанції виходив з того, що Третій апеляційний адміністративний суд порушив норми процесуального права, а саме - ним не надано оцінки доводам позивача щодо того, що дозволом від 28 грудня 2018 року № 87 (з терміном дії до 28 грудня 2023 року) встановлене обмеження лише щодо вилову бичка; щодо інших видів водних біоресурсів частки не встановлені, з посиланням на положення абзацу четвертого статті 28 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», згідно з яким спеціальне використання тих видів водних біоресурсів, щодо яких у зв`язку з особливостями їх просторового розподілу у водному об`єкті або відповідно до технічних можливостей промислу не може бути досягнуто рівня вилучення, який загрожує стану запасів ресурсів, ліміти та прогнози допустимого вилову не встановлюються; судом апеляційної інстанції не перевірено, чи поширюються зазначені положення абзацу четвертого статті 28 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» на спірні правовідносини.

7. Крім цього, Верховний Суд вказав, що судом апеляційної інстанції не надано оцінку доводам позивача, що його діяльність здійснювалася згідно з Тимчасовими правилами промислового рибальства в басейні Азовського моря, затвердженими наказом Державного комітету рибного господарства України від 31 грудня 1999 року № 172, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 січня 2000 року № 43/4264; також судом апеляційної інстанції не перевірено та не надано оцінки доводам позивача щодо того, що, приймаючи оскаржуваний припис, відповідач втрутився у право позивача на мирне володіння його майном та порушив статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод.

8. За результатом нового розгляду постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу Держрибагентства задоволено, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ПП «Група Науково-промислових досліджень» залишено без задоволення.

9. Відмовляючи у задоволені позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що лише за умови наявності у користувача як дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів, так і визначення уповноваженим державним органом лімітів спеціального використання та визначення прогнозу допустимого вилову, а також визначення видів біоресурсів, стосовно яких не установлюються ліміти та не визначається прогноз допустимого вилову, у користувача виникає право на спеціальне використання водних біоресурсів.

10. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що спеціальне використання водних біоресурсів конкретним суб`єктом господарювання поставлене в залежність не тільки від факту отримання дозволу у галузі рибного господарства, а ще й щорічними законодавчими обмеженнями щодо встановлення лімітів промислового вилову та прогнозів допустимого вилову, розподілу квот тощо, а тому немає підстав вважати, що у цьому випадку відповідачем було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

11. Не погоджуючись з постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ПП «Група Науково-промислових досліджень» звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити у силі рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

12. У касаційній скарзі ПП «Група Науково-промислових досліджень» зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 9, 10, 27 та 28 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», пунктів 2, 4 та 33 Порядку здійснення спеціального використання водних біоресурсів у внутрішніх водогосподарських об`єктах (їх частинах), внутрішніх морських водах, територіальному морі, виключній морській (економічній) зоні та на континентальному шельфі України, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2015 року № 992 (далі - Порядок № 992), внаслідок чого дійшов необґрунтованого, на думку скаржника, висновку про те, що для виникнення права на видобування водних біоресурсів, крім отримання дозволу, необхідно також встановлення ліміту на видобування водних біоресурсів, а також про те, що інспектор Держрибагентства має право давати обов`язкові до виконання письмові вказівки (приписи) про усунення порушень у галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів.

13. Скаржник зауважує, що наразі відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування положень вищенаведених правових норм.

14. Поміж іншого, скаржник вважає, що суд апеляційної інстанції, ухвалюючи оскаржувану постанову, не врахував правової позиції Верховного Суду, що міститься у постановах від 2 жовтня 2019 року у справі № 808/1277/18 (про те, що дозвільні документи можуть визнаватися «активами» та охоплюються поняттям «майна») та від 31 січня 2020 року у справі № 1340/3649/18 (про те, що принципи регулювання приватноправових відносин відрізняються від принципів, які застосовуються у публічних відносинах; якщо у цивільних відносинах діє принцип «дозволено все, що не заборонено», то у відносинах з органами державної влади можливість альтернативної поведінки без прямого дозволу в законі заборонена).

15. Від Держрибагентства надійшов відзив на касаційну скаргу ПП «Група Науково-промислових досліджень», в якому зазначається, що постанова суду апеляційної інстанції є законною та обґрунтованою, оскільки суд дійшов правильного висновку про те, що для виникнення права на видобування водних біоресурсів, крім отримання дозволу, необхідно також дотримуватися інших вимог, зокрема, щодо встановлення ліміту на видобування водних біоресурсів. Представник відповідача зазначає, що відповідний наказ Мінагрополітики набув чинності 5 березня 2021 року, та з цієї дати припинив діяти оскаржуваний у цій справі припис про нездійснення промислового вилову водних біоресурсів.

16. Відповідач також наголошує, що твердження скаржника про те, що окремі види біоресурсів, зокрема, ті, на видобування яких позивач має дозвіл, не відносяться до лімітованих у силу своїх особливостей просторового розподілу у водному об`єкті, не відповідає дійсності та спростовується положеннями статей 9, 28 та 29 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», а також таблицею, що є додатком до наказу Мінагрополітики № 56 від 14 лютого 2019 року, в якій чітко прописано види водних біоресурсів, на які встановлюється ліміт і ті, що не лімітуються.

17. Представник Держрибагентства також вважає необґрунтованими доводи скаржника про відсутність у інспектора Держрибагентства права виносити спірний припис, оскільки таке повноваження визначене статтею 10 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», статтями 59 та 60 Закону України «Про тваринний світ», пунктом 6.5 Положення про органи рибоохорони Держрибагентства, затвердженого наказом Мінагрополітики від 19 січня 2012 року № 26 (далі - Положення № 26), пунктами 6.1 та 6.14 Тимчасових правил рибальства в басейні Азовського моря, затверджених наказом Держкомрибгоспу від 31 грудня 1999 року № 172 (далі - Тимчасові правила).

18. З огляду на вищезазначене, представник відповідача просить касаційну скаргу ПП «Група Науково-промислових досліджень» залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

19. Касаційну скаргу подано до суду 24 грудня 2021 року.

20. Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 280/988/19, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання відзиву на касаційну скаргу ПП «Група Науково-промислових досліджень».

21. Представником позивача заявлено клопотання про забезпечення його участі під час касаційного розгляду справи у судовому засіданні, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2022 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

22. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що позивач здійснює господарську діяльність, пов`язану з виловом водних біоресурсів.

23. 28 грудня 2018 року Державним агентством рибного господарства видано позивачу дозвіл № 87 на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) строком дії з 28 грудня 2018 року по 28 грудня 2023 року.

24. У цьому дозволі зазначено, зокрема: «(…) Дозволені для вилучення види водних біоресурсів та обсяги вилучення (з посиланням на наказ Мінагрополітики) наказ «Про затвердження квот добування водних біоресурсів загально-державного значення у 2018 році» від 4 січня 2018 року № 2, зареєстрований в Мін`юсті 15 січня 2018 року № 58/31510, хамса азовська, тюлька - добування здійснюється за рахунок загального басейнового обсягу (ліміту) добування без його розподілу на національні обсяги добування (ліміти); калкан азовський - спеціалізований промисел з використанням сіток заборонено, вилучається тільки як прилов; піленгас - спеціалізований промисел з використанням сіток, кошільних та кільцевих неводів заборонено, вилучається тільки як прилов; бички - 195,920 т; інші види риб - за винятком тих, на які встановлено ліміти, а також занесених до Червоної книги України, добуваються як прилов і не лімітуються; кефалеві, креветки, глоса - добуваються в межах загального ліміту або в межах прогнозу допустимого вилову; атерина - добувається без лімітування та квотування …».

25. 5 лютого 2019 року головним державним інспектором ВРП № 1 Азовського рибоохоронного патруля Шаповаловим Г.В. на адресу позивача видано припис, яким підприємство зобов`язано не здійснювати промисловий вилов водних біоресурсів до затвердження та набрання чинності наказів Міністерства аграрної політики та продовольства України «Про затвердження лімітів та прогнозів допустимого спеціального використання водних біоресурсів загальнодержавного значення в Азовському морі із затоками на 2019 рік» та «Про затвердження квот використання добування водних біоресурсів загальнодержавного значення в Азовському морі із затоками на 2019 рік».

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

26. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

27. Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

28. Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

29. Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

30. Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими з огляду на наступне.

31. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

32. Статтею 13 Основного Закону України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

33. Відповідно до статті 66 Конституції України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

34. Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

35. Одним з доводів касаційної скарги є неправильне застосування судом апеляційної інстанції статей 9 та 10 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», внаслідок чого суд дійшов необґрунтованого, на думку скаржника, висновку про те, що інспектор Держрибагентства має право давати обов`язкові до виконання письмові вказівки (приписи) про усунення порушень у галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів.

36. З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

37. Статтею 6 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» передбачено, що державне управління та регулювання у галузі рибного господарства здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх повноважень, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації.

Центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства є Державне агентство рибного господарства України.

38. Згідно з положеннями статті 8 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» до повноваження Державного агентства рибного господарства України як центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості, серед іншого, належить затвердження правил та режимів рибальства, добування (вилучення, вилову) та відтворення водних біоресурсів.

39. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, відповідно до покладених на нього завдань належать, зокрема: вжиття заходів щодо забезпечення збереження запасів анадромних видів риб у виключній (морській) економічній зоні України; здійснення державного нагляду (контролю) у галузі охорони, використання та відтворення водних живих ресурсів у виключній (морській) економічній зоні України, територіальному морі, внутрішніх водоймах України та у водах за межами юрисдикції України щодо рибальських суден, що плавають під Державним Прапором України, відповідно до міжнародних договорів України; здійснення контролю за дотриманням лімітів і нормативів використання водних біоресурсів.

40. Статтею 10 цього ж Закону передбачено, що посадові особи органів рибоохорони здійснюють державний контроль та управління в галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та мають такі повноваження, зокрема: давати обов`язкові до виконання письмові вказівки (приписи) про усунення порушень у галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів.

41. Аналогічні повноваження визначені статтями 59 та 60 Закону України «Про тваринний світ».

42. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері рибного господарства та рибної промисловості, охорони, використання та відтворення водних біоресурсів, регулювання рибальства, безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства, меліорації земель та експлуатації державних водогосподарських об`єктів комплексного призначення, міжгосподарських зрошувальних і осушувальних систем та діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України, є Державне агентство рибного господарства України, що діє відповідно до Положення про Державне агентство рибного господарства України, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30 вересня 2015 року № 895 (далі - Положення № 895).

43. Згідно з підпунктами 6 та 47 пункту 4 Положення № 895 Держрибагентство відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, здійснює контроль за дотриманням лімітів і нормативів використання водних біоресурсів та здійснює розподіл лімітів спеціального використання водних біоресурсів на квоти добування.

44. Крім того, відповідно до пункту 1 Положення № 26 органи рибоохорони - Головне управління охорони водних біоресурсів у м. Києві, управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства в області, басейнові управління, басейновий відділ (далі - Управління) - є територіальними органами Державного агентства рибного господарства України, які діють у складі Держрибагентства України і йому підпорядковуються.

45. Пунктом 6.5 Положення № 26 передбачено, що Управління має право, зокрема, давати обов`язкові до виконання письмові вказівки (приписи) про усунення порушень у галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів.

Державні органи рибоохорони мають право:

46. Відповідно до пунктів 6.1 та 6.14 Тимчасових правил (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) державні органи рибоохорони мають право, зокрема: у разі виявлення фактів порушення цих Правил і чинного законодавства вживати заходів щодо обмеження або повного припинення робіт, а також призупиняти роботи, під час проведення яких систематично порушуються ці Правила, норми та інші вимоги щодо охорони водних живих ресурсів, навколишнього середовища, умов розмноження й шляхів міграції, аж до усунення порушень.

47. З огляду на вищезазначене, колегія суддів доходить висновку про те, що органи Держрибагентства та його посадові особи з метою виконання покладених на них завдань щодо здійснення контролю за дотриманням лімітів і нормативів використання водних біоресурсів та розподілу лімітів спеціального використання водних біоресурсів на квоти добування, уповноважені, зокрема, виносити обов`язкові для виконання письмові вказівки (приписи) про усунення порушень у галузі охорони, використання і відтворення водних біоресурсів, у тому числі про обмеження або повне припинення робіт щодо такого видобування.

48. Вищенаведене спростовує доводи скаржника про відсутність у інспектора Держрибагентства повноважень щодо винесення спірного припису, а також підтверджує необґрунтованість посилання на неврахування судом апеляційної інстанції правової позиції Верховного Суду, що міститься у постанові від 31 січня 2020 року у справі № 1340/3649/18 (про те, що принципи регулювання приватноправових відносин відрізняються від принципів, які застосовуються у публічних відносинах; якщо у цивільних відносинах діє принцип «дозволено все, що не заборонено», то у відносинах з органами державної влади можливість альтернативної поведінки без прямого дозволу в законі заборонена).

49. Стосовно доводів скаржника про те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статей 27 та 28 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» та пунктів 2, 3 та 4 Порядку № 992 та, як наслідок, зроблено необґрунтований, на думку скаржника, висновок про те, що у спірних правовідносинах для виникнення права на видобування водних біоресурсів, крім отримання дозволу, необхідно також встановлення ліміту на видобування водних біоресурсів, колегія судів зазначає наступне.

50. Згідно зі статтею 19 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» охорона водних біоресурсів Азово-Чорноморського басейну здійснюється з урахуванням необхідності створення сприятливих умов для відтворення та збільшення запасів осетрових та інших видів водних біоресурсів шляхом обмеження кількості знарядь лову, плавзасобів, а також потужності плавзасобів, заборони застосування певних видів знарядь лову та припинення їх спеціального використання з урахуванням положень міжнародних договорів України.

51. У статті 1 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» визначено, що:

ліміт спеціального використання водних біоресурсів (загальнодопустимий улов) - обсяг вилучення з природного середовища (вилову, добування, збирання) конкретних видів водних біоресурсів на конкретному водному об`єкті, встановлений на певний проміжок часу з метою попередження перевищення прогнозу допустимого вилову;

прогноз допустимого вилову - можливий обсяг вилову водних біоресурсів у рибогосподарському водному об`єкті або районі промислу на промисловий сезон, що визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, на підставі науково-біологічних обґрунтувань та може змінюватися (уточнюватися) під час здійснення промислу на основі результатів нових наукових досліджень про стан запасів водних біоресурсів;

квота добування (вилову) - частка ліміту спеціального використання водних біоресурсів, що встановлюється для кожної конкретної юридичної чи фізичної особи та визначається в натуральних величинах або у відсотках від загального ліміту.

52. Відповідно до частини першої статті 27 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає, зокрема, промислове рибальство.

53. Згідно зі статтею 28 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» спеціальне використання водних біоресурсів (крім любительського рибальства та використання ресурсів, запаси яких формуються виключно шляхом їх штучного розведення) здійснюється відповідно до лімітів та прогнозів допустимого вилову.

З метою збереження та забезпечення раціонального використання окремих водних біоресурсів, які інтенсивно експлуатуються та/або характеризуються відповідно до наукових обґрунтувань наукових установ, що входять до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, незадовільним станом, встановлюються ліміти промислового вилову на наступний календарний рік, які в подальшому розподіляються на квоти. Перелік видів водних біоресурсів, щодо яких встановлюються ліміти промислового вилучення, та обсяги лімітів на підставі наукових обґрунтувань наукових установ, що входять до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, затверджує центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості.

Для регулювання промислу водних біоресурсів, щодо яких не встановлюються ліміти вилову, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, на підставі наукових обґрунтувань наукових установ, що входять до сфери його управління, визначає прогноз допустимого вилову на наступний календарний рік. Прогноз допустимого вилову може коригувати центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства.

Спеціальне використання тих видів водних біоресурсів, щодо яких у зв`язку з особливостями їх просторового розподілу у водному об`єкті або відповідно до технічних можливостей промислу не може бути досягнуто рівня вилучення, який загрожує стану запасів ресурсів, ліміти та прогнози допустимого вилову не встановлюються.

54. Зміст зазначеної правової норми свідчить, що спеціальне використання водних здійснюється відповідно до лімітів та прогнозів допустимого вилову. Єдиним виключенням з цього правила є те, що ліміти та прогнози допустимого вилову не встановлюються відносно тих видів водних біоресурсів, щодо яких у зв`язку з особливостями їх просторового розподілу у водному об`єкті або відповідно до технічних можливостей промислу не може бути досягнуто рівня вилучення, який загрожує стану запасів ресурсів.

55. Таке правове регулювання дозволяє суб`єкту владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, що є предметом контролю адміністративних судів. Фактичне застосування цього принципу є своєрідним «маркером» того, як в Україні гарантуються статті 1 3 6 8 19 55 56 124 Конституції України, а суди застосовують частину другу статті 2 КАС України та статті 3 і 4 Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. Принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні; неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень; принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною (суб?єктом приватного права) та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси захищають суспільні інтереси.

56. Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2021 року у справі № 640/5473/20.

57. Крім того, позивач як суб`єкт господарювання був обізнаний, що його діяльність здійснюється у «суспільно чутливих» сферах, а саме - у сфері спеціального використання об`єктів тваринного світу, водних ресурсів, що знаходяться під особливою охороною держави, зокрема, згідно стаття 13 Конституції України.

58. Тому у цій справі індивідуальне право (інтерес) позивача у формі гарантованого частиною першою статті 42 Конституції України права на підприємницьку діяльність, що не заборонена законом, протиставляється публічному інтересу, який виражається в дотриманні вимог екологічної безпеки, забезпеченні державою права на безпечне для життя і здоров`я людини довкілля, гарантованого ст. 50 Конституції України, та, за загальним правилом, має безумовний пріоритет.

59. Подібний висновок висловлений Верховним Судом у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 804/3108/16.

60. Відповідно до статті 29 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» ліміти встановлюються на види (групи видів) водних біоресурсів, щодо яких здійснюється промисел на відповідних водних об`єктах, крім ізольованих об`єктів (із застосуванням споруд або технічних пристроїв, штучно створених водних об`єктів, що використовуються для цілей аквакультури) та об`єктів промислу, запаси яких формуються виключно шляхом штучного розведення водних біоресурсів.

61. Статтею 30 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» визначено, що за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері рибного господарства, ліміти вилову водних біоресурсів, а також прогнози допустимого вилову можуть розподілятися на квоти, зокрема, серед користувачів для промислу.

62. Порядок установлення лімітів спеціального використання та визначення прогнозу допустимого вилову водних біоресурсів, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2012 року № 1149 (далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Порядок № 1149).

63. Згідно з пунктом 2 Порядку № 1149 установлення лімітів спеціального використання та визначення прогнозу допустимого вилову водних біоресурсів здійснюється щороку стосовно кожного виду водних біоресурсів у відповідних рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах).

64. Відповідно до пункту 3 Порядку № 1149 ліміти не установлюються, а прогноз допустимого вилову не визначається, якщо спеціальне використання водних біоресурсів, стосовно яких у зв`язку з особливостями їх просторового розподілу у водному об`єкті або через технічні можливості рибного промислу не може бути передбачений обсяг вилучення, загрожує стану їх запасів.

65. Відповідно до пункту 5 Порядку № 1149 перелік видів водних біоресурсів, стосовно яких установлюються ліміти використання, їх обсяги та визначається прогноз допустимого вилову, затверджується Мінагрополітики.

66. Отже визначення лімітів спеціального використання та визначення прогнозу допустимого вилову водних біоресурсів віднесено до повноважень Мінагрополітики, яким, зокрема, визначаються і види біоресурсів, стосовно яких не установлюються ліміти та не визначається прогноз допустимого вилову.

67. Колегія суддів також враховує, що у національній судовій практиці сформувалась стала позиція (зокрема, сформульована у постановах Верховного Суду від 5 листопада 2019 року у справі № 804/4585/18, від 24 березня 2020 року у справі № 806/1001/17, від 16 квітня 2020 року у справі № 826/7696/18, від 15 вересня 2020 року у справі № 804/3108/16), відповідно до якої у таких надважливих сферах, як збереження державного суверенітету, територіальної цілісності держави, вирішення глобальних екологічних проблем, благоустрій населених пунктів, надрокористування, захист довкілля, безпека громадян, доступ до публічної інформації та ін., обов`язковим є врахування суб`єктами владних повноважень під час прийняття публічно-управлінських рішень суспільного (публічного) інтересу, якому, у випадку прямої конкуренції, за загальним правилом, має поступатися приватний інтерес (право власності, право на зайняття підприємницькою діяльністю та ін.) та забезпечення необхідного балансу між суспільним (публічним) та приватним інтересами. Така позиція, зокрема, ґрунтується на конституційних положеннях, а саме: права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3); земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу (частина перша статті 13); власність зобов`язує (частина третя статті 13), земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14), забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов`язком держави (стаття 16); захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу (частина перша статті 17). Зазначена позиція також пов`язана з принципом необхідності поєднання інтересів власників та інших осіб, що мають гарантоване право використовувати власність та інші майнові та немайнові активи у своїх інтересах, з безумовною необхідністю поважати інтереси всього суспільства.

68. Відповідно до частини третьої статті 27 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється у внутрішніх рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), внутрішніх морських водах, територіальному морі, виключній (морській) економічній зоні та на континентальному шельфі України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а у відкритому морі та у виключних економічних зонах іноземних держав - відповідно до умов міжнародних договорів України або законодавства іноземних держав.

69. На виконання частини третьої статті 27 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» Кабінетом Міністрів України затверджено Порядок № 992.

70. Відповідно до пункту 2 Порядку № 992 цей Порядок визначає механізм спеціального використання водних біоресурсів, які перебувають в умовах природної волі (крім видів, внесених до Червоної книги України), у внутрішніх рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), внутрішніх морських водах, територіальному морі, виключній (морській) економічній зоні та на континентальному шельфі України (далі - рибогосподарські водні об`єкти (їх частини).

71. Згідно з пунктом 4 Порядку № 992 спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється користувачами водних біоресурсів на підставі дозволу на таке використання у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах) після розподілу ліміту або прогнозу допустимого вилову на частки добування (вилову) для промислових та непромислових цілей та резерву добування (вилову).

72. Згідно з пунктом 33 Порядку № 992 добування (вилов) водних біоресурсів здійснюється безпосередньо на місці лову за наявності:

копії дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах);

промислового журналу та додатка до нього;

посвідчення рибалки, яке видає йому користувач водних біоресурсів, крім членів екіпажів риболовних суден, що підлягають нагляду класифікаційного товариства;

програми проведення науково-дослідного, науково-промислового, дослідно-конструкторського, контрольного вилову, вилову з метою отримання біологічного матеріалу для штучного відтворення їх запасів та здійснення аквакультури, подальшого відтворення.

73. Системний аналіз вищезазначених правових норм дає підстави дійти висновку про те, що спеціальне використання водних біоресурсів є можливим після отримання користувачем дозволу на використання біоресурсів та після розподілу ліміту або прогнозу допустимого вилову на частки добування (вилову) для промислових та непромислових цілей та резерву добування (вилову).

74. Зазначені правові норми спростовують доводи скаржника про можливість здійснення спеціального використання водних ресурсів лише за наявності дозволу.

75. У примітці 3 Лімітів та прогнозів допустимого спеціального використання водних біоресурсів загальнодержавного значення в Азовському та Чорному морях із затоками на 2018 рік, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 14 грудня 2017 року № 659 вказано, що добування (вилов) тюльки (70 000 тон) та хамси азовської здійснюється за рахунок загальнобасейнового обсягу (ліміту) добування без його розподілу на національні обсяги добування (ліміти). Обмін інформацією щодо обсягів вилову кожного виду здійснюється сторонами в період промислу щотижня. У разі освоєння 80% обсягу (ліміту) добування кожного виду обмін інформацією здійснюється щодня, у разі освоєння 95% - промисел призупиняється. Використання залишку обсягу (ліміту) добування визначається робочою групою з охорони та контролю вилучення водних біологічних ресурсів в Азовському морі.

76. Водночас, Мінагрополітики 4 січня 2018 року було видано наказ № 2 «Про затвердження квот добування водних біоресурсів загальнодержавного значення в 2018 році», у якому квоти добування таких водних біоресурсів як тюлька, відповідно до лімітів та прогнозів допустимого спеціального використання водних біоресурсів у 2018 році не встановлювалися, а кількість дозволеної до вилову тюльки - 70 000 тон внесено в таблиці квот до графи «Прогноз», а не до графи «Загальний ліміт».

77. З огляду на вищезазначене, зазначення у примітці 3 Лімітів та прогнозів допустимого спеціального використання водних біоресурсів загальнодержавного значення в Азовському та Чорному морях добування (вилов) тюльки (70 000 тон) не може бути лімітом у розумінні статті 1 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів» і застосовуватись для дотримання вимог Порядку № 992.

78. Аналогічний висновок міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 2 жовтня 2019 року у справі № 808/1277/18.

79. З огляду на вищезазначене, колегія суддів доходить висновку про необґрунтованість доводів скаржника в частині неправильного застосування судом апеляційної інстанції положень статей 27 та 28 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», а також пунктів 2, 4 та 33 Порядку № 992, оскільки Третій апеляційний адміністративний суд правильно визначив, що у спірних правовідносинах лише за умови наявності дозволу на спеціальне використання водних біоресурсів, визначення уповноваженим державним органом лімітів спеціального використання та визначення прогнозу допустимого вилову, а також визначення видів біоресурсів, стосовно яких не установлюються ліміти та не визначається прогноз допустимого вилову, у позивача виникає право на спеціальне використання водних біоресурсів.

80. Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечується сторонами, головним державним інспектором ВРП №1 Азовського рибоохоронного патруля було виявлено факт порушення позивачем правил здійснення промислового рибальства, а саме - здійснення промислового вилову водних біоресурсів 31 січня 2019 року до встановлення уповноваженим органом лімітів спеціального використання та визначення прогнозу допустимого вилову водних біоресурсів на 2019 рік, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про те, що посадовою особою відповідача правомірно та обґрунтовано винесено припис про нездійснення промислового вилову водних біоресурсів до затвердження та набрання чинності наказів Міністерства аграрної політики та продовольства України «Про затвердження лімітів та прогнозів допустимого спеціального використання водних біоресурсів загальнодержавного значення в Азовському морі із затоками на 2019 рік» та «Про затвердження квот використання добування водних біоресурсів загальнодержавного значення в Азовському морі із затоками на 2019 рік».

81. Стосовно посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків Верховного Суду, що містяться у постанові від 2 жовтня 2019 року у справі № 808/1277/18 (про те, що дозвільні документи можуть визнаватися «активами» та охоплюються поняттям «майна»), колегія суддів зазначає наступне.

82. Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

83. Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

84. Третій апеляційний адміністративний суд в оскаржуваній постанові на підставі аналізу статті 1 Першого протоколу і практики його застосування Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема, рішення у справах «Mellacher and others v. Austria» (заяви № 10522/83;11011/84;11070/84, пункт 42) та «Pine Valley Developments Ltd and others v. Ireland» (заява № 12742/87, пункти 55-56), дійшов висновку, що документи дозвільного характеру можуть визнаватися «активами» та охоплюватися поняттям «майна».

85. Водночас, з огляду на положення національного законодавства, а саме - статті 19, 27 та 28 Закону України «Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів», суд апеляційної інстанції зазначив, що спеціальне використання водних біоресурсів конкретним суб`єктом господарювання поставлене в залежність не тільки від факту отримання дозволу у галузі рибного господарства, а ще від щорічних законодавчих обмежень щодо встановлення лімітів промислового вилову та прогнозів допустимого вилову, розподілу квот тощо, а тому немає підстав вважати, що у цьому випадку відповідачем було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

86. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, враховуючи, що відповідач у цій справі, діючи у межах своїх повноважень та на підставі закону, здійснював захист суспільних інтересів.

87. У практиці ЄСПЛ (зокрема, рішення у справах «Рисовський проти України», заява № 29979/04; «Кривенький проти України», заява № 43768/07; «Щокін проти України», заяви № 23759/03 та № 37943/06; «Трегубенко проти України», заява № 61333/00; «Spacek, s.r.o. v. the Czech Republic», заява № 26449/95) суспільні (публічні) інтереси згадуються, як правило, у зв`язку з необхідністю визначення того, чи було втручання держави у права особи пропорційним та чи було дотримано при цьому необхідного балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами. За наявності обставин втручання держави шляхом вжиття певних заходів, пов`язаних із захистом суспільного (публічного) інтересу, такі дії не можуть розцінюватися як свавільний відступ від принципу належного урядування, втручання в легітимні очікування особи або оцінюватися/кваліфікуватися як порушення права на мирне володіння майном в аспекті статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо такі заходи є пропорційними, необхідними для збереження балансу між захистом суспільного (публічного) та приватного інтересу.

88. Разом з тим, втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс (пропорційність) між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності, а також якщо особа, яка зазнала втручання у свій приватний інтерес, не отримає справедливої компенсації за нанесену їй шкоду.

89. Крім того, слід звернути увагу на рішення ЄСПЛ у справі «O'Sullivan McCarthy Mussel Development Ltd v. Ireland» (заява № 44460/16), яка стосувалася комерційної діяльності компанії-заявника у сфері рибного морського промислу, на який держава-відповідач встановила тимчасову заборону, що зумовило значні збитки у комерційній діяльності заявника та, на його думку, свідчило про втручання держави у мирне володіння «майном» у розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції.

У пункті 130 цього рішення ЄСПЛ узяв до уваги той факт, що від компанії-заявника не вимагалося припиняти повністю свою діяльність і що у подальшому вона змогла відновити свій звичайний рівень ділової активності. ЄСПЛ також вказав на важливість переслідуваних державою-відповідачем цілей, які полягали у досягненні повного та загального дотримання своїх зобов`язань щодо екологічного законодавства; оспорюване втручання у цій справі не представляло індивідуальний та надмірний тягар для компанії-заявника; держава-відповідач змогла знайти справедливий баланс між спільними інтересами суспільства та захистом прав особи. У резолютивній частині ЄСПЛ не визнало порушення державою-відповідачем статті 1 Першого протоколу Конвенції.

90. Колегія суддів також зазначає, що дотримання необхідного (справедливого) балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами (принципу пропорційності) є важливою вимогою громадянського суспільства, демократичної, соціальної та правової держави та складовою принципу верховенства права. Критеріями дотримання такого балансу є: 1) втручання суб`єкта владних повноважень у приватне право особи є виправданим лише за умови, коли це є надзвичайно необхідним для захисту суспільних (публічних) інтересів; 2) можливість суб`єктів владних повноважень змінювати або відкликати окремі власні адміністративні рішення лише в інтересах суспільства, якщо це необхідно, але з урахуванням права та інтересів приватних осіб; 3) наявність обов`язкової та справедливої компенсації особі у разі втручання в її приватне право, що викликане суспільною необхідністю; 4) обов`язковість дотримання розумного співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається для захисту суспільного (публічного) інтересу, та засобами, які використовуються для її досягнення.

91. У справі, що розглядається, Держрибагентством дотримано всіх складових необхідного (справедливого) балансу між суспільними (публічними) та приватними інтересами (принципу пропорційності).

92. Оскільки колегія суддів не вбачає неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права судом апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи та прийнятті рішення, тому відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає таке рішення без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

93. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), у якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою, і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

94. При цьому зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою ЄСПЛ очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

95. Крім того, у пункті 80 рішення у справі «Перес проти Франції» («Perez v. France», заява № 47287/99) ЄСПЛ зазначив, що гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції право на справедливий судовий розгляд включає право сторін, що беруть участь у справі, представляти будь-які зауваження, які вони вважають доречними до їхньої справи. Оскільки метою Конвенції є забезпечення не теоретичних чи ілюзорних прав, а прав фактичних і ефективних (див. рішення у справі «Артіко проти Італії» (Artico v. Italy), заява № 6694/74, пункт 33), це право можна вважати ефективним тільки в тому випадку, якщо зауваження були дійсно «заслухані», тобто належним чином враховані судом, який розглядає справу. Отже, дія статті 6 Конвенції полягає в тому, щоб, серед іншого, зобов`язати суд провести належний розгляд зауважень, доводів і доказів, представлених сторонами у справі, неупереджено вирішуючи питання про їх належності до справи (див. рішення у справі «Ван де Хурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. Netherlands), заява № 16034/90, пункт 59).

96. Також у пункті 71 рішення у справі «Пелекі проти Греції» (Peleki v. Greece, заява № 69291/12) ЄСПЛ нагадав, що внутрішнє рішення суду може бути визначене як «довільне» з точки зору порушення справедливого судового розгляду лише в тому випадку, якщо воно позбавлене міркувань або якщо це міркування ґрунтується на явній помилці факту чи закону, допущеної національним судом, що призводить до «заперечення справедливості» (Moreira Ferreira v. Portugal (no 2), заява № 19867/12, пункт 85). З цього також випливає, що зобов`язання судових органів мотивувати свої рішення передбачає, що сторона судового розгляду може очікувати конкретної та чіткої відповіді на аргументи, що є визначальними для результату судового провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

97. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір відповідно до норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судовому рішенні повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

98. Оскільки суд касаційної інстанції залишає без змін рішення суду апеляційної інстанції, то у силу статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341 345 349 350 355 356 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу приватного підприємства «Група Науково-промислових досліджень» залишити без задоволення.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Cуддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

В.М. Шарапа