Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 липня 2018 року

Київ

справа №283/1586/17

адміністративне провадження №К/9901/49738/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання рішення протиправним, скасування рішення та призначення одноразової допомоги за касаційною скаргою Міністерства оборони України на постанову Малинського районного суду Житомирської області у складі судді Тимошенко А.О. від 04 грудня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Капустинського М.М., Моніча Б.С., Охрімчук І.Г. від 27 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, протокол від 19 травня 2017 року № 48 про відмову у виплаті одноразової грошової допомоги та зобов'язати комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, призначити одноразову грошову допомогу, як дитині загиблого, яка не має (і не мала) своєї сім'ї, в розмірі 1/2 частини від 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату смерті його батька, ОСОБА_3, в сумі 362 500 гривень.

Позовна заява мотивована тим, що посилання відповідача під час прийняття оскаржуваного рішення на положення статті 6 Сімейного кодексу України, є необґрунтованим, оскільки, відповідно до статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» членами сімей загиблих військовослужбовців є діти, які не мають (і не мали) своїх сімей.

Постановою Малинського районного суду Житомирської області від 04 грудня 2017 року, яку залишено без змін постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року, позовні вимоги задоволено частково, зокрема: визнано протиправним та скасовано рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом від 19 травня 2017 року № 48 щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги; зобов'язано Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_2 одноразову грошову допомогу у розмірі 1/2 частини від 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року у зв'язку із загибеллю його батька під час виконання обов'язків військової служби, як члену сім'ї загиблого.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема, діти, які не мають (і не мали) своїх сімей.

Не погоджуючись з постановою Малинського районного суду Житомирської області від 04 грудня 2017 року та постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Міністерство оборони України звернулось з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду в складі Верховного Суду, в якій просить скасувати постанови судів попередніх інстанцій та відмовити в задоволенні адміністративного позову.

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що відповідно підпункту 4 пункту п'ятого Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975) члени сімї військовослужбовців визначаються відповідно до Сімейного кодексу України.

Згідно з Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, відтак позивач, який досяг повноліття, позбавлений статусу дитини, що стало підставою для відмови у виплаті одноразової грошової допомоги.

Від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу Міністерства оборони України, у якому вказується на безпідставність вимог касаційної скарги та законність рішень судів попередніх інстанцій.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього рішення) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього рішення) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього рішення) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанції відповідають, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 06 серпня 2015 року ОСОБА_3 був призваний Малинсько-Радомишльським ОРВК Житомирської області на військову службу. Відповідно до довідки № 5041 від 26 листопада 2015 року, виданої ВЧПП В0829 МО України, молодший сержант ОСОБА_3 з 08 жовтня 2015 року безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районі/районах проведення антитерористичної операції (сектор «Б»).

ІНФОРМАЦІЯ_2 в результаті артилерійського обстрілу ОСОБА_3 загинув, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 21 вересня 2016 року. Причиною загибелі стала «Вибухова травма. Ушкодження внаслідок військових дій від інших вибухів та осколків», тобто травма та причина смерті безпосередньо пов'язані із захистом Батьківщини, що підтверджується витягом із протоколу Центральної військово-лікарської комісії від 11 листопада 2016 року № 4681 та копією лікарського свідоцтва про смерть від 16 вересня 2016 року № 1724.

Позивач звернувся до Міністерства оборони України із заявою про призначення одноразової грошової допомоги як дитині, загиблого ІНФОРМАЦІЯ_2 внаслідок травми, пов'язаної із захистом Батьківщини, молодшого сержанта ОСОБА_3

Протоколом засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 19 травня 2017 року № 48, матері ОСОБА_3 призначено одноразову грошову допомогу в розмірі 1/2 частини від 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на дату смерті, в сумі 362500,00 грн, позивачу відмовлено в призначенні такої допомоги з підстав того, що на момент смерті батька ОСОБА_2 був повнолітнім.

Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною першою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - це гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: смерті військовослужбовця (крім військовослужбовця строкової служби), що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.

У відповідності до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім'ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста. Члени сім'ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України сім'я є первинним основним осередком суспільства, її складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Судами в даній справі встановлено, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_2, вони проживали однією сім'єю станом на момент смерті ОСОБА_2 та були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст) визначає Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975).

Пунктом 5 Порядку № 975 передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, рівними частками членам сім'ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста.

Згідно зі статтею 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» чинність цього закону поширюється на сім'ї військовослужбовців (резервістів, військовозобов'язаних), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, та загинули (пропали безвісти), померли внаслідок поранення, контузії або каліцтва, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать: утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.

В пункті 5 Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності деяких категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2016 року № 336 (далі - Порядок № 336), зазначено, що одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті) осіб, зазначених у підпункті першому пункту 3 цього Порядку, призначається та виплачується членам їх сімей у розмірі 500 прожиткових мінімумів, установлених законом для працездатних осіб на дату загибелі (смерті), рівними частинами. До членів сімей загиблих, померлих (тих, що пропали безвісти) осіб, належать утриманці загиблого або особи, що пропала безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія; батьки; один із подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім'ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти.

Таким чином, встановивши, що ОСОБА_2 є дитиною ОСОБА_3 та не мав своєї сім`ї, суди дійшли вірного висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом від 19 травня 2017 року № 48, та зобов'язали відповідача призначити та виплатити сину молодшого сержанта ОСОБА_3 одноразову грошову допомогу. Рішення Міністерства оборони України оформлене протоколом від 19 травня 2017 року № 48 щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_2 одноразової грошової допомоги суперечить положенням статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та пункту 5 Порядку № 336.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERR VON) AND OTHERS v. GERMANY" № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до частини шостої статті 139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення.

Постанову Малинського районного суду Житомирської області від 04 грудня 2017 року та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 27 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко