Історія справи

Ухвала КАС ВП від 19.09.2018 року у справі №826/3461/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 липня 2019 року

Київ

справа №826/3461/17

адміністративне провадження №К/9901/57788/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шевцової Н.В.,

суддів: Кашпур О.В., Уханенка С.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу № 826/3461/17

за позовом ОСОБА_1 до Апеляційного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 березня 2018 року, прийняте у складі судді Кузьменка В. А.,

та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2018 року у складі колегії суддів: головуючого судді: Глущенко Я.Б., суддів: Кузьмишиної О. М., Пилипенко О. Є.,

УСТАНОВИВ:

I. Суть спору

1. 09 березня 2017 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулась до суду з позовом до Апеляційного суду міста Києва (далі - Відповідач - 1), Державної судової адміністрації України (далі - Відповідач - 2), третя особа: Державна казначейська служба України (далі - Третя особа) у якому просила:

1.1. визнати протиправними дії (бездіяльність) Апеляційного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України про відмову у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою;

1.2. зобов`язати Апеляційний суд м. Києва, Державну судову адміністрацію України нарахувати та виплатити вихідну допомогу у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою, що складає 27115,00 грн.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Позивачу відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» гарантується право судді, який вийшов у відставку, на вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, а норми Закону України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" порушують гарантії незалежності суддів у частині належного матеріального забезпечення. Зокрема Позивач зазначає, що зміни встановлені Законом «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» стосуються лише тих суддів, які набули право на відставку і отримання, пов`язаних з цим виплат, після набуття чинності новими законодавчими положеннями, і не можуть розповсюджуватися на неї, оскільки вона набула права на відставку ще 24 березня 2006 року.

3. Представник відповідача - 2 позов не визнав та зазначив, що після набрання чинності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (Закон України від 27 березня 2014 року № 1166-УІІ), пунктом 28 розділу ІІ якого статтю 136 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» виключено, а відтак суддям, які виходили у відставку після 31 березня 2014 року (починаючи з 01 квітня 2014 року) виплата вихідної допомоги законодавством передбачена не була.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Позивач у період з червня 1986 року по вересень 2016 року працювала суддею, зокрема з серпня 1993 року по вересень 2016 року суддею Апеляційного суду м. Києва.

5. ОСОБА_1 відповідно до постанови Верховної Ради від 08 вересня 2016 року №1515-VІІІ «Про звільнення суддів» звільнено з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку.

6. Наказом Апеляційного суду міста Києва від 21 вересня 2016 року №282-ОС позивача звільнено з посади та відраховано зі штату.

7. Листом Апеляційного суду м. Києва від 9 лютого 2017 року вих. № 14/0403/16 Позивачу відмовлено у виплаті вихідної допомоги, на підставі Закону України від 07 липня 2010 № 2453-VI «Про судоустрій та статус суддів» (в редакції чинній на час її звільнення), яким не було передбачено виплати вихідної правової допомоги суддям, у зв`язку з виходом у відставку.

8. В подальшому листом Державної судової адміністрації від 20 лютого 2017 року вих. № Б146-17-158/17 Позивачу відмовлено у виплаті вихідної допомоги з підстав подання Позивачем заяви до Вищої ради юстиції та ухваленням Верховною Радою України постанови про відставку Позивача після набрання чинності змін до Закону України від 07 липня 2010 № 2453-VI «Про судоустрій та статус суддів», яким статтю 136 вказаного Закону виключено.

ІІІ. Рішення судів у цій справі та мотиви їх ухвалення

9. 26 березня 2018 року рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2018 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Апеляційного суду міста Києва, Державної судової адміністрації України, третя особа: Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певній дії відмовлено.

10. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що у Позивача відсутні правові підстави для виплати вихідної допомоги у розмірі 10-ти місячних заробітних плат за останньою посадою, оскільки право на відставку Позивачем реалізовано після набрання чинності Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні від 27 березня 2014 року № 1166-VII.

ІV. Касаційне оскарження

11. 30 липня 2018 року у Верховному Суді зареєстровано касаційну скаргу Позивача.

12. У касаційній скарзі Позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме на не надання оцінки посиланням Позивача на норми Конституції України, рішення Конституційного суду України та Європейського суду з прав людини. Позивач зазначає, що судами не було враховано її доводів, що вихідна допомога є очікуваним майном, яке Позивач заробила добросовісним виконанням своїх обов`язків. Позивач вказує, що висновки судів про відсутність на час прийняття Верховною Радою України 08 червня 2016 року постанови про звільнення її з посади не існувало норми про виплату, як судді вихідної допомоги не відповідає дійсності.

13. У зв`язку із зазначеним Позивач просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

14. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: Стрелець Т. Г. - головуючий суддя, судді: Білоус О.В., Желтобрюх І. Л.

15. 19 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 .

16. Скориставшись своїм процесуальним правом представник відповідача - Державної судової адміністрації України, 12 листопада 2018 року подав відзив на касаційну скаргу в якому просить залишити її без задоволення, посилаючись, що на момент прийняття рішення Верховною Радою України про звільнення Позивача, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачалось виплату вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку.

17. 07 червня 2019 року на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 07 червня 2019 року № 656/0/78-19 проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

18. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад суду: Шевцова Н. В. - головуючий суддя, судді: Кашпур О. В., Уханенко С. А.

V. Релевантні джерела права й акти їх застосування

19. За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

20. Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

21. Згідно з частиною другою статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

22. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

23. За приписами частини першої, третьої статті 109 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (у редакції цього Закону, яка діяла до 28 березня 2015 року) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

24. Відповідно до частини другої, шостої статті 111 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (у редакції цього Закону, яка діяла до 28 березня 2015 року, далі - Закон № 2453-VI) питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

25. 1 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі Закон № 1166-VI) (за винятком окремих його положень, зокрема підпункту 2 пункту 28 розділу ІІ, які набрали чинності з 01 травня 2014 року), яким, крім іншого, із Закону № 2453-VI виключено статтю 136 («Вихідна допомога судді у зв`язку з відставкою»), частиною першою якої було передбачено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

26. 28 березня 2015 року Закон № 2453-VI розпочав свою дію у новій редакції, викладеній згідно із Законом № 192-VIII і виплати вихідної допомоги судді, який вийшов у відставку, ним також не передбачено.

27. Конституційний Суд України у Рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов`язків. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв`язку з цим парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

28. Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

29. Згідно статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

30. Статтею 351 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

VІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

31. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

32. Положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу, права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади.

33. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

34. Аналізуючи вищенаведене, Верховний Суд дійшов висновку, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому - у зв`язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання).

35. У постанові Верховного Суду України №21-635а15 від 16.11.2015 року суд дійшов висновку, що статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

36. Аналізуючи вказані обставини Верховний Суд вважає за доцільне звернути увагу на правову позицію Конституційного Суду України, викладену в рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013, відповідно до якої вихідна допомога є разовою формою матеріальної допомоги при виході судді у відставку.

37. При цьому, вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів, не має постійного характеру та не покриває соціальних ризиків, пов`язаних, зокрема, із хворобою, інвалідністю, старістю. У зв`язку з цим Парламент повноважний встановлювати вихідну допомогу та визначати її розмір.

38. У рішенні Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

39. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України.

40. Аналізуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини у справі, колегія суддів дійшла висновку, що повноваження Позивача на посаді судді припинились 05 липня 2016 року після прийняття Постанови Верховної Ради України №1434-VІІІ «Про звільнення суддів». Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача.

41. Також, суд відхиляє посилання позивача на правомірні (законні) очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції щодо отримання спірної вихідної допомоги, яка була гарантована державою у статті 136 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" в редакції, чинній на момент призначення позивача на посаду судді та під час її перебування на цій посаді, з огляду на таке.

42. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини однією з визначальних обставин, за яких легітимні очікування можуть охоронятися статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, є законодавче закріплення права особи на отримання спірного майна (коштів, соціальних виплат тощо) або коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. Разом з тим, не можна вважати законним очікування, коли у національному законодавстві відсутня у норми права, яка передбачає право особи на отримання спірного майна (коштів, соціальних виплат, тощо).

43. А тому враховуючи, що на момент звільнення позивача з посади судді, у національному законодавстві не існувало норми, яка передбачала виплату вихідної допомоги, підстави стверджувати про порушення статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - відсутні.

44. Враховуючи наведене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимоги ОСОБА_1 , оскільки на момент звільнення Позивача, була виключена норма в національному законодавстві за якої вона мала право на виплату вихідної допомоги, у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні».

45. Аналогічний правовий висновок наведений Верховним Судом в постановах від 25 квітня 2019 року у справі № 813/473/17 та від 08 травня 2019 року у справі № 826/3711/16.

46. Доводи касаційної скарги не спростовують висновків, викладених в оскаржуваних рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій, а тому підстави для її задоволення відсутні.

47. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскаржених судових рішеннях повно і всебічно з`ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

VІІ. Судові витрати

48. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 4 липня 2018 року без змін.

3. Судові витрати розподілу не підлягають.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Н. В. Шевцова

Судді О. В. Кашпур

С. А. Уханенко