Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.01.2019 року у справі №813/3859/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 лютого 2019 року

Київ

справа №813/3859/17

касаційне провадження №К/9901/68862/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Бившевої Л.І.,

суддів: Васильєвої І.А., Шипуліної Т.М.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області (далі - Управління) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2018 (суддя - Гулик А.Г.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2018 (головуючий суддя - Кухтей Р.В., судді Нос С.П., Попко Я.С.) у справі за позовом Головного управління ДФС у Львівській області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп 2016» (далі - Товариство) про застосування арешту,

УСТАНОВИВ:

Управління 23.10.2017 звернулось до суду із позовом до Товариства, у якому просило застосувати арешт коштів Товариства, що знаходяться на рахунках цього платника податків у банківських установах.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Управління послалось на те, що Товариство не допустило перевіряючих до проведення документальної позапланової перевірки, призначеної згідно наказу начальника Управління, за наявності законних підстав для її проведення.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 18.07.2018, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2018, у задоволенні позову вимог відмовив повністю.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що Управління не дотрималось положень підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, які є спеціальними щодо положень пункту 94.2 статті 94 цього Кодексу, зокрема, не надало доказів наявності у Товариства податкового боргу та відсутності майна для погашення цього податкового боргу, з урахуванням того, що Товариство правомірно не допустило перевіряючих до проведення перевірки, призначеної згідно наказу начальника Управління від 18.10.2017 № 4776, оскільки рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.02.2018 у справі № 813/3895/17, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2018, вказаний наказ було визнано протиправним і скасовано.

Управління оскаржило рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, який ухвалою від 22.01.2019 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені із порушенням норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 20.1.31 пункту 20.1 статті 20, підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94, абзацу 2 підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України та частини третьої статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки тому, що адміністративний арешт майна платника податків є винятковим способом забезпечення платником податків його обов'язків, визначених законом, тоді як Товариство не допустило перевіряючих до проведення перевірки за наявності законних підстав для її проведення.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 11.02.2019 призначив справу до касаційного розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін на 12.02.2019.

Товариство не скористалось своїм процесуальним правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що начальником Управління 18.10.2017 на підставі підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України був виданий наказ № 4776 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства».

На підставі зазначеного наказу та направлення на перевірку від 18.10.2017 №7967 фахівцями контролюючого органу здійснено вихід на документальну позапланову виїзну перевірку Товариства.

Товариство не допустило фахівців Управління до проведення позапланової виїзної документальної перевірки, про що складено акт №535/13-01-14-13/40809731 від 18.10.2017.

Начальником Управління було прийняте рішення від 23.10.2017 №18203/10/13-01-14-13-15, яким застосовано умовний адміністративний арешт майна платника податків - Товариства.

Також 23.10.2017 Управління звернулось до суду із даним позовом.

При цьому, суди встановили, що Товариство звернулось до суду із позовом до Управління про визнання протиправним та скасування наказу Управління від 18.10.2017 № 4776 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства», у зв'язку з чим подало до суду клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 813/3859/17, яке ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 26.12.2017 у даній справі було задоволене.

Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 21.02.2018 у справі № 813/3895/17, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.06.2018, позов Товариства задовольнив: визнав протиправним і скасував наказ Управління від 18.10.2017 № 4776 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства».

Підпунктом 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту контролюючими органами визначені статтею 94 Податкового кодексу України.

За визначенням, наведеним у пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов'язків, визначених законом.

Згідно з пунктом 94.4 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків.

Арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).

Відповідно до підпункту 94.2.3 пункту 94.2 статті 94 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

З огляду на те, що в Управління були відсутні законні підстави для проведення документальної позапланової перевірки Товариства, призначеної згідно наказу начальника Управління від 18.10.2017 № 4776, що підтверджено судовим рішенням у справі № 813/3859/17, яке набрало законної сили, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову про застосування арешту коштів на рахунках Товариства.

Таким чином, доводи Управління, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у рішенні Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2018 та постанові Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2018, оскільки суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а тому у задоволенні її касаційної скарги слід відмовити.

Також, у касаційній скарзі Управління заявило клопотання про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на те, що справа містить виключно правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування правозастосовної практики, оскільки наявність неоднозначної судової практики позбавляє контролюючі органи можливості вжиття відповідних заходів впливу та уникнення платниками податків відповідальності у разі не допуску контролюючих органів до проведення перевірки.

Згідно з частиною п'ятою статті 346 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Розглянувши клопотання Управління, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про відсутність підстав для передачі справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, з урахуванням того, що постановою Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду від 27.11.2018 у справі № 820/1929/17 (К/9901/40847), ухваленою у складі суддів першої палати, зазначену Управлінням правову проблему було вирішено.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи зазначене, касаційна скарга Управління підлягає залишенню без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2018 та постанова Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2018 - без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання Головного управління ДФС у Львівській області про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду відмовити.

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.07.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.11.2018- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду Л.І. Бившева

І.А. Васильєва

Т.М. Шипуліна