Історія справи

Ухвала КАС ВП від 26.03.2018 року у справі №826/11633/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 березня 2019 року

Київ

справа №826/11633/16

адміністративне провадження №К/9901/44469/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанови Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Федорчука А.Б. від 07 листопада 2017 року та Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Кузьменка В.В., суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г. від 22 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2016 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі ГУ ДФС м. Києва (далі - відповідач, Інспекція), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 04 травня 2016 року №699-1305 та від 10 червня 2016 року №Н/44-13.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначала, що позивач не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки під майновим комплексом, який знаходиться за адресою АДРЕСА_1, а тому вважає протиправним нарахування їй податкового зобов'язання зі сплати земельного податку за таку земельну ділянку.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року, позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 10 червня 2016 року №Н/44-13; в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили із того, що податкове законодавство пов'язує виникнення в особи обов'язку зі сплати податку на землю одночасно з моментом проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, на якій воно розміщене, тому дійшли висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 04 травня 2016 року №699-1305 про нарахування позивачу зобов'язання зі сплати земельного податку прийнято в межах та у спосіб, що визначені чинним законодавством.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати у вказаній частині та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на помилковість позиції судів першої та апеляційної інстанцій, адже земельна ділянка, за користування якою позивачу нараховано земельний податок, не переходила у володіння чи користування позивача, державної реєстрації права власності не проводилось, а тому обов'язку сплачувати земельний податок за користування зазначеною земельної ділянкою у ОСОБА_2 немає. Вважає, що нарахування їй податкового зобов'язання зі сплати податку за землю є протиправним та суперечить вимогам Податкового кодексу України (далі - ПК України), у тому числі пункту 287.6 статті 287 цього Кодексу (в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року), у відповідності до якого податок за земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди (їх частини), сплачується з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Ухвалою Верховного Суду від 30 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, виходячи з такого.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу на праві власності належить майновий комплекс загальною площею 1344 кв.м за адресою АДРЕСА_1, що підтверджується договором купівлі-продажу майнового комплексу від 09 грудня 2014 року №3709 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09 грудня 2014 року, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 48355562800000.

Відповідно до змін до технічного звіту про встановлення зовнішніх меж землекористування, внесених ОСОБА_3 земельних ресурсів КМДА до чергового плану міста 09 червня 2015 року, за ОСОБА_2 обліковується земельна ділянка площею 12577,24 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки 62:076:007.

У відповідності до витягу з бази даних ПК «Кадастр» станом на 27 січня 2016 року, наданого відповідачу ОСОБА_3 земельних ресурсів КМДА, загальна площа даної земельної ділянки складає 1,2577 га.

Згідно наданої позивачем до контролюючого органу Довідки №Н-00165/2015 про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, виданої ОСОБА_3 земельних ресурсів КМДА 20 листопада 2015 року за №1224, нормативна грошова оцінка земельної ділянки складала 8912045,22 грн.

04 травня 2016 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №699-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання за платежем «земельний податок з фізичних осіб за 2016 рік» в сумі 383128,82 грн.

Розрахунок податку на землю Інспекцією проведено наступним чином: 8912045,22 грн. х 1,433 х 3% = 383128,82 грн., де: 8912045,22 грн. - нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 20 листопада 2015 року; 1,433 - коефіцієнт індексації грошової оцінки; 3% - ставка податку.

Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відповідність вимогам законодавства вказаного податкового повідомлення-рішення з огляду на наступне.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.

Відповідно до підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як визначено статтею 126 ЗК України, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК України і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (пункт 287.1 статті 287 ПК України).

Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що позивач є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким Інспекцією оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 04 травня 2016 року №699-1305 нараховано земельний податок. При цьому в силу вимог статей 182, 334 ЦК України та положень Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не зареєструвала право власності чи користування земельною ділянкою під належним їй на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у ОСОБА_2 з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена Верховним Судом України у постановах від 07 липня 2015 року (справа №826/12388/13-а), від 02 грудня 2015 року (справа №826/3130/15), а також Верховним Судом у постанові від 19 червня 2018 року (справа №826/8009/16).

Приписи ж пункту 287.6 ПК України, на які посилається позивач, не суперечать наведеним положенням законодавства й визначають лише строк сплати земельного податку в разі переходу права власності (у звітному періоді) на будівлю або споруду. В силу вимог пункту 287.1 цієї ж статті землекористувачі сплачують плату за землю за фактичний період перебування землі у користуванні.

При цьому, звертаючись до суду з позовом, позивач на обґрунтування протиправності податкового повідомлення-рішення від 04 травня 2016 року №699-1305 посилалась на те, що законодавство не зобов'язує особу, яка не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки сплачувати земельний податок за таку земельну ділянку. На врахування відповідачем при обчисленні земельного податку нормативної грошової оцінки землі, яка не відповідає дійсності, або ж невірного проведення Інспекцією розрахунку розміру такого податку позивач не вказувала.

За наведеного, враховуючи мотиви касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про законність нарахування позивачу грошового зобов'язання зі сплати земельного податку й прийняли рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог за правильного застосування відповідних норм матеріального права.

Щодо позовних вимог, рішення про задоволення яких прийнято судами попередніх інстанцій, то в цій частині рішення позивачем не оскаржуються, а тому, враховуючи положення частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), касаційним судом не переглядаються.

У відповідності до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року та Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду