ПОСТАНОВА

Іменем України

17 квітня 2018 року

Київ

справа №812/1557/17

адміністративне провадження №К/9901/33241/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про визнання протиправною відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та зобов'язання вчинити певні дії за касаційної скаргою Головного управління Держгеокадастру у Луганській області на постанови Луганського окружного адміністративного суду в складі судді Чернявської Т.І. від 29 листопада 2017 року та Донецького апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Гаврищук Т.Г., Блохіна А.А., Сухарьок М.Г. від 07 лютого 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2017 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_3 звернулися до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про визнання протиправними відмов у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та зобов'язання вчинити певні дії.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року роз'єднано позовні вимоги позивачів до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області про визнання протиправними відмов у наданні дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у самостійні провадження.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2017 року прийнято до свого провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, в якому позивач просить:

визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, викладену в листі від 21 липня 2017 року № М-1833/0-1427/6-17, у наданні ОСОБА_3 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства;

зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Луганській області надати ОСОБА_3 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Головне управління Держгеокадастру у Луганській області відмовило позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з підстав, що не передбачені законодавством, зокрема, у зв'язку з невключенням земельної ділянки до переліку земельних ділянок, які можливо передати в межах норм безоплатної приватизації на території Луганської області в залежності від відсотку площі земельних ділянок, право оренди на яку було продано у кварталі, що передував поточному кварталу. На думку позивача, така підстава відмови не передбачена Земельним кодексом України та іншими законами, та суперечить статті 14 Конституції України, згідно з якою право власності на землю гарантується, і це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону, а також норм Земельного кодексу України.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року, позов задоволено частково:

визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Луганській області, викладену в листі від 21 липня 2017 року № М-1830/0-1425/6-17, у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства;

зобов'язано Головне управління Держгеокадастру у Луганській області повторно розглянути заяву від 05 липня 2017 року про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, зокрема, порядок одержання дозволу на розробку проекту землеустрою, врегульовано безпосередньо Земельним кодексом України, зміни до якого, у зв'язку із затвердженням Кабінетом Міністрів України Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, не внесено. За таких обставин, посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 року № 413, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є безпідставним.

Головне управління Держгеокадастру у Луганській області, не погоджуючись з постановою Луганського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року та постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, в якій просить скасувати наведені рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позову.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували, що стаття 118 Земельного кодексу України, в якому визначений вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є відсилочною. У зв'язку з цим скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин постанову Кабінету Міністрів України від 7 червня 2017 р. № 413, якою затверджено Стратегію удосконалення механізму управління у сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної форми власності та розпорядження ними. Скаржник зазначає, що виходячи з приписів статті 23 Закону України «Про землеустрій» наведений нормативний акт є обов'язковим для виконання всіма суб'єктами землеустрою.

Від ОСОБА_3 у встановлений судом строк (до 25 березня 2018 року) відзив на касаційну скаргу не надходив, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Луганській області із заявою від 05 липня 2017 року про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 2,0000 га, розташованої за межами населених пунктів на території, яка за даними державного земельного кадастру враховується в Ліснополянській сільській раді Марківського району Луганської області, для ведення особистого селянського господарства. До заяви позивач додав графічні матеріали викопіювання з кадастрової карти із зазначенням бажаного місця розташування земельної ділянки, копію паспорту та ідентифікаційного номера.

На наведене звернення Головне управління Держгеокадастру у Луганській області листом від 21 липня 2017 року № М-1831/0-1426/6-17 повідомило ОСОБА_3 про те, що відповідно до статті 134 Земельного кодексу України земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах).

17 червня 2017 року набула чинності Постанова Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 4-13, якою Уряд затвердив Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними. Враховуючи вимоги стратегії Головне управління Держгеокадастру у Луганській області здійснює передачу земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах норм безоплатної приватизації на підставі сформованих переліків земельних ділянок та визначеної площі земельних ділянок, яка передається в межах безоплатної приватизації на відповідній території областей, а саме 25% площі земельних ділянок, право оренди на яку було продано у кварталі, який передував поточному кварталу. У першому кварталі 2017 року продаж права оренди на земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Луганської області не відбувалося, тому не має підстав для надання дозволу на розроблення документації із землеустрою та передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанови Луганського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року та Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Тож суди попередніх інстанцій мали з'ясувати, зокрема, чи було оскаржуване рішення (відповідь) Головного управління Держгеокадастру у Луганській області прийняте в межах повноважень, відповідно до закону та з дотриманням встановленої процедури, а також, чи було таке рішення (відповідь) прийняте на законних підставах.

Так, повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 Земельного кодексу України.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави колегії суддів дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи в оскаржуваному рішенні Головного управління Держгеокадастру у Луганській області не наведено жодної з підстав, передбачених частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, за яких позивачеві було відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства. Отже, суди попередніх інстанцій дійшли до правильного висновку про те, що відмова відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, викладена у листі від 21 липня 2017 року за № М-1831/0-1426/6-17, є незаконною.

Стосовно посилання скаржника на Стратегію удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413, то в даному документі передбачено, що Держгеокадастр та його територіальні органи під час передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність в межах норм безоплатної приватизації повинні: формувати перелік земельних ділянок та визначати площу земельних ділянок, яка передається в межах норм безоплатної приватизації на території відповідної області; щокварталу за 10 днів до закінчення поточного кварталу оприлюднювати перелік земельних ділянок, які пропонується передавати у наступному кварталі (розрахованих за зазначеною формулою), на офіційних веб-сайтах територіальних органів Держгеокадастру за місцем розташування земельних ділянок; надавати дозволи на розроблення документації із землеустрою та передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у приватну власність в межах норм безоплатної приватизації відповідно до зазначених переліків, насамперед учасникам антитерористичної операції; враховувати позицію відповідної сільської та селищної ради під час надання (передачі) земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність громадян. Для реалізації Стратегії передбачено розроблення проектів нормативно-правових актів.

Разом з тим, у зв'язку із затвердженням даної Стратегії зміни до Земельного кодексу України не вносились, перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою не змінювався.

На цій підставі колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що оскільки порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, зокрема, порядок одержання дозволу на розроблення проекту землеустрою, врегульовано безпосередньо Земельним кодексом України, посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 413, як на підставу для відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, є неправомірним.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу «доброго врядування».

Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (див. рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).

Крім того, в рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (див. рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Луганській області залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 29 листопада 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко