ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2020 року

Київ

справа №823/1389/16

адміністративне провадження №К/9901/37695/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2016 року (суддя Гаврилюк В.О.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року (головуючий суддя Мамчур Я.С., судді: Желтобрюх І.Л., Файдюк В.В.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіон-Юг-Торг» до Державної податкової інспекції у м.Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Регіон-Юг-Торг» (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - відповідач, податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12.07.2016 № 0000612301, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 178665,00 грн., в тому числі за основним платежем 119110,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 59555,00 грн.; № 0000622301, яким збільшено суму грошового зобовязання з податку на прибуток на 234534,00 грн., в тому числі за основним платежем 194196,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 40338,00грн.; №0000632301, яким зменшено розмір від`ємного значення з ПДВ за лютий 2016 року на суму 89070,00 грн.

Суди встановили, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах із Приватним підприємством «Омега» за період листопад, грудень 2015 року, січень, лютий 2016 року, за результатами якої складено акт № 238/23-01-14-02/33585090 від 29.06.2016, в якому встановлені порушення вимог пункту 134.1 статті 134, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 194196,00 грн. та ПДВ на загальну суму 119110,00 грн., а також завищення суми від`ємного значення за лютий 2016 року на 89070,00 грн.

У акті перевірки відповідач дійшов висновку про формування позивачем валових витрат та податкового кредиту з ПДВ за операціями із ПП «Омега» без належного документального підтвердження здійснення таких господарських відносин, обґрунтовуючи це відсутністю у видаткових накладних реквізитів довіреностей на отримання товару, підписів та печаток у залізничних накладних, неподанням до перевірки паспортів якості на товар (вугілля); крім того з аналізу податкової звітності контрагента не встановлено господарських взаємовідносин підприємства з платником податків по ланцюгу постачання, зокрема, контрагентом ПП «Омега» не відображено операцій з постачання вугілля, що свідчить про укладення договору без мети настання реальних наслідків.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду 28.10.2016 позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області від 12.07.2016 № 0000612301, № 0000622301, №0000632301.

Рішення суду обґрунтовано тим, що у позивача наявні всі необхідні первинні документи, які підтверджують реальність операцій з контрагентом (ПП «Омега») щодо поставки останнім вугілля й подальше використання придбаного товару у власній господарській діяльності платника, а відтак Товариство правомірно включило до складу податкового кредиту суми ПДВ та зменшило оподатковуваний дохід на суму валових витрат за результатами таких операцій.

Київський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07.02.2017 постанову суду першої інстанції залишив без змін.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, послався на те, що операції між позивачем та його контрагентом (ПП «Омега») безпідставно розцінені судами попередніх інстанцій як фактично здійснені, адже такі не підтверджені належними і допустимими доказами, які б свідчили про виконання контрагентом своїх зобов`язань й були оформлені у відповідності до вимог спеціальних нормативних актів. Крім того, вказував на неможливість встановлення по ланцюгу постачання отримання контрагентом позивача товару (вугілля).

Позивач правом на подання письмових заперечень на касаційну скаргу не скористався.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд виходить з такого.

Як передбачено частиною 1 статті 67 Конституції України, кожен зобов`язаний сплачувати податки та збори в порядку і розмірах, установлених законом.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - це сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг (підпункт а).

Пункт 198.3 статті 198 ПК України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (пункт 200.2 статті 200 ПК України).

Відповідно до пункту 200.4 статті 200 ПК України при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу; б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Відповідно до Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, витрати - зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілення власниками).

Основним документом, який регулює формування витрат у бухгалтерському обліку, є Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 Витрати (далі - П(С)БУ 16), затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318.

Згідно з п. 7 П(С)БУ 16 витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Пунктом 44.2 статті 42 ПК України передбачено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

За визначенням статті 1 Закону №996-XIV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як визначено підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Отже правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.07.2015 та 05.01.2016 між позивачем (Покупець) та ПП «Омега» (Постачальник) укладено договори постачання № 14/07/15пр та № 05/01/16пр відповідно, за умовами яких Постачальник зобов`язується передавати у власність Покупця товар (вугілля ДГр 0-200, ДГ 13-100, Г 0-13), а Покупець прийняти та оплатити його на умовах даного договору.

Пунктом 2.1 договору визначено, що ціна за одиницю товару є договірною; вартість кожної партії товару визначається окремо та фіксується в рахунках на оплату та видаткових накладних.

Кожна партія товару поставляється Покупцеві на умовах FCA станція завантаження (згідно правил Інкотермс у редакції 2000) залізничним транспортом у відкритих люкових вагонах (пункти 3.1, 3.2 договору).

За висновком судів фактична поставка позивачу товару вказаним постачальником підтверджується залученими до матеріалів справи первинними документами (заявками, видатковими та податковими накладними, актами прийому-передачі, банківськими виписками по рахунку).

Транспортування товару здійснювалося залізничним транспортом, про що свідчать: договір №Д/КМЦ-16014 про надання послуг, укладений контрагентом позивача з ПАТ «Українська залізниця», переліком видів послуг, які можуть надаватися замовнику, заявкою на надання послуг, протоколом погодження договірної ціни, актами виконаних робіт, залізничними накладними.

Виписані контрагентом податкові накладні містять усі обов`язкові реквізити, передбачені пунктом 201.1 статті 201 ПК України, й на момент їх складення контрагент позивача був зареєстрований платником ПДВ.

Згідно з випискою по рахунку № НОМЕР_1 з 01.11.2015 по 28.02.2016 Товариство повністю розрахувалося з ПП «Омега» за поставлений товар.

В підтвердження подальшої реалізації позивачем придбаного товару (вугілля) до матеріалів справи залучено копії укладених позивачем із ТОВ «ОПБМ», ПП «Райагробуд», Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , ТОВ «ВКБМ», ПП «Будкап і К», ТОВ ВКП «Корунд», ТОВ «Поділля Агропромсервіс», Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , ТОВ «Рітміс» договорів, податкових та видаткових накладних, актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), оформлених за результатами операцій із такими особами.

На підставі зазначених обставин та наведених доказів, оцінка яким була надана з дотриманням норм процесуального законодавства, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що господарські операції між позивачем та ПП «Омега» документально підтверджені та фактично здійснені з метою використання в оподатковуваних операціях; відповідачем же - суб`єктом владних повноважень, на якого положеннями частини 2 статті 71 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень) покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, в ході розгляду справи не доведено обставин, які б свідчили про порушення позивачем податкового законодавства та наявність яких би призводила до невизнання права позивача на формування відповідних сум податкового кредиту з ПДВ та валових витрат.

Не надано й доказів невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру); недостатності у контрагента трудових та інших ресурсів, які були йому необхідні, однак відсутні.

Не спростовують обставин реального виконання господарських операцій й посилання податкового органу на інформацію за результатами податкового контролю контрагента позивача, оскільки можливі порушення податкового законодавства з боку постачальника контрагента (невідображення у податковому обліку операцій з постачання вугілля ПП «Омега»), не є, у даному випадку, самостійною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та позбавлення останнього сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.

Доводи ж відповідача про ненадання до перевірки окремих документів, зокрема на підтвердження якості товару (паспортів якості), за обставин цієї справи не можуть бути достатньою та самостійною підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із постачальником та позбавлення платника податку права на формування податкових вигод, оскільки матеріалами справи підтверджується отримання товару позивачем та його використання у межах господарської діяльності.

У ході розгляду справи судами також спростовано посилання податкового органу на відсутність у видаткових накладних реквізитів довіреностей на отримання товару, оскільки такі підписані керівником підприємства особисто, який діє без доручення у межах наданих законом повноважень, а також щодо відсутності підписів та печаток на залізничних накладних, адже такі оформлялися і надавалися у електронному вигляді із накладенням електронного цифрового підпису (ЕЦП), що передбачено Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (у редакції Наказу Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 №138), зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №863/5084.

Підсумовуючи викладене, суди прийшли до висновку про помилковість тверджень відповідача щодо нереального характеру правовідносин позивача із згаданим контрагентом, підставою для яких стали лише припущення контролюючого органу та недоведені обставини.

Доводи ж касаційної скарги не містять інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) в акті перевірки, запереченні на позовну заяву та з урахуванням яких суди вже надавали оцінку встановленим обставинам справи, й по суті зводяться лише до їх переоцінки.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, Верховний Суд не вбачає підстав для скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій й задоволення касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду