Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

13 лютого 2018 року

м. Київ

справа №826/18379/14

касаційне провадження №К/9901/8600/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Хохуляка В.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2014 (суддя Бояринцева М.А.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2015 (головуючий суддя - Бужак Н.П., судді: Костюк Л.О., Троян Н.М.) у справі № 826/18379/14 за позовом Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Державна податкова інспекція у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві звернулась до суду з адміністративним позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в розмірі 78314,00 грн.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 19.12.2014 позов задовольнив повністю.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 03.02.2015 залишив постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2014 без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 оскаржила їх в касаційному порядку.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2014, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2015 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування своїх вимог Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: статей 56, 95 Податкового кодексу України, частин четвертої, п'ятої статті 11, статей 69, 70, 71, 72, 159 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій).

Зокрема, відповідач зазначає, що правова кваліфікація її діяння, наведена в постанові Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.07.2014 та ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2014 у справі № 826/7302/14, не є беззаперечною та обов'язковою щодо фактичних обставин справи, а тому суди при вирішенні питання про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 спірної суми заборгованості повинні були перевірити правомірність її формування.

Крім того, відповідач звертала увагу на те, що зазначені судові рішення оскаржено нею в касаційному порядку та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.02.2016 у справі № 826/7302/14 відкрито касаційне провадження. Тому до набрання законної сили судовим рішенням за наслідками касаційного оскарження грошові зобов'язання зі сплати фінансових санкцій, застосованих згідно з податковими повідомленнями-рішеннями від 22.11.2013 № 0000096/26-56-17-01-09, від 22.11.2013 № 0000097/26-56-17-01-09, від 22.11.2013 № 0000098/26-56-17-01-09, від 22.11.2013 № 0000099/26-56-17-01-09, є неузгодженими, а податкова вимога від 16.05.2014 № 1403-25 - протиправною та передчасною.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головним управлінням Міндоходів у м. Києві проведено фактичну перевірку відповідача з питань додержання суб'єктами господарювання вимог, встановлених законодавством України, які є обов'язковими до виконання при здійсненні оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями та/або тютюновими виробами, за результатами якої складено акт від 24.10.2013 № 0035/26-15-21-01-13.

На підставі зазначеного акта перевірки позивачем 22.11.2013 прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000096/26-56-17-01-09, згідно з яким застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 5000,00 грн.; № 0000097/26-56-17-01-09, згідно з яким застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 8723,50 грн.; № 0000098/26-56-17-01-09, згідно з яким застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 56090,50 грн.; № 0000099/26-56-17-01-09, згідно з яким застосовано фінансові санкції у вигляді штрафу в розмірі 8500,00 грн.

Вказані акти індивідуальної дії оскаржено Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 в судовому порядку.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.07.2014 у справі № 826/7302/14, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2014, у позові відмовлено.

За правилами пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

У разі оскарження рішення контролюючого органу про нараховану суму грошового зобов'язання платник податків зобов'язаний самостійно погасити узгоджену суму, а також пеню та штрафні санкції за їх наявності протягом 10 календарних днів, наступних за днем такого узгодження.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Податкова вимога повинна містити відомості про факт виникнення грошового зобов'язання та права податкової застави, розмір податкового боргу, який забезпечується податковою заставою, обов'язок погасити податковий борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк, попередження про опис активів, які відповідно до законодавства можуть бути предметом податкової застави, а також про можливі дату та час проведення публічних торгів з їх продажу (пункт 59.3 статті 59 Податкового кодексу України).

Судами встановлено, що з метою стягнення податкового боргу позивачем направлено на адресу відповідача податкову вимогу від 16.05.2014 № 1403-25, яку отримано Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 21.05.2014, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 23).

За правилами пункту 95.1 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (пункт 95.2 статті 95 Податкового кодексу України).

Таким чином, враховуючи вжиття органом доходів і зборів заходів щодо стягнення з відповідача податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про задоволення адміністративного позову та стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 спірної суми податкової заборгованості.

Доводи скаржника про передчасність направлення Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві на її адресу податкової вимоги суд відхиляє, адже у разі несвоєчасного звернення платником податків до контролюючого органу вищого рівня або до суду, тобто поза межами десятиденного строку, встановленого статтею 56 Податкового кодексу України, однак у рамках строку давності, передбаченого статтею 102 Податкового кодексу України, грошове зобов'язання набуває статусу узгодженого та обумовлює обов'язок контролюючого сформувати податкову вимогу.

Не заслуговує на увагу й твердження Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про необхідність перевірки судом правомірності прийняття органом доходів і зборів податкових повідомлень-рішень, адже згідно з частиною першою статті 138 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час вирішення спору в судах попередніх інстанцій) предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

З огляду на зміст наведеної норми процесуального права та з урахуванням того, що вимогою заявленого позову є стягнення податкового боргу, предметом доказування у даній справі є обставини, які свідчать про наявність підстав, з якими закон пов'язує можливість стягнення податкової заборгованості в судовому порядку: встановлення факту її сплати в добровільному порядку або встановлення відсутності такого факту; перевірка вжиття контролюючим органом заходів щодо стягнення податкового боргу на підставі та в черговості, встановлених Податковим кодексом України, тощо.

При цьому питання правомірності застосованих контролюючим органом фінансових санкцій не охоплюється предметом даного позову, оскільки податкові повідомлення-рішення суб'єкта владних повноважень, згідно з якими відповідні штрафи застосовано, не є предметом позову у справі, а отже суд не має процесуальних повноважень у межах розгляду даної справи здійснювати їх правовий аналіз.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2014 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03.02.2015 у справі № 826/18379/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: Т.М. Шипуліна

Л.І. Бившева

В.В. Хохуляк