Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.08.2018 року у справі №820/3719/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 квітня 2020 року

Київ

справа №820/3719/18

адміністративне провадження №К/9901/59565/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Соколова В.М.,

суддів: Білак М.В., Загороднюка А.Г.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2018 року (суддя - Єгупенко В.В.) та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року (головуючий суддя - Резнікова С.С., судді: Старостін В.В., Бегунц А.О.) у справі №820/3719/18 за позовом ОСОБА_1 (далі також - позивач) до командира військової частини А2256 (далі також - відповідач, військова частина А2256) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини А2256 у якій просив:

- визнати протиправною бездіяльність (дії) військової частини А2256, які полягають у розрахунку та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, які ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату вказаної одноразової грошової допомоги при звільненні з включенням в її розмір 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, які ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби з урахуванням вже виплачених сум.

Позов обґрунтовано тим, що при звільненні позивача з військової служби відповідачем до розрахунку суми одноразової грошової допомоги при звільненні безпідставно не включено щомісячну додаткову грошову винагороду, яка виплачувалася позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України (також - КМУ) від 22 вересня 2010 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» (у редакції постанови КМУ від 13 березня 2013 року №161) та винагороду за безпосередню участь в антитерористичній операції, передбачену постановою КМУ від 31 січня 2015 року №24 «Про особливості виплати винагород військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу в особливий період та під час проведення антитерористичних операцій» (далі також - Постанова №24). Крім того, позивач вказує, що Харківським окружним адміністративним судом було прийнято рішення у справі №820/6712/17, що набрало законної сили, яким встановлено обов`язок Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області включити спірні виплати до його грошового забезпечення. На підставі вказаного позивач звернувся до військової частини А2256 із заявою про здійснення належного перерахунку, проте такого перерахунку відповідач не здійснив. ОСОБА_1 вважає, що така бездіяльність відповідача обмежує його законні права та інтереси, а тому звернувся із вказаним адміністративним позовом до суду.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2018 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року, у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Мотиви, з яких суд першої та апеляційної інстанцій дійшли зазначених висновків, ґрунтуються на тому, що щомісячна додаткова грошова винагорода, яка передбачена Постановою № 889 не входить до структури і складу грошового забезпечення військовослужбовців, з якого нараховується й виплачується одноразова грошова допомога, передбачена статтею 15 Закону № 2011-XII. Ця винагорода має окремий, особливий і разовий характер виплати, оскільки виплачується тільки тим категоріям військовослужбовців, перелік яких наведений у цій постанові, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати. Винагорода виплачується як доповнення до суми грошового забезпечення. Виплата цієї винагороди ставиться в залежність від порядку й умов, що нормативно встановлені розпорядником коштів, відповідно до яких, зокрема, щомісячна її виплата можлива, коли військовослужбовець перебуває на військовій службі, і водночас вона не включається до складу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказав, що щомісячна додаткова грошова винагорода як і винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції, є видом грошового забезпечення військовослужбовця та входить в його склад. Така винагорода виплачується на постійній основі та не залежить від будь-яких додаткових критеріїв чи обставин, а тому вона є складовою місячного грошового забезпечення військовослужбовця і повинна включатися до розрахунку грошової допомоги при звільненні. При цьому, з указаних грошових винагород, які позивач отримував під час проходження служби, було нараховано і сплачено страхові внески. Скаржник зауважує про те, що посилання відповідача на відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат. ОСОБА_1 посилається на практику Верховного Суду України, викладену в постановах від 22 червня 2010 року у справі №21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі №21-977во10.

Також позивачем надано клопотання, у якому він просив прийняти рішення у справі та врахувати обставини і висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі №820/3211/17.

Відповідачем надано відзив на касаційну скаргу у якому він просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а рішення судів - без змін, оскільки вважає, що скарга ОСОБА_1 не ґрунтується на нормах чинного законодавства.

Рух касаційної скарги

Ухвалою від 18 вересня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Анцупової Т.О. (суддя-доповідач), Кравчука В.М, Стародуба О.П. відкрив провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено у зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Анцупової Т.О. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 13), визначено новий склад суду: Берназюк Я.О. (головуючий суддя), Желєзний І.В., Чиркін С.М.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року №1916/0/78-19, у зв`язку із постановленням ухвали про відведення (самовідвід) колегії суддів у справі №820/3719/18, визначено новий склад суду: Соколов В.М. (головуючий суддя), Білак М.В., Загороднюк А.Г.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Позивач проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді начальника Луганського зонального відділу військової служби правопорядку.

Під час проходження військової служби позивач отримував у складі грошового забезпечення щомісячну додаткову грошову винагороду, індексацію, що підтверджується копією грошового атестата №307642 та копіями довідок.

24 червня 2017 року позивача звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу Луганського зонального відділу Військової служби правопорядку.

Позивачу стало відомо, що при звільненні військова частина А 2256 розрахувала та виплатила йому одноразову грошову допомогу при звільненні без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, яка виплачувалася позивачу відповідно до Постанови КМУ №889 та індексації.

Не погоджуючись з таким розрахунком позивач 05 березня 2018 року звернувся до Військової частини А2256 із заявою, у якій просив здійснити новий розрахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, які він отримував під час проходження військової служби та виплатити недораховану суму.

Відповідач не здійснив позивачу новий розрахунок розміру одноразової грошової допомоги при звільненні.

Вважаючи зазначені дії відповідача протиправними, ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX), який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить з наступного.

Положеннями частини другої статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII.

Відповідно до частини четвертої статті 2 Закону №2232-XII порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно зі статтею 40 Закону №2232-XII гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України «Про Збройні Сили України», «;Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «;Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «;Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв`язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.

Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі також - Закон № 2011-XII).

Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011-XII встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Частиною четвертою цієї ж статті обумовлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Також, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07 листопада 2007 року №1294 грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно з частиною другою статті 15 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Постановою КМУ від 13 березня 2013 року №161 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року №889» для військовослужбовців, зокрема, Збройних Сил України (крім тих, що зазначені у підпункті 1 пункту 1 цієї постанови, та військовослужбовців строкової військової служби) був запроваджений новий вид забезпечення - щомісячна додаткова грошова винагорода у таких розмірах: з 1 квітня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 20 % місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 року - у розмірі, що не перевищує 40 % місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 % місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 80 % місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 року - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Право на одноразову допомогу при звільненні позивач набув у відповідності до статті 15 Закону № 2011-ХІІ, що не заперечується відповідачем.

Спірним питанням є склад грошового забезпечення військовослужбовців, яке повинно включатися при обрахунку розміру цієї допомоги.

З матеріалів справи вбачається, що позивач отримував щомісячну винагороду з квітня 2013 року у розмірі 20%, з серпня 2013 року по січень 2014 року - у розмірі 40%, а з січня 2014 року у розмірі 60 % місячного грошового забезпечення.

Отже, зазначена щомісячна додаткова грошова винагорода, як і винагорода за участь у АТО була встановлена рішенням Уряду України, виплачувалася позивачу щомісяця з дня запровадження до дня звільнення його з військової служби, тобто мала постійний (систематичний) характер.

З матеріалів справи слідує, що додаткову грошову винагороду та винагороду за участь у антитерористичній операції до складу грошового забезпечення, з якого обчислено одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу, не включено.

Позиція відповідача щодо відмови у включені зазначених виплат до складу грошовового забезпечення позивача, з якого йому обчислено одноразову грошову допомогу при звільнені, ґрунтується на нормах Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 15 листопада 2010 року №595 (далі - Інструкція №595).

Зокрема, в пункті 5 Інструкції №595 вказується, що винагорода виплачується як окремий платіж разом (одночасно) з грошовим забезпеченням. Пунктом 8 Інструкції №595 визначено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Згідно з пунктом 9 зазначеної Інструкції, розміри винагороди встановлюються наказами Міністра оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони (Головного управління розвідки Міністерства оборони) в Державному бюджеті України на відповідний рік. Відповідно до пункту 10 Інструкції №595, командир військової частини за наявності обставин, передбачених у цьому пункті, має право зменшувати розмір винагороди.

Водночас, застосовуючи зазначену Інструкцію №595 як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру і склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку і розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Так, частиною четвертою статті 9 Закону №2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон №2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Верховний Суд ураховує, що питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17. Приймаючи постанову від 06 лютого 2019 року у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків.

Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних або тих, що виплачуються раз на місяць.

Оскільки останні 24 місяці перед звільненням на підставі Постанови №889 та Постанови №24 додаткова грошова винагорода, як і винагорода за безпосередню участь в антитерористичній операції, нараховувалися і виплачувалися позивачеві щомісяця, підстави уважати такі винагороди одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.

При касаційному розгляді ураховано висновок Верховного Суду, викладений зокрема у постановах від 16 травня 2019 року у справі №826/11679/17, 31 липня 2019 року справа №826/3398/17, 22 жовтня 2019 року справи №826/2447/18 та №520/3505/19, 31 жовтня 2019 року у справі №826/3397/17.

Посилання суду першої інстанції на правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України зокрема, від 15 жовтня 2013 року, 4 листопада 2014 року, 03 березня 2015 року, 19 травня 2015 року (справи №№ 21-368а13, 21-473а14, 21-32а15, 21-466а15 відповідно) колегія суддів не бере до уваги, оскільки, виходячи з процесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду України, за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду мають перевагу над висновками колегії суддів Верховного Суду України.

Отже, у зв`язку з тим, що позивач додаткову грошову винагороду та винагороду за участь в АТО отримував щомісячно під час проходження служби і вони входили до складу грошового забезпечення, то, відповідно, вказані складові повинні включатися до розрахунку грошової допомоги військовослужбовців при звільненні.

За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд вважає, що відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого йому нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду та винагороду за участь в АТО у розмірі 50% грошового забезпечення, а суди попередніх інстанцій, належним чином установивши фактичні обставини справи, дійшли помилкового висновку про правомірність оскаржуваних дій відповідача та, відповідно, відсутність підстав для задоволення позову.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Згідно з частиною першою статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, з огляду приписи частини першої статті 351 КАС України, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із ухваленням у справі нового рішення про задоволення позову.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Позивач звільнений від сплати судового збору в силу вимог закону. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 3, 341, 344, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 червня 2018 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2018 року у справі №820/3719/18 скасувати.

Ухвалити у справі №820/3719/18 нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до командира військової частини А2256 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправними дії (бездіяльність) військової частини А2256 щодо нездійснення перерахунку позивачу розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, які ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби;

Зобов`язати військову частину А2256 (поштова адреса: індекс 49005, Україна, Дніпропетровська область, місто Дніпро, вулиця Феодосійська, будинок 2 код ЄДРПОУ 24289637) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: індекс АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену частиною другою статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі 60% грошового забезпечення та винагороди за безпосередню участь в антитерористичній операції, які ОСОБА_1 отримував під час проходження військової служби, із урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

М.В. Білак

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду