Історія справи

Ухвала КАС ВП від 21.01.2018 року у справі №826/10955/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 березня 2019 року

Київ

справа №826/10955/16

адміністративне провадження №К/9901/14387/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Аблова Є.В. від 19 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Беспалова О.О., суддів Парінова А.Б., Губської О.А. від 07 вересня 2017 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Київопорядкомплект» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року Публічне акціонерне товариство «Київопорядкомплект» (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, Інспекція) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 30 червня 2016 року №0051411203 та №0051401203, якими до платника за порушення граничного строку сплати сум грошового зобов'язання з плати за землю застосовано штрафні (фінансові) санкції.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилався на безпідставність висновків перевірки щодо несвоєчасної сплати Товариством узгодженого податкового зобов'язання зі сплати земельного податку за 2012 - 2015 роки, оскільки наявними платіжними дорученнями з відмітками банку про проведення платежів повністю підтверджено факт своєчасної сплати податку у строки, встановлені Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2017 року, позовні вимоги задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 30 червня 2016 року №0051411203 та №0051401203.

Суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що позивач своєчасно сплатив узгоджені грошові зобов'язання зі сплати земельного податку за 2012 - 2015 роки, що підтверджується платіжними дорученнями, а відповідачем в порядку виконання обов'язку, визначеного частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), не доведено будь-якими належними та допустимими доказами факту вчинення Товариством правопорушення щодо несвоєчасної сплати податку, у зв'язку з чим податкові повідомлення-рішення підлягають скасуванню.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просив скасувати судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки позивачем допущені порушення вимог пункту 57.1 статті 57, пункту 287.3 статті 287 ПК України, які полягають у сплаті грошових зобов'язань щодо плати за землю у розмірі 231454,86 грн. за межами граничних строків їх сплати. Вказує, що станом на 31 грудня 2012 року на рахунку платника обліковувалась сума податкового боргу у розмірі 93325,86 грн., а тому з цього моменту й до 30 грудня 2015 року сплачені позивачем кошти відповідно до пункту 87.9 статті 87 ПК України спрямовувались у рахунок погашення податкового боргу в порядку черговості його виникнення.

Ухвалою Верховного Суду від 07 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечив, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання процесуальних норм, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем подано до Інспекції податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) №9002704695 від 31 січня 2012 року, №9005274997 від 10 лютого 2013 року, (№9002467748 від 27 січня 2014 року, згідно яких задекларовано суму земельного податку, яка підлягає сплаті у 2012, 2013 та 2014 роках, у розмірі по 708019,19 грн. кожного року, а також №9012986304 від 11 лютого 2015 року, згідно якої задекларовано річну суму земельного податку, яка підлягає сплаті у 2015 році, у розмірі 884312,09 грн.

Задекларовані Товариством суми податку за 2012 - 2014 роки, січень-листопад 2015 року були сплачені ним в повному обсязі згідно платіжних доручень, копії яких містяться в матеріалах справи (т. 1 а.с. 37-72).

В подальшому відповідачем проведена перевірка з питань своєчасності сплати Товариством податкових зобов'язань по земельному податку, за результатами якої складений акт від 14 червня 2016 року №677/26-50-12-03-16/5503326, у якому встановлено порушення позивачем граничного строку сплати узгодженого грошового зобов'язання, передбаченого пунктом 57.1 статті 57, пунктом 287.3 статті 287 ПК України, а саме: граничний термін сплати податку в розмірі 231454,86 грн.

30 червня 2016 року Інспекцією прийнято податкові повідомлення-рішення: №0051411203, яким на підставі абзацу 2 статті 126 ПК України за порушення позивачем граничного строку сплати суми грошового зобов'язання по земельному податку у розмірі 355492,10 грн. на 28 календарних днів застосовано до Товариства штраф у сумі 35549,21 грн. (10% від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов'язання); №0051401203, яким на підставі абзацу 2 статті 126 ПК України за порушення позивачем граничного строку сплати суми грошового зобов'язання по земельному податку у розмірі 979528,25 грн. на 153 календарні дні застосовано до Товариства штраф у сумі 195905,65 грн. (20% від суми несвоєчасно сплаченого грошового зобов'язання).

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на таке.

Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Сплата податків та зборів здійснюється в готівковій або безготівковій формі, крім випадків, передбачених цим Кодексом або законами з питань митної справи (пункт 35.2 статті 35 ПК України).

За правилами пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Виконанням податкового обов'язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Порядок визначення сум податкових та грошових зобов'язань встановлений статтею 54 ПК України, пунктом 54.1 якої визначено, що крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (пункт 57.1 статті 57 ПК України).

Як визначено пунктом 286.2 статті 286 ПК України, платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Пунктом 287.3 статті 287 ПК України встановлено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене у податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Відповідно до пункту 126.1 статті 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Отже передбачена пунктом 126.1 статті 126 ПК України штрафна санкція може бути застосована до платника податку лише тоді, коли податкове зобов'язання є узгодженим і таким, що сплачене із затримкою на визначені цим пунктом терміни.

Враховуючи, що позивачем своєчасно, тобто у строки, встановлені пунктом 287.3 статті 287 ПК України, сплачено узгоджені грошові зобов'язання по земельному податку за 2012 - 2015 роки, що підтверджується платіжними дорученнями, доданими до матеріалів справи, та не спростовано відповідачем, а також беручи до уваги ненадання відповідачем будь-яких доказів наявності у позивача податкового боргу, обставини чого могли б зумовлювати зарахування сплачених Товариством коштів у рахунок погашення такого згідно з черговістю його виникнення, розрахунку суми такого боргу, з якого б вбачались підстави й період його виникнення, правильним є висновок судів попередніх інстанцій, що, у даному випадку, позивач виконав свої зобов'язання протягом граничних строків.

Як правильно зазначено судами, відповідачем в порядку виконання обов'язку, визначеного частиною другою статті 71 КАС України (у редакції, чинній на момент розгляду справи по суті), не доведено належними та допустимими доказами факту вчинення Товариством правопорушення щодо несвоєчасної сплати податку, який би зумовлював застосування штрафних санкцій, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України.

За наведеного, а також наявності у акті перевірки та в оскаржуваних рішеннях розбіжностей у розмірі грошових зобов'язань по платі за землю, які, на думку контролюючого органу, своєчасно не сплачені позивачем, висновок судів у справі, що розглядається, про протиправність застосування до Товариства штрафних санкцій ґрунтується на правильному застосуванні вказаних норм матеріального права.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують мотивів, покладених судами в основу оскаржуваних рішень, зводяться лише до цитування відповідних норм ПК України, що регламентують порядок й строки сплати податку, відповідальність за його несвоєчасну сплату, та дублюють аргументи заперечень на позовну заяву й апеляційної скарги, належна правова оцінка яким була надана судами першої та апеляційної інстанцій.

За правилами частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи відсутність підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень або ж порушення процесуальних норм, підстави для їх скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у місті Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 квітня 2017 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2017 року - без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду