Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 травня 2018 року

Київ

справа №813/113/16

провадження №К/9901/11389/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці ДФС про визнання неправомірним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Львівської митниці ДФС на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року, прийняту у складі колегії суддів: головуючого - Левицької Н. Г., суддів: Обрізка І. М., Сапіги В. П.,

в с т а н о в и в :

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувсь до суду з адміністративним позовом до Львівської митниці ДФС, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ начальника Львівської митниці ДФС Прокіпчука Л. І. від 11 грудня 2015 року № 1019-о про звільнення позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);

поновити ОСОБА_1 на посаді державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста "Угринів" Львівської митниці ДФС;

зобов'язати Львівську митницю ДФС нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позову зазначає, що на підставі наказу від 10 листопада 2014 року № 46-о обіймав посаду державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста "Угринів" Львівської митниці ДФС.

Однак, наказом Львівської митниці ДФС від 11 грудня 2015 року № 1019-о позивача звільнено із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків.

Позивач вказує, що підставою для прийняття наказу про його звільнення слугував акт службового розслідування № 27, яке проведено в рамках кримінального провадження № 42015140000000163 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України (далі - КК України), провадження якого порушено відносно позивача.

Позивач стверджує, жодних порушень не вчиняв та діяв у відповідності до посадової інструкції.

Вважаючи, що в наказі про звільнення не обґрунтовано вчинення позивачем грубого порушення трудової дисципліни та заподіяння таким порушенням будь-якої шкоди, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувсь до суду з вимогою про поновлення його на посаді.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року в позові відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2016 року скасовано та прийнято нову, якою позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ начальника Львівської митниці ДФС від 11 грудня 2015 року № 1019-о "Про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України".

Поновлено ОСОБА_1 на посаді державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста "Угринів" Львівської митниці ДФС України з 14 грудня 2015 року.

Зобов'язано Львівську митницю ДФС нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11 грудня 2015 року по 17 жовтня 2016 року в сумі 58179,42 грн., за виключенням податків та обов'язкових платежів.

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги вказує на неврахування судом апеляційної інстанції встановлених обставин за результатами проведеного службового розслідування, які свідчать про грубе порушення позивачем трудових обов'язків, внаслідок чого настали негативні наслідки.

Водночас позивач у запереченні вказує на безпідставність касаційної скарги і просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу від 10 листопада 2014 року № 46-о обіймав посаду державного інспектора відділу митного оформлення № 3 митного поста "Угринів" Львівської митниці ДФС.

Наказом Львівської митниці ДФС від 11 грудня 2015 року № 1019-о позивача звільнено із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов'язків.

Підставою для винесення вказаного наказу про звільнення позивача з посади слугували обставини, встановлені за наслідками службового розслідування, проведеного в рамках кримінального провадження № 42015140000000163 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, провадження якого порушено відносно позивача.

Передумовою для проведення службового розслідування слугував лист Прокуратури Львівської області від 25 серпня 2015 року № 17-2417 вих.15 з проханням провести службове розслідування за фактом одержання позивачем неправомірної вимоги від громадянина ОСОБА_3 для забезпечення безперешкодного проходження митних формальностей та не створення перешкод під час митного контролю.

Під час проведення службового розслідування підтверджено факт відкриття кримінального провадження та вручення повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення державному інспектору відділу митного оформлення № 3 митного поста "Угринів" Львівської митниці ДФС ОСОБА_1

В акті службового розслідування вказано про отримання позивачем від громадянина ОСОБА_3 впродовж 30 липня 2015 року - 15 серпня 2015 року повторно, умисно, протиправно, з особистих корисливих мотивів та з метою власного протиправного збагачення, неправомірної вигоди у розмірі 17600, 00 грн., що є порушенням вимог статті 5, статті 10 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723 "Про державну службу", частин четвертої - шостої статті 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1700 "Про запобігання корупції", пунктів 1.1., 1.6., 2.1., 4.1. Загальних правил поведінки державного службовця, затверджених наказом Головного управління державної служби України від 04 серпня 2010 року № 214, пунктів 1.1., 5.1., 12.1., 24.1. Кодексу поведінки працівників, до функціональних обов'язків яких належить здійснення управління кордонами, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства фінансів України, Адміністрації державної прикордонної служби України, Головного управління державної служби України від 05 липня 2011 року № 330/151/809/434/146, внаслідок неналежного виконання позивачем службових обов'язків, визначених пунктами 1.4., 2.2.1.2. його посадової інструкції і є одноразовим грубим порушенням трудових обов'язків.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують викладену в акті службового розслідування інформацію щодо вчинення позивачем кримінального правопорушення, а відтак висновок щодо наявності підстав для звільнення з Львівської митниці ДФС за пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України є обґрунтованим.

Львівський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції дійшов висновку про протиправність оскаржуваного наказу про звільнення у зв'язку з недоведеністю факту порушення позивачем службових обов'язків, оскільки висновок службового розслідування містить лише ті порушення, які інкримінуються позивачу у кримінальному провадженні № 42015140000000163, яким буде надана оцінка судом під час розгляду кримінального провадження, жодних інших діянь порушення позивачем службових обов'язків у висновку службового розслідування не зазначено.

Верховний Суд зазначені висновки суду апеляційної інстанції вважає вірними та такими, що зроблені на підставі правильно застосованих норм матеріального та процесуального права.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок проходження державної служби, особливості дисциплінарної відповідальності державних службовців на момент виникнення спірних правовідносин врегульовано Законом України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ "Про державну службу" (далі - Закон № 3723-ХІІ).

Статтею 5 Закону № 3723-ХІІ визначено, що державний службовець повинен: сумлінно виконувати свої службові обов'язки; шанобливо ставитися до громадян, керівників і співробітників, дотримуватися високої культури спілкування; не допускати дій і вчинків, які можуть зашкодити інтересам державної служби чи негативно вплинути на репутацію державного службовця.

Основні обов'язки державного службовця закріплені у статті 10 Закону № 3723-ХІІ та передбачають: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі.

Відповідно до статті 14 Закону № 3723-ХІІ дисциплінарні стягнення застосовуються до державного службовця за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює.

До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду.

За приписами статті 30 Закону № 3723-ХІІ державна служба може бути припинена у разі: порушення умов реалізації права на державну службу; недотримання пов'язаних із проходженням державної служби вимог, передбачених статтею 16 Закону України "Про державну службу"; досягнення державним службовцем граничного віку проходження державної служби; відставки державних службовців, які займають посади першої або другої категорії; виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню державного службовця на державній службі; відмови державного службовця від прийняття або порушення Присяги, передбаченої статтею 17 Закону України "Про державну службу"; неподання або подання державним службовцем неправдивих відомостей щодо його доходів, передбачених статтею 13 Закону України "Про державну службу".

Пунктом 1 частини першої статті 41 КЗпП України обумовлено, що крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках: одноразового грубого порушення трудових обов'язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками, а також службовими особами органів доходів і зборів, яким присвоєно спеціальні звання, і службовими особами центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах державного фінансового контролю та контролю за цінами.

За правилами встановленими статтею 148 КЗпП України, дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України, за одноразове грубе порушення трудових обов'язків, в той час, як в акті службового розслідування вказано, що дії позивача містять ознаки триваючого в часі порушення та повторності, оскільки як зазначає сам відповідач, вчинялись протягом певного періоду в часі та неодноразово повторювалися позивачем, а відтак застосування пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України до таких діянь є неправомірним.

Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і пунктом 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов'язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, яку завдано ним (могло бути завдано) шкоду.

Слід зазначити, що підстава для звільнення позивача з Львівської митниці ДФС зумовлена порушенням кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

Приписами частини першої статті 62 Конституції України обумовлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

За такого правового врегулювання та обставин справи, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що у разі набрання законної сили обвинувальним вироком суду відносно ОСОБА_1 у Львівської митниці ДФС будуть усі правові підстави для звільнення позивача з посади, проте акт службового розслідування містить лише ті порушення, які інкримінуються позивачу у кримінальному провадженні № 42015140000000163 та яким буде надана оцінка судом під час розгляду кримінального провадження, жодних інших діянь порушення позивачем службових обов'язків у висновку службового розслідування не зазначено.

Таким чином, законність звільнення позивача з огляду на встановлення факту отримання хабара може бути встановлена лише вироком суду в кримінальній справі, постановою про закриття кримінальної справи з нереабілітуючих підстав.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 13 січня 2015 року у справі № 21-587а14.

Враховуючи відсутність вироку суду на момент звільнення позивача за пунктом 1 частини першої статті 41 КзпП України, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про неправомірність звільнення позивача на підставі матеріалів незакінченої кримінальної справи.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і зводяться до переоцінки встановлених судами обставин справи.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення відсутні.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Львівської митниці ДФС залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 жовтня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець