Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 червня 2018 року

Київ

справа №826/19388/16

адміністративне провадження №К/9901/15347/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів - Бевзенка В. М.,

Шарапи В.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2017 року (суддя - Мазур А.С.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року (головуючий суддя - Бабенко К.А., судді - Костюк Л.О., Чаку Є.В.) у справі

за позовом ОСОБА_2

до Служби безпеки України

про визнання протиправним та скасування рішення, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Служби безпеки України, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, про: - визнання протиправним та скасування рішення Служби безпеки України про заборону в'їзду в Україну терміном на 5 років громадянці Російської Федерації ОСОБА_2 (російською мовою - ОСОБА_2, латиницею - ОСОБА_2), оформлене постановою про заборону в'їзду в Україну від 12.10.2016р.; - скасування заборони в'їзду в Україну терміном на 5 років громадянці Російської Федерації ОСОБА_2 (російською мовою - ОСОБА_2, латиницею - ОСОБА_2).

2. Обґрунтовуючи позов позивач посилався на те, що оскаржувана постанова винесена відповідачем безпідставно, оскільки ґрунтується виключно на припущеннях того, що діяльність ОСОБА_2 може призвести до скоєння злочину, передбаченого ст.110 Кримінального кодексу України. Для вказаного твердження у відповідача відсутня об'єктивна інформація про підготовку позивачем до скоєння будь-якого злочину. При цьому, відвідування позивачем території України пов'язане не лише з провадженням концертної діяльності, але й забезпечення власних потреб у спілкуванні з рідними та надання особистої, організаційної та фінансової допомоги літній бабусі позивача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2017 року відмовлено у задоволенні вимог адміністративного позову.

4. Відмовляючи у задоволені адміністративного позову суд першої інстанції зазначив, що Служба безпеки України, як суб'єкт владних повноважень, виконує функції держави в частині захисту державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян, а також в частині попередження, своєчасного виявлення і запобігання зовнішнім та внутрішнім загрозам безпеці України, припинення розвідувальних, терористичних та інших протиправних посягань, що Служба безпеки України реалізовує, зокрема, шляхом прийняття рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю. Виходячи зі змісту оскаржуваної постанови у сукупності з наведеними законодавчими положеннями, суд першої інстанції виходив з того, що постанова від 12.10.2016р. №5/1/1-17349 винесена Службою безпеки України у межах та на підставі наявних в останньої повноважень, з огляду на наявну інформацію про діяльність позивача. Разом з тим, станом на момент розгляду даної справи судом постанова Служби безпеки України про заборону в'їзду в Україну від 12.10.2016р. №5/1/1-17349 скасована постановою від 18.01.2017р. №5/1/1-773. Скасування такого акту індивідуальної дії суб'єктом, який його видав, вичерпує дію такого акту, а тому відсутні підстави вважати, що скасований акт може порушувати індивідуально виражені права та обов'язки певної особи (осіб). Оскаржуване рішення прийняте відповідачем у межах та на підставі наявних у нього повноважень та обумовлене певними обставинами, які наразі у зв'язку з настанням форс-мажорних обставин, які передбачають необхідність перебування ОСОБА_2 на території України, відпали, а Службою безпеки України самостійно скасовано попереднє рішення про заборону в'їзду позивачу в Україну, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність підстав для визнання оскаржуваної постанови протиправною та її скасування.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

6. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2017 року залишено без змін.

7. Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржена позивачем постанова відповідача є правомірною та зазначив, що постановою «Про скасування заборони в'їзду в Україну» від 18.01.2017 року №5/1/1-773 скасовано заборону в'їзду позивача в Україну.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

8. ОСОБА_2 (далі - скаржник) у серпні 2017 року звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року.

9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 23 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

10. В касаційній скарзі скаржник, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

11. В обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник зазначив, що судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено, яке саме суспільно-небезпечне діяння, припинення та розкриття якого віднесене до компетенції Служби безпеки України, було вчинене позивачем. Судами не з'ясовувались підстави винесення відповідачем рішення, що оскаржується, та чи є ці підстави достатніми для заборони позивачу в'їзду в Україну. Вважає, що у відповідача були відсутні підстави для заборони в'їзду позивача в Україну. Вважає, що скасування відповідачем заборони в'їзду в Україну діє лише на майбутнє, оскільки надає можливість позивачу в'їхати в Україну лише з 18 січня 2017 року, що жодним чином не поновлює права позивача, які було порушено в період строку дії заборони. Посилаючись на пп.10.2 п.10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013р. № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» вважає, що скасування заборони в'їзду в Україну не може бути підставою для відмови у позові/

12. У вересні 2017 року Службою безпеки України надані заперечення на касаційну скаргу, в яких відповідач просив залишити без задоволення касаційну скаргу позивача, а судові рішення без змін. Відповідач вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій правильно

встановлено, що при винесенні постанови про заборону в'їзду позивача в Україну СБУ діяла лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України, дії СБУ в частині винесення постанови про заборону в'їзду позивачу є правомірними та відповідають вимогам законодавства України.

13. Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2018 року зазначену адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

14. Службою безпеки України винесено постанову про заборону в'їзду в Україну від 12.10.2016р. №5/1/1-17349, якою в інтересах забезпечення безпеки держави заборонено в'їзд на територію України громадянці Російської Федерації ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, терміном на 5 років, а також постановлено проінформувати за даним рішенням Державну прикордонну службу України. У мотивувальній частині вказаної постанови зазначено, що вказана іноземка проводить діяльність, що створює передумови до втручання у внутрішні справи України та вчинення протиправних проявів, пов'язаних з посяганням на територіальну цілісність України. Використовуючи ЗМІ, вона підтримує дії Російської Федерації щодо анексії території АР Крим. Така діяльність, як вказано у даній постанові, суперечить ч.2 ст.2 Конституції України та може призвести до скоєння злочину, передбаченого ст. 110 Кримінального кодексу України.

15. Постанова Служби безпеки України про заборону в'їзду в Україну від 12.10.2016 №5/1/1-17349 скасована постановою від 18.01.2017 №5/1/1-773.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

16. Частина друга статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Частина друга статті 55 Конституції України: кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

18. Пункт 13 статті 24 Закону України 25 березня 1992 року №2229-XII «Про службу безпеки України»: Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов'язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в'їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в'їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

19. Стаття 13 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначає підстави для заборони в"їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну. 1.В'їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку; &?о;...&gс;

За наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в'їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Рішення про заборону в'їзду в Україну приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

20. Пункт 2 Інструкції про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затверджена Наказом Служби безпеки України від 01 червня 2009 року №344 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2009 р. за №785/16801: рішення про заборону в'їзду в Україну особі (далі - рішення про заборону в'їзду) приймається в інтересах забезпечення безпеки України у разі, якщо є наявність достатньої інформації, отриманої в установленому законом порядку, про факт вчинення нею суспільно небезпечного діяння, незалежно від території його вчинення, яке суперечить інтересам забезпечення безпеки України, попередження, виявлення, припинення та розкриття якого віднесено до компетенції Служби безпеки України.

21. Пункт 10 Інструкції про порядок прийняття Службою безпеки України рішень про заборону в'їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства: про надходження інформації про припинення існування обставин, на підставі яких особі було заборонено в'їзд в Україну, а також у випадку винесення судом рішення, яке набрало законної сили, щодо скасування заборони в'їзду функціональні підрозділи Центрального управління, регіональні органи інформують ДКР. У цьому випадку функціональний підрозділ Центрального управління, регіональний орган, який приймав рішення про заборону в'їзду в Україну особі, готує з урахуванням порядку, визначеного пунктами 3, 4, 6 - 8 цієї Інструкції, постанову про скасування заборони в'їзду особи в Україну. У випадку скасування заборони в'їзду в Україну рішенням суду, яке набрало законної сили, ДКР негайно повідомляє про це Державну прикордонну службу України.

22. Частина перша статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України: завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

23. Частина перша статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України: кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

24. Пункт перший частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України: у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

25. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

26. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

27. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (ч. 2 ст. 341 КАС України).

28. Поняття «юридичного спору» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.

29. Конституційний Суд України в пп.3.6 п.3 Рішення від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.

30. У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

31. Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.

32. З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

33. Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

34. Згідно з вище зазначеними нормами чинного законодавства, Служба безпеки України наділена повноваженнями скасовувати заборони в'їзду в Україну, яка втрачає свою дію з моменту прийняття відповідної постанови про скасування заборони в'їзду особи в Україну.

35. Вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.

36. Позивачем не наведено жодних підстав вважати, що повне відновлення прав та законних інтересів позивача неможливе без визнання протиправною постанови про заборону в'їзду в Україну від 12.10.2016р.

37. При цьому, Суд вважає помилковими посилання скаржника на пп.10.2 п.10 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013р. № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі», оскільки ці положення містять роз'яснення щодо застосування положень ст.162 КАС України при обранні способу захисту порушеного права, та не визначають можливість скасування рішення суб'єкта владних повноважень, яке було виправлено останнім.

38. Таким чином, відсутні підстави вважати, що правовідносини у цій справі є неврегульованими.

39. Суд погоджує висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог з огляду на скасування відповідачем заборони в'їзду позивачу в Україну.

40. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами першої та апеляційної інстанцій було надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, у касаційній скарзі не зазначено.

41. Частиною першою статті 350 КАС України (в чинній редакції) передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

42. Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини 1 статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

43. З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

44. Керуючись статтями 341, 343, 349-354, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

45. В задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 - відмовити.

46. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 15 червня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2017 року - залишити без змін.

47. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В. М. Бевзенко

В.М. Шарапа