Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 червня 2020 року

Київ

справа №357/11458/17

адміністративне провадження №К/9901/4376/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів: Єзерова А.А., Чиркіна С.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Білоцерківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23.10.2017 у складі судді Кошель Б.І. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2017 у складі колегії суддів: Вівдиченко Т.Р. (головуючий), Губської Л.В., Земляної Г.В. у справі №357/11458/17 за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, третя особа - Узинська районна лікарня, про визнання дій протиправними та зобов`язання винити дії,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

1. ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Білоцерківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області (надалі - відповідач, УПФ), за участю третьої особи - Узинської районної лікарні, в якому просила:

1.1. визнати протиправними дії УПФ щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років на пільгових умовах на підставі пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (надалі - Закон №1788-XII);

1.2. зобов`язати УПФ призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років на пільгових умовах, на підставі пункту "е" статті 55 Закону №1788-XII з 08.02.2017.

2. Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23.10.2017, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2017, позовні вимоги задоволено. Визнано протиправною відмову УПФ щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на пільгових умовах. Зобов`язано УПФ здійснити призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за вислугу років на пільгових умовах з 08.02.2017.

3. Судами попередніх інстанцій під час судового розгляду справи встановлено наступні обставини:

3.1. У період з 01.09.1981 по 02.07.1983 ОСОБА_1 навчалась у Київському медичному училищі №4, після закінчення навчання їй було присвоєно кваліфікацію медична сестра загального профілю та прийнято на роботу у Київську лікарню №12 на посаду медсестри травматологічного відділення, де вона працювала до 01.10.1983.

3.2. 07.03.1984 ОСОБА_1 прийнята на роботу у Другу Житомирську обласну психлікарню на посаду медсестри 7-го відділення, де працювала до 13.12.1985.

3.3. У подальшому 07.12.1989 ОСОБА_1 прийнята на роботу в дитячий садок №23 в/ч 62400 на посаду помічника вихователя. 05.06.1990 її було переведено на посаду вихователя вище вказаного дитячого садка.

3.4. З 16.11.1993 позивач працювала в Узинській районній лікарні на посаді 0,5 ставки медичної сестри Іванівського терапевтичного відділення, а з 01.04.1994 - переведена на посаду 0,5 ставки медсестри зубопротезного кабінету Узинської районної лікарні. 17.02.1997 її зараховано на посаду 0,5 ставки дезінфектора стаціонару Узинської районної лікарні. 01.03.2000 ОСОБА_1 переведена на посаду 1,0 ставки медсестри зубопротезної лабораторії Узинської районної лікарні, а з 07.02.2017 її звільнено з посади медсестри зубопротезної лабораторії Узинської районної лікарні за власним бажанням у зв`язку із виходом на пенсію за вислугу років.

3.5. 07.02.2017 ОСОБА_1 звернулась до УПФ із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах.

3.6. Рішенням УПФ від 05.05.2017 №66/1084 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні даного виду пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного спеціального стажу та зазначено, що період роботи з 17.02.1997 по 29.02.2000 в Узинській районній лікарні на посаді дезінфектора та одночасно на посаді медсестри зубопротезної лабораторії зарахувати до спеціального стажу немає можливості, оскільки до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років, зараховується час роботи на зазначених у Переліку закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (надалі - Перелік) посадах у відповідних закладах і установах, якщо це є основною роботою, а згідно наказу від 14.02.1997 №18 слідує, що ОСОБА_1 працювала за основною посадою на 0,5 ставки дезінфектора (яка не передбачена Переліком) та за сумісництвом на 0,5 ставки медсестри зубопротезної лабораторії. Робота за сумісництвом не дає права на пенсію за вислугою років.

3.7. Суди попередніх інстанцій дослідили, що ОСОБА_1 працювала в Узинській районній лікарні з 16.11.1993 по 07.02.2017 на різних посадах, зокрема, наказом від 14.02.1997 №18 остання зарахована на посаду 0,5 ставки дезінфектора стаціонару, що підтверджується також копією її трудової книжки серії НОМЕР_1 .

3.8. У відповідності до відомостей про нарахування заробітної плати позивача з листопада 1993 року по січень 1997 року в графі "за основною посадою" зазначена посада "медсестра", з лютого 1997 року по лютий 2000 року - в графі "за основною посадою" зазначено "медсестра, дезінфектор" та з березня 2000 року по лютий 2017 року в графі "за основною посадою" зазначено "сестра медична" та в графі "за сумісництвом" - "дезінфектор", що підтверджується актом УПФ від 28.02.2017 №46.

4. Суди попередніх інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що ні в Наказі Узинської районної лікарні від 14.02.1997 №18, ні у відомостях щодо нарахування заробітної плати, не зазначено, що період роботи позивача з 17.02.1997 по 29.02.2000 на посаді медсестри є роботою за сумісництвом. При цьому, за спеціальністю позивач є саме медсестрою, про що свідчить диплом Київського медичного училища №4. Крім того, посада "дезінфектор", на якій працювала ОСОБА_1 , відноситься саме до працівників середнього медичного персоналу, а відтак, повинна зараховуватися до стажу, який дає право на призначення пенсії за вислугою років. Також, суди попередніх інстанцій врахували, що посади медсестри і дезінфектора були рівними, тобто, ОСОБА_1 була зайнята повний робочий день і така робота виконувалась в межах одного закладу.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Відповідачем подано касаційну скаргу на постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23.10.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2017, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати і ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

5.1. Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зокрема, скаржник наголошує, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги доводи про те, що періоди роботи позивача на посаді 0,5 ставки дезінфектора та 0,5 ставки медсестри Узинської районної лікарні не були враховані до спеціального стажу, оскільки робота за сумісництвом на посадах у відповідних закладах і установах, що визначені Переліком, не дає права на призначення пенсії за вислугу років на пільгових умовах. Також, на переконання скаржника, посада дезінфектора не передбачена Переліком і не відноситься до посад середнього медичного персоналу. Крім того, скаржник вважає, що позивачем був пропущений строк звернення до суду з даним позовом, визначений частиною 4 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень, надалі - КАС України).

6. Позивачем відзиву (заперечень) на касаційну скаргу подано не було.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд касаційної інстанції:

7. Під час розгляду касаційної скарги колегія суддів суду касаційної інстанції враховує приписи частин 1-2 статті 341 КАС України (в редакції, чинній до 08.02.2020, надалі - КАС України), згідно з якими суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

8. Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

9. Згідно з абзацом 9 частини 1 статті 52 Закону №1788-XII, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту "е" статті 55.

10. Пунктом "е" статті 55 Закону №1788-XII передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років.

11. Пунктом 2 Переліку встановлено, що до закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років віднесені, зокрема, наступні заклади і установи: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепід служби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри; та наступні посади: лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).

12. Слід наголосити, що чинне законодавство не містить жодних застережень щодо неврахування стажу роботи особи у випадку її роботи у закладах охорони здоров`я за сумісництвом.

13. Аналогічний правовий висновок у подібних відносинах наведений у постанові Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №456/1310/17.

14. Крім того, підпунктом 12 пункту 1 статті 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 №2464-VI визначено, що основне місце роботи - місце роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.

15. Частиною 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

16. Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 після закінчення навчання було присвоєно кваліфікацію медичної сестри загального профілю. На період роботи позивача в Узинській районній лікарні її трудова книжка знаходилась лише за даним місцем роботи. При цьому, ні в наказі від 15.02.1997 №18, ні у відомостях про нарахування позивачу заробітної плати за період з 17.02.1997 по 29.02.2000 не вказано, що її робота на посаді медсестри є роботою за сумісництвом, а навпаки, робота за цей період значиться як основна на посаді "медсестра, дезінфектор" і посада медсестри вказана першою, тобто, основною.

17. У свою чергу, безпосередньо Переліком не визначено, які посади відносяться чи не відносяться до середнього медичного персоналу. Водночас, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, те, що посада дезінфектора належить до середнього медичного персоналу можна прослідкувати з інших нормативних актів, які були чинними протягом періоду роботи позивача на даній посаді.

18. Зокрема, відповідно до Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 23.11.1993 №229, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 27.12.1993 за №198 "Про затвердження Інструкції про порядок обчислення заробітної плати працівників закладів охорони здоров`я та соціального захисту населення" (який втратив чинність 11.04.2001), посада "дезінфектор" має тарифний розряд 10 серед тарифних розрядів середнього медичного персоналу (пункт 3.4 розділу 2).

19. Слід відхилити посилання скаржника у касаційній скарзі на випуск 78 "Охорона здоров`я" Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 29.03.2002 №117, положення якого не поширюються на спірні правовідносини щодо роботи позивача на посаді дезінфектора з 17.02.1997 по 29.02.2000.

20. Також, згідно з примітками до розділу 3 Наказу Міністерства охорони здоров`я СРСР від 21.10.1974 №990 "Про затвердження переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною та фармацевтичною діяльністю" та приміток до розділу 5 Наказу Міністерства охорони здоров`я СРСР від 13.07.1989 №418 "Про затвердження нової редакції Переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною та фармацевтичною діяльністю" особи, які не отримали спеціальної підготовки і звань в середніх спеціальних навчальних закладах, зазначених у цих переліках, можуть допускатися до роботи на посаді, в тому числі, дезінфектора. Натомість, скаржник у своїй касаційній скарзі покликається на Наказ Міністерства охорони здоров`я СРСР від 25.12.1992 №195 "Про затвердження переліку вищих і середніх спеціальних навчальних закладів, підготовка і отримання звання в яких дають право займатися медичною та фармацевтичною діяльністю", який не містить вимог щодо набутої спеціальності, кваліфікації або курсу вузу, закінчення якого дає особі право обіймати посади медичних і фармацевтичних працівників саме в частині посади дезінфектора.

21. Що стосується аргументів скаржника стосовно пропуску позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, визначеного частиною 4 статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час звернення до суду), то колегія суддів касаційного суду зазначає, що за нормою цієї статті, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб`єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

22. Колегія суддів касаційного суду вважає за необхідне зазначити, що у КАС України в редакції, чинній на час прийняття оскаржуваних судових рішень, було відсутнє визначення поняття досудового врегулювання спору.

23. Водночас, пунктами 2-3 Порядку розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення, що затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 12.10.2007 №18-6, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 02.11.2007 за №1241/14508, встановлено, що у разі, якщо громадянин вважає, що орган, що призначає пенсію, прийняв рішення, що суперечить законодавству про пенсійне забезпечення або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, громадянин має право оскаржити таке рішення у органі Пенсійного фонду України вищого рівня. Подання скарги відповідно до цього Порядку не позбавляє заявника права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства.

24. Отже, законодавством, яке регулює сферу спірних правовідносин, передбачені окремі положення щодо досудового врегулювання спору як альтернативи звернення до суду, яка не позбавляє особи права на одночасне оскарження рішення в судовому порядку.

25. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом апеляційної інстанції, ОСОБА_1 зверталась до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за скаргою на рішення УПФ від 05.05.2017 №66/1084 про відмову у призначенні їй пенсії. За наслідками розгляду такої скарги Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області прийнято рішення про відмову у її задоволенні від 16.06.2017, яке направлене позивачу лише 04.09.2017 і отримане нею 16.09.2017. Поряд з цим, до суду з адміністративним позовом позивач звернулась 26.09.2017.

26. Тому, у даному випадку відсутнє досудове регулювання спору, адже позивач оскаржує саме первинне рішення про відмову у призначенні їй пенсії, а Порядком розгляду скарг на рішення органів Пенсійного фонду України щодо пенсійного забезпечення передбачено можливість вибору особою виду оскарження як в адміністративному, так і в судовому порядку.

27. Відтак, доводи касаційної скарги з приводу необхідності застосування до поданої позивачем позовної заяви строків звернення до суду, визначених частиною 4 статті 99 КАС України, безпідставні та відхиляються судом касаційної інстанції. Колегія суддів касаційного суду зазначає, що строк звернення до суду з адміністративним позовом в даному випадку був встановлений частиною 2 статті 99 КАС України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду) та становив шість місяців з дня, коли особа дізналась або могла дізнатись про порушення свого права і не був пропущений позивачем.

28. За приписами статті 350 КАС України (в редакції, чинній до 08.02.2020), суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

29. З огляду на наведене, касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишенню без змін.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15.01.2020 №460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", статтями 341, 349, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Білоцерківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області залишити без задоволення.

Постанову Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23.10.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2017 у справі №357/11458/17 за позовом ОСОБА_1 до Білоцерківського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Київської області, третя особа - Узинська районна лікарня, про визнання дій протиправними та зобов`язання винити дії - залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Головуючий суддя Шарапа В.М.

Судді Єзеров А.А.

Чиркін С.М.