Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

14 травня 2019 року

справа №826/13773/16

адміністративне провадження №К/9901/26760/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року у складі судді Вовка П.В.

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року у складі суддів Бєлової Л.В., Безименної Н.В., Желтобрюх І.Л.

у справі № 826/13773/16

за позовом ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

У С Т А Н О В И В :

У серпні 2016 року ОСОБА_1 (далі - платник податків, позивач у справі) звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - податковий орган, контролюючий орган, відповідач у справі) про скасування податкового повідомлення-рішення від 11 квітня 2016 року № 196-1305, яким визначено суму грошового зобов'язання зі сплати земельного податку з фізичних осіб на суму 9213,82 грн, з мотивів безпідставності його прийняття.

05 жовтня 2016 року постановою Окружного адміністративного суду м. Києва, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року, відмовлено в задоволенні позову.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанції висновувалися з правомірності прийнятого податкового повідомлення-рішення.

У грудні 2016 року позивачем подана касаційна скарга до Вищого адміністративного суду України, в якій він, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. У касаційній скарзі платник податків наголошує на порушенні відповідачем порядку обчислення плати за землю.

09 грудня 2016 року ухвалою Вищого адміністративного суду України відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, справу № 826/13773/16 витребувано з Окружного адміністративного суду м. Києва.

05 січня 2017 року справа №826/13773/16 надійшла на адресу Вищого адміністративного суду України.

21 лютого 2018 року справа №826/13773/16 та матеріали касаційного провадження №К/9901/26760/18 передані з Вищого адміністративного суду України до Верховного Суду.

Заперечення або відзив від податкового органу до Суду на касаційну скаргу позивача не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Касаційний розгляд справи здійснюється у попередньому судовому засіданні, відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що на підставі договору купівлі-продажу будівлі (споруди, приміщення) від 03 вересня 1998 року № 000389/12, укладеного між позивачем та Фондом приватизації комунального майна Старокиївського району м. Києва, ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення загальною площею 30,8 кв.м., яке знаходить за адресою АДРЕСА_1 літ. «А» та складає 1/100 ідеальних часток від усього домоволодіння. Право власності позивача на вказане приміщення підтверджується свідоцтвом про право власності від 30 жовтня 1998 року № 179.

11 квітня 2016 року згідно з підпунктом 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №196-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 9213, 82 грн.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Статтею 206 цього Кодексу передбачено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що плата за землю є обов'язковим платежем у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Підпунктом 271.1.1 пункту 271.1 статті 271 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом.

Згідно з пунктом 271.2 статті 271 Податкового кодексу України рішення рад щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок розташованих у межах населених пунктів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування нормативної грошової оцінки земель або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

Відповідно до пункту 286.1 статі 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення - рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу (підпункт 286.5 статті 286 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 287.1 статті 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Відповідно до пункту 287.8 статті 287 Податкового кодексу України власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 286.6 статті 286 Податкового кодексу України на земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: 1) у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; 2) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; 3) пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.

Отже, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України та статтею 377 Цивільного кодексу України, якими встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

Платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування).

З моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Аналіз наведених вище правових норм свідчить, що фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Оскільки позивач є власником нежитлового приміщення загальною площею 30,8 кв.м., яке знаходиться за адресою АДРЕСА_1 літ. «А» та складає 1/100 ідеальних часток від усього домоволодіння, незважаючи на те, що остання не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належними їй на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм Податкового кодексу України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 Податкового кодексу України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Доводи позивача про порушення відповідачем порядку обчислення земельного податку є необґрунтованими, виходячи з наступного.

Згідно з пунктом 286.1 статті 286 Податкового кодексу України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами, які видають платникові до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку визначеному статтею 58 цього Кодексу.

Суди попередніх інстанцій встановили, що правильність обрахунку земельного податку підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунком від 11 квітня 2016 року, доданому до оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, розрахунком платежів по сплаті земельного податку на 2016 рік землекористувача ОСОБА_1 та довідкою про грошову оцінку частки земельної ділянки Київського міського управління земельних ресурсів від 12 вересня 2000 року № 611.

Доказів помилковості вказаних у наведених документах даних позивачем до суду не надано, як це передбачено частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) та частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в чинній редакції цього кодексу.

Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що з урахуванням положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд не може підміняти інший орган державної влади і перебирати на себе повноваження з вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Оскільки предметом спору у даній справі є правомірність податкового повідомлення-рішення від 11 квітня 2016 року №196-1305, тому суд не наділений повноваженнями щодо обчислення земельного податку під час розгляду справи про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, що відповідно до норм статті 286 Податкового кодексу України належить до компетенції податкового органу.

Виходячи з наведеного, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення від 11 квітня 2016 року №196-1305.

Згідно з частинами першою, другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд визнає, що суди попередніх інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2016 року у справі № 826/13773/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер