Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 серпня 2018 року

Київ

справа №803/1651/16

адміністративне провадження №К/9901/44772/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Юрченко В.П., суддів - Васильєвої І.А., Пасічник С.С., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуКовельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області на постановуВолинського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року (суддя Т.М. Димарчук)та ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року (колегія у складі суддів: О.М. Довгополова, Л.Я. Гудим, М.А. Пліш)у справі № 803/1651/16 (№ 876/661/17)за позовомОСОБА_2доКовельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській областіпровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області від 13 вересня 2016 року №172084-03.

Позовні вимоги мотивовані тим, що всупереч вимог підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України Буцинська сільська рада до 15 липня 2014 року не прийняла та офіційно не оприлюднила рішення про встановлення податку на нерухоме майно. Крім того, при вирішенні цього спору необхідно виходити із таких принципів податкового законодавства України, як стабільність та презумпція правомірності рішень платника податків, які були порушені відповідачем.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 13 вересня 2016 року № 172084-03 про визнання суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2015 рік у розмірі 16072,73 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що Буцинська сільська рада, приймаючи рішення від 02 лютого 2015 року № 35/55 «Про встановлення податку на майно» не дотрималась вимог, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 та підпунктом 4.1.9 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України в частині дотримання принципу стабільності та в частині офіційного оприлюднення рішення про встановлення місцевих податків та зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, а тому застосування відповідачем положень статті 266 Податкового кодексу України та рішення Буцинської сільської ради від 02 лютого 2015 року № 35/5 «Про встановлення податку на майно» з метою оподаткування належного позивачу об'єкту нерухомого майна не може мати місце у 2015 році.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а також на те, що Законом України від 28 грудня 2014 року №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" визначено особливий порядок прийняття рішень органів місцевого самоврядування щодо встановлення місцевих податків, зокрема податку на нерухомість, відмінного від земельного податку. Оскільки вказаний закон набув чинності з 01 січня 2015 року та ним не передбачено того, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у 2015 році не сплачується, то у спірному випадку базовим податковим періодом для сплати даного податку є 2015 рік. Крім того, податкова інспекція звертає увагу на те, що законодавець визначив, що рішення прийняті органами місцевого самоврядування в 2015 році діють з моменту прийняття. Також наголошує, що рішення Буцинської сільської ради від 02 лютого 2015 року №35/5, яким введено в дію Положення про податок на майно, не скасовано та є чинним. На підставі зазначено, відповідач вважає, що судами попередніх інстанцій не було в повній мірі враховано норми п. 4 розділу II Прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року №71-VII, внаслідок чого, призвело до прийняття незаконних та необґрунтованих рішень.

Відзив на касаційну скаргу не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог та дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з Державним реєстром речових прав на нерухоме майно позивач ОСОБА_2 з 02 жовтня 2009 року є власником нерухомого майна приміщення телятника, площею 1319,6 кв.м, реєстраційний номер 27757130, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

13 вересня 2016 року податковою інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення № 172084-03, яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі 16072 грн. 73 коп. за 2015 рік.

Також судами встановлено, що відповідно до змін Податкового кодексу України щодо об'єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, внесених Законом від 27 березня 2014 року «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні», Буцинська сільська рада Старовижівського району Волинської області прийняла рішення від 02 лютого 2015 року № 35/5 «Про встановлення податку на майно», яким затвердила «Положення про податок на майно», зокрема, встановила ставки податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебуває у власності фізичних та юридичних осіб, нежитлової нерухомості, які належать власникам особистих селянських господарств і використовуються для сільськогосподарської діяльності, нежитлової нерухомості фізичних та юридичних осіб. При цьому, як пояснила сільська рада в листі від 06 грудня 2016 року № 429/02.07, з січня 2011 року по грудень 2014 року рішення про встановлення податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, нею не приймались.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28 грудня 2014 року № 71-VIII (далі - Закон № 71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається із: податку на майно, відмінне від земельної ділянки, транспортного податку та плати за землю.

Отже, Законом № 71-VIII запроваджено низку правових норм, що врегулювали питання справляння місцевих податків.

Згідно із пунктом 10.3 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону № 71-VIII, місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Зважаючи на зміст наведених законодавчих норм, встановлення податку на майно, зокрема в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є повноваженням місцевої ради, яке виконується шляхом прийняття відповідного рішення.

Одночасно підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України регламентовано порядок опублікування та застосування рішень місцевої ради про встановлення місцевих податків. Зазначені рішення офіційно оприлюднюються відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Разом з цим, норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).

Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.

Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.

В даному випадку із запровадженням податку на майно, відмінне від земельної ділянки, на 2015 рік відповідні норми Закону № 71-VIII набрали чинності з 01 січня 2015 року.

Отже, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження щодо встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення податку на майно, відмінне від земельної ділянки.

При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.

Рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків приймається до початку наступного бюджетного періоду і набирає чинності з наступного бюджетного періоду. При цьому відповідно до пункту 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.

Саме тому за умови дії підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте.

В свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.

Водночас, враховуючи зміст норм Податкового кодексу України, Верховна Рада України не є уповноваженою на встановлення місцевих податків, оскільки відповідно до підпункту 12.1.2 пункту 12.1 статті 12 Податкового кодексу України. Верховна Рада України лише встановлює перелік місцевих податків та зборів, установлення яких належить до компетенції сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад.

Отже, виключно місцева рада має компетенцію щодо прийняття рішень стосовно встановлення місцевих податків протягом бюджетного періоду, причому таке рішення набуває чинності лише з початку наступного бюджетного періоду, але з урахуванням приписів підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. І лише з наступного бюджетного періоду контролюючі органи на підставі підпункту 12.3.5 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України можуть розпочати справляння місцевого податку.

Підсумовуючи викладене, суд касаційної інстанції вважає правильними висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що у відповідача були відсутні правові підстави для винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки запроваджені Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" зобов'язання щодо сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, виникають у платників податків лише після 01 січня 2016 року.

Враховуючи вищенаведене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що не ґрунтується на нормах закону, а тому воно підлягає скасуванню.

Суд касаційної інстанції визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Ковельської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2018 року - без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

........................

........................

...........................

В.П.Юрченко І.А.ВасильєваС.С.Пасічник Судді Верховного Суду