Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 серпня 2018 року

Київ

справа №826/14343/14

адміністративне провадження №К/9901/8454/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Мішлен України ЛТД»на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2014 року (суддя: В.І. Келеберда) та ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року (колегія у складі суддів: Н.М. Літвіна, А.Ю. Коротких, О.Г. Хрімлі)у справі№826/14343/14за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Мішлен України ЛТД»доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києвіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мішлен України ЛТД» (надалі - Товариство) звернулося із адміністративним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - ДПІ), в якому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №82926552207 від 11 листопада 2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідач помилково дійшов висновку про порушення позивачем вимог податкового законодавства, оскільки з контрагентами здійснені реальні господарські операції, на підтвердження яких надані всі первинні документи. Станом на час здійснення господарських операцій контрагенти позивача зареєстровані в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва, яка ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року залишена без змін, у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що реальність здійснення господарської операції за спірними договорами поставки не доведена позивачем належними первинними доказами.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Вказується на те, що постановою від 29 серпня 2014 року закрито кримінальне провадження №320131100600000405 внесене до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 212 Кримінального кодексу України, за відсутності в діях службових осіб позивача, вказаного складу кримінального правопорушення. В рамках досудового слідства допитано директорів контрагентів позивача (як постачальників та і покупців), досліджені первинні бухгалтерські документи та встановлено (та відображено у вказаній постанові), що здійснено фактичну поставку товарів у господарських відносинах, які відповідач ставить під сумнів.

Від відповідача відзиву на вказану касаційну скаргу до Суду не надходило, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами встановлено, що посадовими особами ДПІ проведено невиїзну позапланову документальну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Орбіс Еліт» за період з 01 листопада 2011 року по 30 листопада 2011 року та з 01 січня 2012 року по 30 березня 2012 року, ТОВ «Дор Стар Ком» за період з 01 квітня 2012 року по 30 червня 2012 року, ТОВ «РДК-Кепітал» за період з 01 травня 2012 року по 31 травня 2012 року, ТОВ «Крайдіс Інвест» за період з 01 червня 2012 року по 31 серпня 2012 року, ТОВ «Гресланд» за період з 01 серпня 2012 року по 30 березня 2013 року, за результатом якої складено акт № 483/26-55-22-07/37403491 від 08 жовтня 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог ст. 185, п. 198.3, п. 198.6, п. 201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 1513021,00 грн.

В обґрунтування заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість контролюючий орган посилається на непідтвердження поставок товарів по ланцюгу постачання, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності.

На підставі акта перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення № 82926552207 від 11 листопада 2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1 891 256,00 грн., з яких за основним платежем 1 513 021, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 378 255, 00 грн.

За результатом адміністративного оскарження податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України від 16 липня 1999 року №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (пункт 1 статті 8 Закону № 996-ХІV).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону №996-ХІV).

Відповідно до пункту 1 статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, господарська операція являє собою дію або подію, яка веде до змін у фінансовому стані підприємства.

Разом з тим, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України) витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із наведеного нормативного регулювання випливає, що витрати позивача, понесені у зв'язку із придбанням товарів чи послуг, належать до категорії витрат, що формують собівартість реалізованих товарів, робіт, послуг і зменшують оподатковуваний дохід платника, якщо вони понесені у процесі реальної господарської діяльності, яка документально підтверджується.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).

Аналіз значених норм права дає підстави дійти висновку, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку.

Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування податкового кредиту за відсутності факту придбання товару.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.

Разом з тим відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо заперечує їх обґрунтованість.

Суд першої та апеляційної інстанцій, вказуючи на правомірність прийняття податковим органом оскаржуваного рішення, виходили із того, що позивачем не надано суду належні докази на підтвердження факту реального отримання товару (шин) на підставі спірних договорів. Разом з тим, судами не враховано та не надано належної правової оцінки тим, обставинам, що в акті контролюючого органу не були досліджені первинні документи стосовно спірних господарських документів в розрізі контрагентів, висновок відповідача про заниження суми податку на додану вартість ґрунтується лише на актах перевірок інших територіальних податкових органів про неможливість проведення перевірки контрагентів позивача.

Колегія суддів Верховного Суду вважає, що акт перевірки, як основний доказ податкових правопорушень повинен містити в собі повне дослідження господарських операцій в частинні отримання суб'єктом господарювання, оприбуткування ним товару (продукції), списання її у виробництво, використання у господарський діяльності.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій порушено норми процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду та вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального та процесуального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 353, 355 Кодексу адміністративного судочинства України.

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мішлен України ЛТД» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 жовтня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 грудня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

...........................

В.П. Юрченко І.А. ВасильєваС.С. Пасічник Судді Верховного Суду