Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.01.2019 року у справі №826/14534/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

15 січня 2019 року

Київ

справа №826/14534/16

адміністративне провадження №К/9901/31131/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СЗ Холдинг" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2017 (суддя Літвінова А.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017 (головуючий суддя Федотов І.В., Сорочко Є.О., Ісаєнко Ю.А.)

у справі №826/14534/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СЗ Холдинг" до Головного управління Державної фіскальної служби у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "СЗ Холдинг" звернулось до суду з позовом до ГУ ДФС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 22.08.2016:

№0004831402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання із податку на додану вартість на суму 1037727,00грн., у тому числі: 691818,00грн. за податковим зобов'язанням та 345909,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

№0004841402, яким встановлено суму завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 11831,00грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2017, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017, у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій ТОВ "СЗ Холдинг" звернулось з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017, прийняти у справі нове судове рішення, яким позов задовольнити.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається порушення судами попередніх інстанцій норм чинного законодавства. Позивач вказує, що ним були надані всі первинні документи до позовної заяви, про що зазначено в додатку 4. Оскільки у разі їх ненадання, судом було б складено відповідний акт та вказано в ухвалі про залишення позову без руху. Позивач звертає увагу, що ненадання оригіналів документів у судове засідання пов'язано з відсутністю такої можливості, оскільки документи знаходились у головного бухгалтера, яка у відповідний період перебувала на лікарняному.

Відповідач своїм правом надання заперечень на касаційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи.

Ухвалою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 14.01.2019 призначено попередній розгляд справи на 15.01.2019.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Згідно з частиною третьою статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "СЗ Холдинг" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з покупцями та постачальниками за період січень, червень 2015 року.

Перевіркою встановлено порушення ТОВ "СЗ Холдинг":

вимог пункту 185.1 статті 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.3,198.6 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого встановлено заниження суми податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 691818 грн., в тому числі за січень 2015 року на суму 321502 грн., за червень 2015 року - 370316 грн.;

завищення суми від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 11831грн. за січень 2015 року.

За наслідками проведеної перевірки ГУ ДФС у м.Києві складено акт від 03.08.2016 №337/26-15-14-02-01/33742113 та прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.08.2016:

№0004831402, яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання із податку на додану вартість на суму 1037727,00 грн., у тому числі: 691818,00грн. за податковим зобов'язанням та 345909,00грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

№0004841402, яким встановлено суму завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 11831,00грн.

Пунктом 75.1 статті 75 Податкового Кодексу України (далі - ПК України) визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, що діяв на момент виникнення спірних правовідносин, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

У відповідності до вимог пункту 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.8 статті 208 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 ПК України.

Згідно підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарську діяльність визначено як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Підтвердженням реального здійснення господарської операції є первинні документи, які свідчать про фактичну поставку товарів продавцем та їх отримання покупцем, а також документи, що підтверджують факт використання вказаних товарів у власній господарській діяльності.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

Водночас, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, зокрема, вони повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення та мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та як вбачається з акту перевірки ГУ ДФС у м.Києві від 03.08.2016 №337/26-15-14-02-01/33742113, висновки щодо порушення ТОВ "СВ Холдинг" приписів податкового законодавства зроблено з огляду на ненадання платником податків (позивачем) первинних документів та документів, що підтверджують здійснення фінансово-господарських операцій позивача з контрагентами за перевіряємий період. За фактом вищевикладених обставин, контролюючим органом під час перевірки складені акти від 27.07.2016 №305/26-15-14-02-01 та від 28.07.2016 №309/26-15-14-02-01 про ненадання до перевірки письмових пояснень та документів, які підписані уповноваженою особою ТОВ «СВ Холдинг» Шишко Т.А. та містяться в матеріалах справи.

Відповідно до пункту 44.3 статті 44 ПК України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Згідно з вимогами пункту 44.5 статті 44 цього Кодексу у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

Пунктом 85.9 статті 85 ПК України встановлено, що у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Проте, як вбачається з оскаржуваних судових рішень та матеріалів справи позивачем під час перевірки та судового розгляду справи не надано первинних бухгалтерських документів, на підставі яких останнім сформовані дані свого податкового обліку із податку на додану вартість за період січень, червень 2015 року.

При цьому, надані позивачем під час апеляційного розгляду справи рахунки постачальника, видаткові накладні, акти надання послуг, за відсутності самих договорів, платіжних доручень, а також доказів ділової та економічної доцільності його господарських взаємовідносин, суд правомірно вважав такими, що не підтверджують здійснення фінансово-господарських операцій позивача з контрагентами за період, який підлягав перевірці.

Посилання позивача у касаційній скарзі на подання копій первинних документів разом з позовною заявою, що підтверджують здійснення господарських операцій з контрагентами, суд касаційної інстанції не може визнати обґрунтованими та зазначає наступне.

Суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків контролюючого органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Як вбачається з «Опису вкладення у цінний лист на ім'я Окружного адміністративного суду м.Києва» до позовної заяви ТОВ «СВ Холдинг» додано копії первинних документів між позивачем та ТОВ «Креденсінвест», ТОВ «Снабінвест плюс», ТОВ «М- енерго» за січень та червень 2015 року на 2 аркушах, а саме: рахунок-фактура від 04.06.2015 №155 та видаткова накладна від 04.06.2015 №195, де постачальником вказано ТОВ «Снабінвест плюс», а покупцем - ТОВ «СЗ Холдинг».

Статтею 69 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017) визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною першою статті 71 КАС України (в редакції, чинній до 15.12.2017), яка кореспондується з положеннями частини першої статті 77 КАС України (в редакції, чинній після 15.12.2017) унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Зважаючи на правове регулювання правовідносин та встановлені судами обставини, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено наявності підстав, з якими норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод. Відповідно, при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень. Таким чином, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Суд касаційної інстанції вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій не допущено неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи, суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм належну правову оцінку на підставі норм закону.

За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності з нормами матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Висновки судів про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності, а тому підстав для їх перегляду з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СЗ Холдинг" залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.01.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна

Судді Верховного Суду