Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.03.2018 року у справі №813/2899/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 квітня 2019 року

Київ

справа №813/2899/17

адміністративне провадження №К/9901/29037/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Анцупової Т.О., Бучик А.Ю.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року (суддя Гулкевич І.З.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року (головуючий суддя Гінда О.М., судді: Качмар В.Я., Ніколін В.В.) у справі № 813/2899/17 за позовом ОСОБА_2 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач) звернулась до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича (далі по тексту - відповідач, Уповноважена особа), в якому просила зобов'язати відповідача вчинити дії з включення (внесення) ОСОБА_2 до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із наданням інформації про ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ „Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року, адміністративний позов задоволено повністю. Зобов'язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Дельта Банк" Кадирова В.В. вчинити дії з включення (внесення) ОСОБА_2 до переліку вкладників ПАТ "Дельта Банк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із наданням інформації про ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ "Дельта Банк" за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили, що 29 січня 2015 року ОСОБА_2 уклала договір банківського рахунку з ПАТ «Дельта Банк» №004-13112-290115, згідно якого в неї був відкритий поточний рахунок в доларах США НОМЕР_1.

Також, 02 лютого 2015 року ОСОБА_2 уклала Договір №001-13112-020215 банківського вкладу (депозиту) з ПАТ „Дельта Банк".

13 лютого 2015 року, до введення в банк тимчасової адміністрації та початку ліквідації ОСОБА_2 була подана заява у ПАТ „Дельта Банк" про розірвання договору банківського вкладу №001-13112-020215 від 02 лютого 2015 року, після чого банківський вклад був їй виплачений згідно пункту 1.10 Договору, шляхом зарахування на поточний банківський рахунок НОМЕР_1.

Частина грошових коштів, що перебувала на поточному рахунку НОМЕР_1 вкладником була отримана, а сума коштів у розмірі 5005,31 доларів США продовжує знаходитись в ПАТ «Дельта Банк», згідно договору банківського рахунку №004-13112-290115 від 29 січня 2015 року.

Згідно з довідкою про наявність рахунків в ПАТ «Дельта Банк» у ОСОБА_2 на рахунку НОМЕР_1 перебуває сума коштів у розмірі 5 005, 31 доларів США.

Правлінням Національного банку України 02 березня 2015 року прийнято постанову №150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних».

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02 березня 2015 року прийнято рішення № 51, яким запроваджено з 03 березня 2015 року по 2 червня 2015 року тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 02 жовтня 2015 за №664 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02 жовтня 2015 прийнято рішення № 181 «Про початок здійснення процедури ліквідації ПAT «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації банку та призначено уповноваженою особою Фонду Кадирова В.В., строком на 2 роки з 05 жовтня 2015 року до 04 жовтня 2017 року включно.

На офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розміщено повідомлення про те, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб розпочне виплати вкладникам ПАТ «Дельта Банк» за Загальним реєстром (незалежно від часу закінчення строку депозитного договору) з 08 жовтня 2015 року.

Оскільки позивача не включено до реєстру вкладників, який формує та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, вона звернулась до суду із даним позовом.

Задовольняючи вимоги адміністративного позову, суди виходили з того, що договір на відкриття та обслуговування поточного рахунку не визнавався недійсним, знаходження коштів на банківському рахунку відповідачем не заперечується. Правових підстав для не включення позивача до переліку вкладників Уповноваженою особою не наведено, при цьому відповідач стосовно вказаного договору жодних рішень не приймав, наслідки нікчемності не застосовував, а тому допущена відповідачем бездіяльність щодо не включення позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, є протиправною.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадиров В.В. подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року і прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог касаційної скарги заявником зазначено, що укладений позивачем із банком правочин є нікчемним у відповідності до положень пункту 7 частини 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зазначено, що операції із перерахування коштів з поточних рахунків фізичних осіб на вкладні (депозитні) рахунки були здійснені в період дії постанови НБУ від 30 жовтня 2014 року № 692/БТ «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних». Також наголошено на тому, що укладення позивачем із банком договору банківського вкладу було здійснено всупереч приписам пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Дельта Банк».

У поданому відзиві на касаційну скаргу позивач просила залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Наголошено на тому, що договір банківського вкладу був особисто розірваний позивачем ще 19 лютого 2015 року, до введення у банку тимчасової адміністрації. При цьому позивач є вкладником саме за договором банківського рахунку від 29 січня 2015 року №004-13112-290115, на якому перебувають її кошти у розмірі 5005 доларів США та які не повернуті позивачу. Разом з тим, відповідачем не встановлювалась нікчемність саме договору банківського рахунку, укладеного позивачем із банком 29 січня 2015 року. Також позивач вказує на те, що постанова правління НБУ від 30 жовтня 2014 року є банківською таємницею та про її існування позивачу нічого не було відомо.

Інші учасники справи правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористались.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Закон № 4452-VI).

Пунктом 3 та 4 частини першої статті 2 Закону № 4452-VI визначено, що вклад - кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти;

вкладник - фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Частиною першою статті 3 Закону № 4452-VI визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Відповідно до частини 1 статті 27 Закону № 4452-VI уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону і нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Згідно з пункту 6 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду від 09 серпня 2012 року № 14 (далі - Положення), передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників.

Суд зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених Законом №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи. При цьому вкладниками є особи, які уклали або на користь яких укладено або договір банківського вкладу (депозиту), або банківського рахунку, або які є власниками іменного депозитного сертифіката. Слід зазначити, що положення чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів.

Отже, під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону №4452-VI підпадають особи, які є вкладниками у розумінні приписів статті 2 Закону №4452-VI, вклади яких розміщено на рахунку у відповідному банку до запровадження у ньому тимчасової адміністрації.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а.

Відповідно до положень статей 37, 38 Закону № 4452-VI Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

Частина третя статті 38 Закону № 4452-VI, в редакції, станом на дату укладення договору банківського вкладу, визначає, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність»;

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до частини четвертої статті 38 Закону № 4452-VI Фонд, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

З аналізу вищенаведеного слідує, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується з обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.

Уповноважена особа вважала нікчемним договір банківського вкладу між банком і позивачем з підстави, передбаченої пунктом 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI.

Разом з тим, зі змісту даної норми вбачається, що пункт 7 частини 3 статті 38 Закону № 4452-VI не може бути застосованим до договору, укладеного між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк», оскільки на підставі цього договору у позивача не виникло переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, а також умови цього договору не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Відповідач, в свою чергу, не довів належними та допустимими доказами те, що у момент укладення договору банківського вкладу та здійснення транзакції ПАТ «Дельта Банк» щодо зарахування суми коштів на депозитний рахунок, позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому така перевага полягала.

Відповідно до статті 1062 ЦК України на рахунок за банківським вкладом зараховуються грошові кошти, які надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором банківського вкладу не передбачено інше. При цьому вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.

Отже, законодавство не передбачає обмежень для визнання особи вкладником банку у випадках перерахування коштів на її користь іншим клієнтом.

Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на порушення при перерахуванні коштів на рахунок позивача положень пункту 5.11 Правил банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк», як на одну із підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки положення вказаного пункту (у редакції, чинній на час укладення договору банківського вкладу) забороняють зарахування на вкладний (депозитний) рахунок грошових сум для вкладника від третіх осіб, крім випадків, передбачених нормами діючого законодавства або Продуктами банку. За таких обставин, укладення між позивачем та банком додаткової угоди №1 до договору банківського вкладу №001-13112-020215 від 02 лютого 2015 року про застосування пункту 1.8 до вказаного Договору в іншій редакції не суперечить приписам чинного законодавства та Правилам банківського обслуговування фізичних осіб у ПАТ «Дельта Банк».

Суд касаційної інстанції також вважає безпідставними посилання скаржника на укладення договорів банківського вкладу та банківського рахунку в період дії постанови Правління Національного банку України від 30 жовтня 2014 року №692/БТ «Про віднесення ПАТ „Дельта Банк" до категорії проблемних», оскільки відповідно до положень статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вказана постанова є банківською таємницею, доказів обізнаності позивача про встановлені для ПАТ «Дельта Банк» обмеження відповідачем не надано. При цьому невиконання посадовими особами Банку приписів постанови НБУ про віднесення банку до категорії проблемних не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність договору банківського вкладу (депозиту) саме відповідно до пункту 7 частини 3 статті 38 Закону №4452-VI.

Як встановили суди, позивач уклав з ПАТ «Дельта Банк» договір банківського вкладу (депозиту) від 02 лютого 2015 року №001-13112-020215, відповідно до умов якого на відповідному вкладному рахунку позивача було розміщено 10000 доларів США, що підтверджується витягом з реєстру операцій (а.с.36).

В подальшому позивач 13 лютого 2015 року достроково розірвала договір банківського вкладу із банком і відповідні кошти були зараховані на поточний рахунок НОМЕР_1, відкритий відповідно до договору на відкриття та обслуговування поточного рахунку, операції за яким можна здійснювати з використанням електронних платіжних засобів, від 29 січня 2015 року №004-13112-290115. Частина коштів за вкладом з поточного рахунку була виплачена позивачу, решта залишилась на рахунку. При цьому, як правильно вказали суди попередніх інстанцій, вказаний договір банківського рахунку Уповноваженою особою до нікчемних не відносився.

Укладення зазначених договорів й зарахування коштів на рахунок відбулись до початку віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних та запровадження тимчасової адміністрації у банку (02 березня 2015 року).

Отже, вклад розміщено на рахунку ПАТ «Дельта Банк» до запровадження тимчасової адміністрації, а тому позивач підпадає під дію гарантій відшкодування коштів за вкладом на підставі статті 26 Закону № 4452-VI. Водночас, відповідачем не наведено правових підстав для невключення ОСОБА_2 до переліку вкладників ПАТ «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, відповідно до приписів Закону № 4452-VI.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що позивач є особою, яка набула право на гарантоване державою відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, і неподання інформації про позивача, як вкладника банку, до переліку після отримання рішення про відкликання банківської ліцензії дає підстави для зобов'язання Уповноваженої особи вчинити дії, які полягають у поданні до Фонду додаткової інформації щодо ОСОБА_2 як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок Фонду, що правильно було встановлено судами попередніх інстанцій.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів та обставин справи не спростовують.

Керуючись статтями 343, 350, 356 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2017 року

та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2018 року у справі № 813/2899/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Т.О. Анцупова

А.Ю. Бучик ,

Судді Верховного Суду