Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 813/8042/14

адміністративне провадження № К/990/14073/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 (колегія судів у складі: Хоми О. П., Кравціва О. Р., Мричко Н. І.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2022 (колегія суддів у складі: Большакової О. О., Качмара В. Я., Курильця А. Р.),

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив:

- визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади начальника другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України);

- скасувати наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 2520-ц про звільнення старшого радника юстиції ОСОБА_1 з посади начальника другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Офісу Генерального прокурора;

- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 23.10.2014 і по день фактичного поновлення.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2021, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2022, позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 2520-ц. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України з 24.10.2014. Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 3 074 707,12 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 24.10.2014 по 19.10.2021 з відрахуванням обов`язкових податків та зборів. Рішення суду в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь заробітної плати за один місяць в розмірі 14 970,810 грн звернуто до негайного виконання. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що перш ніж застосувати до позивача передбачені у Законі України «Про очищення влади» заходи відповідальності, відповідач зобов`язаний був встановити його особисту участь та довести вину у вчинені правопорушень, що сприяли узурпації влади, підриву основ національної безпеки і оборони, протиправному порушенню прав і свобод людини. Тобто, вина позивача повинна бути доведена у встановленому законом порядку та ґрунтуватися на належних та допустимих доказах, здобутих законним шляхом. Відповідачем не надано доказів вчинення конкретно позивачем зазначених вище правопорушень, проведення стосовно нього будь-яких службових розслідувань, не встановлено його особисту участь. Отже його вина у сприянні узурпації влади не встановлена. Оцінюючи пропорційність застосованих до позивача щодо легітимної мети (очищення влади), якої прагнули досягти органи державної влади, обмежень у їх сукупності, суд вважає їх непропорційними, невиправданими та не необхідними у демократичному суспільстві. Отже, наказ Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 2520ц є протиправним та підлягає скасуванню. Ураховуючи висновок суду про протиправність оскаржуваного наказу і скасування такого, позивач підлягає поновленню на посаді, з якої його було звільнено.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначив, що середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати із врахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення. Отже, з Офісу Генерального прокурора на користь позивача підлягає до стягнення середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 3 074 707,12 грн без урахування обов`язкових платежів та податків.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій в частині обрахунку та визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2022 змінити в частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зменшивши суму стягнення.

Підставою касаційного оскарження відповідач зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100) при ухваленні рішення після втрати його чинності у справах щодо звільнення на підставі пункту 7-2 частини першої статті 36 КЗпП України (з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади»).

Крім того, скаржник вважає, що рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ухвалені з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури», постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів», статті 81 Закону України «Про прокуратуру».

Зокрема, скаржник зазначає, що під час визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу судом апеляційної інстанції застосовано норму права , яка втратила чинність, а саме: пункт 10 Порядку № 100.

Також, на думку скаржника, посилання суду апеляційної інстанції на здійснення розрахунку середньої заробітної плати з урахуванням підвищення посадових окладів, передбачених постановами Кабінету Міністрів від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», від 30.08.2017 № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» та коефіцієнту, визначеного згідно з пунктом 10 Порядку № 100, є незаконним та необґрунтованим.

Скаржник вважає, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у даному випадку не є тим питанням, з приводу якого виникли спірні правовідносини, тому застосування Порядку № 100 в цьому випадку не передбачає застосування тієї його редакції, яка була чинною на час виникнення спору.

Позиція інших учасників справи

Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій.

Рух касаційної скарги

07.06.2022 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2022.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.06.2022 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 813/8042/14.

Ухвалою Верховного Суду від 14.07.2022 відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2022.

Ухвалою Верховного Суду від 09.02.2023 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

Стислий виклад обставин справи, установлених судами першої та апеляційної інстанцій

Відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 , починаючи з 01.03.1996 по 23.10.2014 працював в органах прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора України від 04.09.2012 № 1267к старшого радника юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду заступника прокурора Рівненської області.

Наказом Генерального прокурора України від 22.03.2013 № 159к старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено в порядку переведення з посади заступника прокурора Рівненської області та призначено першим заступником прокурора Чернігівської області.

Наказом Генерального прокурора України від 19.05.2014 № 906ц старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено в порядку переведення з посади першого заступника прокурора Чернігівської області та призначено першим заступником начальника Головного управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора України від 05.07.2014 № 1311к у зв`язку із зміною структури позивач призначений начальником другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України.

Наказом Генерального прокурора України від 23.10.2014 № 2520ц старшого радника юстиції ОСОБА_1 звільнено з посади начальника другого відділу процесуального керівництва досудовим розслідуванням і підтримання державного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ Головного управління нагляду у кримінальному провадженні Генеральної прокуратури України у зв`язку з припиненням трудового договору відповідно до пункту 7-2 статті 36 КЗпП України. Підставою для прийняття наказу зазначено довідку про результати вивчення особової справи ОСОБА_1 .

На підставі вказаного наказу ОСОБА_1 внесено до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади».

Позивач у період з 29.09.2014 по 31.10.2014 перебував у щорічній відпустці.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до частини першої статті 27 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 5 Порядку № 100 (далі - у редакції, чинній у період вимушеного прогулу позивача до 11.12.2020) передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Відповідно до пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

За правилами пункту 10 Порядку № 100 у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей. Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів). У разі зміни тарифної ставки (посадового окладу) працівникові у зв`язку з присвоєнням вищого розряду, переведенням на іншу вищеоплачувану роботу (посаду) тощо таке коригування середньої заробітної плати не провадиться. Працівникам бюджетних установ і організацій, яким відповідно до законів України щомісячно перераховуються посадові оклади (ставки) до рівня не нижчого середньої (подвійної) заробітної плати в промисловості (народному господарстві), розрахунки виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати, можуть провадитися, якщо не передбачено у колективному договорі, виходячи з посадового окладу (ставки) того місяця, в якому відбулася подія, пов`язана з відповідними виплатами, з урахуванням постійних доплат і надбавок.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Частинами першою-третьою статті 341 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Враховуючи вимоги та обґрунтування касаційної скарги, перегляд оскаржуваних судових рішень буде здійснюватися Верховним Судом в межах касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач не погоджується з розрахунками середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 19.10.2021. Офіс Генерального прокурора вважає, що сума середньої заробітної плати, належної до виплати ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 19.10.2021 становить 1 246 131,72 грн. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій Офісом Генерального прокурора не оскаржується.

Так, задовольняючи позовні вимоги у цій частині суди попередніх інстанцій, зауважили, що постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100» пункт 10 Порядку № 100 виключено. Вказані зміни набрали законної сили 12.12.2020. У зв`язку з чим, суди дійшли висновку, що середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати із врахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення.

Також суди встановили, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» (з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури») відбулося підвищення розміру посадового окладу прокурора з коефіцієнтом 1,44 з 01.12.2015.

Відповідно середньоденна заробітна плата за період з 01.12.2015 становила 1026,56 грн (712,89 грн (середньоденна заробітна плата до 01.12.2015)*1,44 коефіцієнт підвищення посадового окладу).

Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 657 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України щодо оплати праці працівників прокуратури» затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури.

Отже, суди дійшли висновку, що середньоденна заробітна плата враховуючи коефіцієнт підвищення, який мав місце з 01.12.2015 становить 2340,56 грн (1026,56 грн*2,28). Період вимушеного прогулу позивача з 24.10.2014 по 19.10.2021 складає 1748 робочих днів.

З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що з урахуванням наведеного сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24.10.2014 по 19.10.2021 складає по періодах наступним чином:

- період з 24.10.2014 по 30.11.2015 середній заробіток становить 208 876,80 грн (276 робочих днів*756,80 грн середньоденна заробітна плата);

- період з 01.12.2015 по 05.09.2017 середній заробіток становить 452 712,96 грн (441 робочий день*1026,56 грн середньоденна заробітна плата);

- період з 06.09.2017 по 19.10.2021 середній заробіток становить 2 413 117,36 грн (1031 робочих днів*2340,56 грн середньоденна заробітна плата).

Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу необхідно обчислювати із врахуванням підвищених тарифних ставок і посадових окладів шляхом коригування на коефіцієнт їх підвищення, але тільки за період з 24.10.2014 по 11.12.2020, оскільки пункт 10 Порядку № 100 був чинним до 11.12.2020, а отже вказаний пункт стосовно обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення підлягає застосуванню по дату 11.12.2020. Підстави для застосування коефіцієнта підвищення з 12.12.2020 відсутні.

Крім того, колегія суддів зауважує, що Верховний Суд неодноразово у своїх постановах досліджував питання застосування пункту 10 Порядку № 100 при обчисленні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зокрема, у постановах від 22.05.2019 у справі № 572/2429/15-ц, від 06.08.2019 у справі № 0640/4691/18, від 15.04.2020 у справі № 826/15725/17, від 15.10.2020 у справі № 826/17601/14, від 12.08.2020 у справі № 2-а-3279/10/1970, від 11.02.2021 у справі № 814/197/15, підстави для відступу від вказаних висновків - відсутні.

Посилання скаржника на те, що правові підстави для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу виникають в день винесення судом рішення про поновлення його на роботі, а тому при визначенні такої виплати необхідно керуватися нормами права, що діють на час проведення такого розрахунку, Верховний Суд відхиляє, з огляду на таке.

В контексті цього питання варто зазначити, що відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100» від 09.12.2020 № 1213 (яка набрала чинності з 12.12.2020) положення пункту 10 Порядку № 100 було виключено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій були ухвалені вже після таких змін, яких зазнав Порядок № 100 (19.10.2021 - рішення суду першої інстанції, 31.03.2022 - постанова апеляційного суду).

Проте позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Розпочатий процес реалізації права, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу законом (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), шо узгоджується з принципом правої визначеності.

До того ж, варто звернути увагу в контексті означеного питання на роз`яснення Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України щодо порядку обчислення середньої заробітної плати у зв`язку з набранням чинності постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100».

Так, відповідно до цих роз`яснень якщо дата початку події, з якою пов`язаний розрахунок середньої заробітної плати, відбулася до 11.12.2020 (включно), то застосовуються положення Постанови № 100 без змін, внесених Постановою № 1213. Якщо дата початку події, з якою пов`язаний розрахунок середньої заробітної плати, з 12.12.2020 і пізніше, то необхідно застосовувати положення Постанови № 100 з урахуванням змін, внесених Постановою № 1213.

Аналогічна правова позиція також була викладена у постанові Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 826/17708/14.

Верховний Суд зазначає, що з цим позовом до суду позивач звернувся у листопаді 2014 року, змін же Постанова № 100 зазнала в аспекті виключення пункту 10 у грудні 2020 року, тому за весь період до внесення таких змін у Постанову № 100 до спірних правовідносин могло бути застосоване положення про можливість застосування коефіцієнту підвищення тарифних ставок і посадових окладів при визначенні середнього заробітку за час вимушеного прогулу позивача.

Підсумовуючи викладене Верховний Суд констатує, що при вирішенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про наявність підстав для обчислення середнього заробітку позивача з урахуванням коефіцієнту підвищення посадового окладу за період з 12.12.2020 по 19.10.2021. Поряд із цим, цей аспект безпосередньо впливає на загальну суму середнього заробітку, яка підлягає до виплати позивачу за час вимушеного прогулу, оскільки потребує повторного здійснення судом розрахунку середнього заробітку.

Своєю чергою, суд касаційної інстанції у силу вимог статті 341 КАС України обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на це Верховний Суд не може перевірити правильність остаточного розрахунку середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу, що, відповідно, виключає можливість перевірки касаційним судом правильності судового акта в цій частині.

Отже, зважаючи на те, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, Верховний Суд, ураховуючи приписи статей 341 353 КАС України, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги відповідача, скасування рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2022 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і направлення справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції. У іншій частині рішення судів попередніх інстанцій не оскаржуються, тому, з огляду на приписи статті 341 КАС України, відсутні підстави для їх перегляду Верховним Судом у зазначеній частині.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341 345 349 353 355 356 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора задовольнити частково.

Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2022 скасувати в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу і направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції - Львівського окружного адміністративного суду.

В іншій частині рішення Львівського окружного адміністративного суду від 19.10.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2022 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіЖ.М. Мельник-Томенко Н.М. Мартинюк А.В. Жук