Історія справи

Ухвала КАС ВП від 31.01.2018 року у справі №820/2932/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 липня 2019 року

Київ

справа №820/2932/16

адміністративне провадження №К/9901/8826/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,

розглянув у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу № 820/2932/16

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області про скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2016 року (головуючий суддя - Панченко О.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року (головуючий суддя - Мінаєва О.М., судді - Макаренко Я.М., Шевцова Н.В.)

І. Суть спору

1. Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області, начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області, в якому просив скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області №594 о/с від 05.11.2015 стосовно звільнення згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06.11.2015 року у запас Збройних сил за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів) лейтенанта міліції ОСОБА_1 , оперуповноваженого сектору БНОН Лозівського МВ ГУ МВС в Харківській області; зобов`язати Головне управління Національної поліції в Харківській області прийняти на службу до поліції ОСОБА_1 з 07.11.2015 року; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з 20.08.2014 року по 05.11.2015 року; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 06.11.2015 року і по дату ухвалення рішення.

2. В обґрунтування позову позивач зазначає, що вважає своє звільнення та спірний наказ незаконними, оскільки його не було повідомлено в тримісячний термін про наступне вивільнення та не надано рівноцінну посаду для подальшого його працевлаштування в органах внутрішніх справ України.

ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи

3. Позивач проходив службу в органах внутрішніх справ з 12.09.2008 року.

3.1. Починаючи з 12.05.2010 року позивач працював на посаді оперуповноваженого сектору БНОН Лозівського МВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області.

4. Згідно довідки Лозівського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Харківській області №11988/119-86/29/01-2016, в період з 27.09.2011 року по 01.03.2016 року позивач був відсутній за місцем проходження служби, оскільки перебував під вартою за вироком Первомайського районного суду Харківської області по справі №2030/977/12.

5. 18.03.2016 року позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Харківській області з заявою, в якій просив допустити його до виконання функціональних обов`язків за рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20.08.2014 року та виплатити заробітну плату з моменту поновлення на посаді.

5.1. Листом т.в.о. начальника Головного управління національної поліції в Харківській області №12/П-319 від 30.03.2016 року позивача повідомлено, що оскільки він не виявив бажання проходити службу в поліції, шляхом подачі на розгляд керівництва ГУНП в Харківській області відповідної заяви, наказом Головного управління МВС України в Харківській області від 05.11.2015 р. №594 о/с його звільнено з ОВС за п.64 "г" (через скорочення штатів) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, з 06.11.2016 року. Також йому запропоновано прибути до кадрового агентства для отримання документів, що видаються при звільненні.

5.2. 27.04.2016 року позивачем отримані документи, необхідні до видачі при звільненні, про що ним складено розписку.

ІІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

6. Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

6.1. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з недоведеності факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових підстав.

IV. Касаційне оскарження

7. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

8. Свої вимоги обґрунтовує, тим, що його не було повідомлено про наступне вивільнення зі служби та не надано можливості написати заяву про перехід для продовження служби до Національної поліції України. Він перебував у СІЗО під вартою, був обмежений в своїх конституційних правах і міг дізнатися про прийняття Закону України «Про Національну поліцію» лише із повідомлення відповідача - Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

9. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

10. Відповідно до пункту 1 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII він набирає чинності через три місяці з дня, наступного за днем його опублікування, крім: пунктів 1, 2, 3, 7-13, 15, 17-18 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону, які набирають чинності з дня, наступного за днем його опублікування; ч. 7 ст. 15 та ч. 5 ст. 21 цього Закону, які набирають чинності з 1 січня 2017 року.

11. Закон № 580-VIII опубліковано 06 серпня 2015 року та він набрав чинності 07 листопада 2015 року.

12. Водночас, пункти 1, 2, 3, 7 - 13, 15, 17- 18 розділу XI «Прикінцеві та Перехідні положення» цього Закону набрали чинності з наступного дня після опублікування - з 07 серпня 2015 року.

13. Згідно з пунктом 8 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.

14. Відповідно до пунктів 9, 10 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.

15. Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів.

16. Вказані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.

17. Відповідно до пункту 11 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 580-VIII перебування працівників міліції на лікарняному чи у відпустці не є перешкодою для їх звільнення зі служби в органах внутрішніх справ відповідно до «Прикінцевих та перехідних положень» цього Закону.

18. Відповідно до статті 18 Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію» (в редакції чинній на момент виникнення правовідносин) порядок та умови проходження служби в міліції регламентується Положенням, згідно з пунктом 8 якого дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема у зв`язку зі скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.

19. Норми аналогічного змісту передбачено пунктом 64 «г» Положення, відповідно до якого особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.

VI. Позиція верховного Суду

20. У справі встановлено, що позивача звільнили з органів внутрішніх справ у зв`язку зі скороченням штатів.

21. Скорочення штату в ГУ МВС як підстава звільнення працівників цього відомства пов`язана з утворенням Національної поліції та її територіальних органів і скороченням у зв`язку з цим всіх посад органів МВС, зокрема, в Харківській області.

22. Пункт 8 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону № 580-VIІI (щодо попередження у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів) стосується працівників міліції (осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на час набрання ним чинності працювали в органах внутрішніх справ та обіймали певні посади.

23. На час опублікування вказаного Закону позивач перебував на службі в органах МВС України, оскільки 11 листопада 2014 року його було поновлено на посаді на виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2014 року, якою звільнення позивача визнано незаконним.

24. Отже, суд касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що він є попередженим про можливе майбутнє звільнення в силу Закону.

25. Верховний Суд вважає необґрунтованим твердження позивача, що він не може вважатися належно повідомленим через перебування в СІЗО під час прийняття цього Закону, оскільки Закон № 580-VIІI не містить винятків щодо повідомлених чи не повідомлених осіб.

26. З опублікуванням Закону № 580-VIII працівникам міліції, які мали намір проходити службу в поліції, встановлено тримісячний строк для подання відповідної заяви. За умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, вони, за їх згодою, могли бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення або шляхом проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції.

27. Тримісячний строк для подання заяви щодо проходження служби в поліції завершився 6 листопада 2015 року і, як встановлено у справі, заяви/рапорту про намір проходити службу в поліції, як це передбачено пунктом 9 розділу ХІ Закону № 580-VIII, позивач не подавав.

28. Утім, як за правилами КЗпП, так і за змістом положень спеціального законодавства, яке регулює правовідносини щодо проходження служби особами начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, звільнення працівника у зв`язку зі скороченням штатів покладає на роботодавця певні зобов`язання щодо належного повідомлення такого працівника про звільнення, а також вжиття заходів з метою його працевлаштування.

29. Тому, даючи оцінку правомірності звільнення працівника міліції у зв`язку зі скороченням штатів, суди, окрім іншого, повинні з`ясувати дотримання процедури звільнення.

30. Так, за змістом пункту 64 «г» Положення звільнення у зв`язку зі скороченням штатів допускається лише за відсутності можливості подальшого використання на службі.

31. Крім того, на працівників органів внутрішніх справ поширюються також положення трудового законодавства, зокрема ті, що встановлюють порядок вивільнення працівників (статті 42, 49-2 КЗпП).

32. В аспекті спірних правовідносин колегія суддів звертає увагу на те, що при вирішенні цього спору суди не з`ясовували чи вирішувало ГУ МВС питання щодо можливого використання позивача на службі як однієї з умов, з якою пов`язано звільнення за пунктом 64 «г» Положення, відтак, чи пропонували йому інші посади для працевлаштування (з огляду, зокрема, на стаж роботи та рівень кваліфікації чи інші обставини, які мають значення для того, щоб залишитись на службі або відмови в цьому).

33. Опублікування Закону № 580-VIII, з яким пов`язано початок перебігу тримісячного строку для подання заяви щодо наміру проходити службу в поліції, не звільняє ГУ МВС як роботодавця від обов`язку виконати вимоги трудового законодавства щодо завчасного (за два місяці) вручення повідомлення про звільнення та пропозицій працевлаштування.

34. Сам факт відсутності заяви про намір продовжувати службу в органах поліції, якщо не було дотримано процедури звільнення, не може бути достатнім свідченням того, що звільнення у зв`язку зі скороченням штатів відбулось правомірно.

35. У цьому зв`язку слід також додати, що вирішуючи питання про правомірність звільнення при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, варто мати на увазі, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої відмови. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган, мова йде фактично про реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

36. Такий правовий висновок неодноразово висловлював Верховний Суд України, зокрема у постановах від 04 березня 2014 року (справа № 21-8а14), від 27 травня 2014 року (справа № 21-108а14), від 28 жовтня 2014 року (справа №21-484а14).

37. Тому якщо ліквідовано ГУ МВС з одночасним створенням іншого органу (ГУ НП), який буде виконувати повноваження (завдання) органу, що ліквідується, то зобов`язанням роботодавця (держави) є вжиття заходів щодо працевлаштування працівників ліквідованого у такий спосіб органу.

38. У цій справі суди попередніх інстанцій не з`ясовували питання щодо того, у який спосіб відбулось (чи відбувається) припинення ГУ МВС (як юридичної особи), відтак і наслідків, які покладає на державу обраний спосіб запровадження змін в організацію діяльності правоохоронних органів.

39. З урахуванням усього наведеного, висновки судів попередніх інстанцій в цій справі, оскільки під час її розгляду не досліджено всіх доказів, є передчасними.

40. Водночас, за правилами частини другої статті 341 КАС, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

41. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 КАС підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

42. Оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не з`ясували обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржені рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

VII. Судові витрати

43. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

постановив:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2016 року (головуючий суддя - Панченко О.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18 липня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2016 року в цій справі скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

О. В. Калашнікова