Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 липня 2018 року

Київ

справа №537/52/17

адміністративне провадження №К/9901/29491/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бучик А.Ю.,

суддів: Гімона М.М., Мороз Л.Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області на постанову Крюківського районного суду м. Кременчука в складі судді Хіневич В.І. від 03.04.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Кононенко З.О., Бондара В.О., Калиновського В.А. від 23.05.2017 у справі №537/52/17 за позовом ОСОБА_2 до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання дій протиправними та зобов"язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

В січні 2017 року представник позивача ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом в інтересах ОСОБА_2 до Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області, в якому просив суд: зобов'язати Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області поновити виплату та перерахувати розмір пенсії за віком позивачу з 07.10.2009 року із застосування всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни, передбачених чинним пенсійним законодавством України.

Постановою Крюківського районного суду м. Кременчука від 03.04.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2017, позов задоволено.

Визнано протиправними дії Управління Пенсійного фонду України в м. Кременчуці Полтавської області щодо залишення без виконання заяви та документів на поновлення виплати пенсії ОСОБА_2

Зобов'язано Кременчуцьке об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області поновити виплату та перерахувати розмір пенсії за віком ОСОБА_2 з 07.10.2009 року із застосування всіх підвищень, індексацій, надбавок та доплат, як не працюючому пенсіонеру та дитині війни, передбачених чинним пенсійним законодавством України.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову. Касаційна скарга обґрунтована тим, що відсутні підстави для відновлення виплати пенсії позивачу, яка виїхала за кордон на постійне місце проживання. Вказано на порушення строків звернення до суду з позовом.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20.06.2017 року відкрито касаційне провадження за вищевказаною скаргою.

Справу передано до Верховного Суду.

Заслухавши суддю - доповідача, колегія суддів прийшла до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон. Остання постійно проживає в Ізраїлі.

З матеріалів справи вбачається, що позивач не перебувала на обліку в органах ПФ, а отримувала пенсію в органах соціального захисту населення.

13.12.2016 року представник позивача ОСОБА_3 звернувся до Кременчуцького об'єднаного УПФУ Полтавської області із заявою про поновлення ОСОБА_2 пенсії за віком.

Листом від 21.12.2016 року за вих.. № 22182/08-10 Кременчуцьким об'єднаним УПФУ Полтавської області повернуто без виконання заяву та документи на поновлення пенсії ОСОБА_2, оскільки заява про поновлення виплат пенсії подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії. Пересилка поштою заяви на поновлення пенсії чинним законодавством не передбачена.

Задовольняючи позовні вимоги позивача, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до норм діючого законодавства, позивач має права на поновлення виплати пенсії.

Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09 липня 2003 року виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно зі статтею 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Рішенням Конституційного суду України від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону №1058-ІVщодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІVвтратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону №1058-ІVдержава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).

Отже, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що безумовно позивач як громадянин України має право на виплату призначеної їй пенсії, проте не погоджується з визначенням дати її відновлення.

Колегія суддів звертає увагу, що з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009, тобто з 07.10.2009 року виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону № 1058-ІV. З цього часу відповідач був зобов'язаний відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.

Проте наявність обов'язку у відповідача відновити виплату пенсії не позбавляє позивача необхідності щодо захисту свого права. Отже, після прийняття та опублікування Рішення № 25-рп/2009 та невідновлення виплати пенсії позивачу, позивач повинен був дізнатися про порушення свого права, а відтак і розпочався відлік строку звернення до суду.

Поновлення права на виплату пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання ряду процедурних дій, пов'язаних з поновленням виплати, серед яких: подання заяви про поновлення виплати з дотриманням строків звернення, наявність документів, які підтверджують факт призначення пенсії, припинення її виплати чи право на поновлення її виплати.

Згідно з ч.2 ст. 99 КАС України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Статтею 100 КАС України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала.

Частина 2 цієї статті передбачає, що позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Колегія суддів вказує, що до вказаних правовідносин слід застосувати положення ст. 99, 100 КАС України. Вказана позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 08 грудня 2015 року (справи №№ 21-5440а15, 21-5653а15) та від 08.06.2016 року (справа № 505/2135/14-а) та Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 757/12134/14-а та від 30.01.2018 у справі № 408/2861/17-а.

Позовна заява направлена до суду 30.12.2016 року, що підтверджується відбитком поштового штемпеля на конверті, тобто в межах шестимісячного строку звернення до суду від дати звернення до відповідача із заявою про відновлення порушеного права (13.12.2016), отже позов підлягає задоволенню від дати звернення до органу ПФУ з 13.12.2016, а вимоги за період з 07.10.2009 по 30.06.2016 слід залишити без розгляду.

В задоволенні позову в частині вимог за період з 01.07.2016 р. по 12.12.2016 р. слід відмовити, оскільки для захисту порушеного права позивач в цей період не вчинив активних дій щодо звернення до органу ПФУ, що зумовлює необізнаність суб"єкта владних повноважень щодо необхідності відновлення прав позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

В свою чергу, частиною 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають частковому скасуванню та адміністративний позов за період з 07.10.2016 по 30.06.2016 - залишенню без розгляду, а в задоволенні позову по 12.12.2016 необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області задовольнити частково.

Постанову Крюківського районного суду м. Кременчука від 03 квітня 2017 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року скасувати в частині зобов'язання Кременчуцького об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 пенсію за віком за період з 07 жовтня 2009 року по 12 грудня 2016 року.

Адміністративний позов ОСОБА_2 за період з 07 жовтня 2009 року по 30 червня 2016 року залишити без розгляду.

В задоволенні позовних вимог за період 01 липня 2016 року по 12 грудня 2016 року відмовити.

В решті судові рішення залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.Ю. Бучик

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз ,

Судді Верховного Суду