Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.08.2018 року у справі №817/1828/17
Постанова КАС ВП від 11.10.2018 року у справі №817/1828/17
Постанова КАС ВП від 20.11.2018 року у справі №817/1828/17
Ухвала КАС ВП від 05.08.2018 року у справі №817/1828/17
Ухвала КАС ВП від 03.10.2018 року у справі №817/1828/17
Постанова КАС ВП від 09.10.2018 року у справі №817/1828/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

09 жовтня 2018 року

справа №817/1828/17

адміністративне провадження №К/9901/57478/18, №К/9901/57598/18,

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

при секретарі судового засідання Гутніченко А.М.

за участю представників

позивача Даховнік-Кобилянської О.В. за Ордером серії РН-779 №02 від 04.10.2018

відповідача Кирилова О.В. за дов. від 17.04.2018, Домніцької О.С. за дов. від 23.05.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу адвоката Сократової Анни Олександрівни поданої в інтересах Приватного акціонерного товариства «Консюмерс-Скло-Зоря» на постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року у складі суддів Шевчук С.М., Мацького Є.М., Шидловського В.Б. та касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року у складі судді Недашківської К.М. та постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року у складі суддів Шевчук С.М., Мацького Є.М., Шидловського В.Б. у справі №817/1828/17 за позовом Приватного акціонерного товариства «Консюмерс-Скло-Зоря» до Державної казначейської служби України, Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинення певних дій та стягнення пені,

У С Т А Н О В И В :

22 листопада 2017 року Приватне акціонерне товариство «Консюмерс-Скло-Зоря» (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду з позовом до Державної казначейської служби України (Служба, перший відповідач у справі), Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - податковий орган, другий відповідач у справі), з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 14 лютого 2018 року, яким просило визнати бездіяльність податкового органу протиправною та зобов'язати його внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості, що передбачені Порядком ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року №26, які необхідні для відшкодування Товариству суми податку на додану вартість за червень 2014 року у розмірі 608 443,00 грн., стягнути з Державного бюджету України, за рахунок асигнувань, що передбачені на фінансування податкового органу на користь Товариства пеню у розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України: за період з 07 жовтня 2015 року по 16 листопада 2017 року у розмірі 339 741,23 грн., за період з 05 березня 2016 року по 16 листопада 2017 року у розмірі 299 810,06 грн., за період з 02 березня 2017 року по 06 вересня 2017 року у розмірі 43 431,09 грн., за період з 30 березня 2017 по 06 вересня 2017 року у розмірі 37490,53 грн., з мотивів того, що позивач не отримав гарантованого законом бюджетного відшкодування податку на додану вартість за чотири податкові періоди.

15 лютого 2018 року рішенням Рівненського окружного адміністративного суду позов Товариства задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність та зобов'язано Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби України внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування відомості, що передбачені Порядком ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року №26, які необхідні для відшкодування Приватному акціонерному товариству «Консюмерс-Скло-Зоря» суми податку на додану вартість за червень 2014 року у розмірі 608443 грн. 00 коп. та стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства пеню у розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за період з 07.10.2015 р. по 16.11.2017 р. у розмірі 339741 грн. 23 коп.; пеню у розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за період з 05.03.2016 по 16.11.2017 р. у розмірі 299810 грн. 06 коп.; пеню у розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за період з 02.03.2017 по 06.09.2017 у розмірі 43431 грн. 09 коп.; пеню у розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України за період з 30.03.2017 по 06.09.2017 р. у розмірі 37490 грн. 53 коп.

25 червня 2018 року постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду скасовано в частині прийнятого рішення про стягнення з Державного бюджету пені та присудження судових витрат на користь Приватного акціонерного товариства "Консюмерс-Скло-Зоря" та прийнято у названій частині постанову, якою вказані вимоги задоволені частково, стягнуто на користь Товариства з Державного бюджету України пеню у розмірі 215020,65грн, з якої 78774,20грн. пені нарахованої на суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за період з 22 травня 2017 року по 16 листопада 2017 року , що виникла за червень 2014 року, 86279,75 грн пеня нарахована на суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за період з 22 травня 2017 року по 16 листопада 2017 року, що виникла за грудень 2015 року, 24817,77 грн. пеня нарахована на суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за період з 22 травня 2017 року по 06 вересня 2017 року, що виникла за грудень 2016 року, 25 148,93 грн. пеня нарахована на суму бюджетної заборгованості з податку на додану вартість за період з 22 травня 2017 року по 06 вересня 2017 року, що виникла за січень 2017 року. Залишено без розгляду позовні вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 505452,26 грн, з підстав визначених частиною четвертою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України. У решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

26 липня 2018 року позивачем подано касаційну скаргу до Верховного Суду в якій посилаючись на грубі порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до ухвалення часткового незаконного рішення, просить скасувати постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року по справі 817/1828/17 в частині прийнятого рішення про стягнення з Державного бюджету пені та присудження судових витрат та прийняти рішення про залишення в силі рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року в частині прийнятого рішення про стягнення з Державного бюджету пені та присудження судових витрат.

01 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства та витребувано справу №817/1828/17 з Рівненського окружного адміністративного суду.

27 липня 2018 року податковим органом подано касаційну скаргу до Верховного Суду, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції та ухвалите нове рішення, яким відмовити в задоволені позову повністю.

20 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу, після усунення відповідачем недоліків касаційної скарги на виконання ухвали цього Суду від 01 серпня 2018 року.

21 серпня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив податкового органу на касаційну скаргу Товариства, в якому відповідач просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції в частині залишення без розгляду позовних вимог про стягнення пені у розмірі 505452,26 грн - залишити без змін.

10 вересня 2018 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив Товариства на касаційну скаргу податкового органу, в якому позивач просить залишити її без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для частково задоволення касаційної скарги Товариства.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 10 липня 2015 року постановою Рівненського окружного адміністративного суду у справі №817/620/15 (яка набрала законної сили 17 вересня 2015 року) скасовано податкове повідомлення-рішення від 16 жовтня 2014 року №0009121500, внаслідок чого підтверджено правомірність визначення позивачем суми податку на додану вартість, що заявлена до бюджетного відшкодування за червень 2014 року про відшкодування якої позивач просив листами №430 від 23 вересня 2016 року, №419 від 06 жовтня 2017року.

Податковим органом заявлена до відшкодування сума в Тимчасовому реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, однак до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, який діє з квітня 2017 року таких відомостей не внесено з посиланням на відсутність механізму відшкодування сум податку на додану вартість, включених до Тимчасового реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на день розгляду справи судом першої інстанції узгоджена сума бюджетного відшкодування у розмірі 608443,00 грн. за червень 2014 року, не отримана позивачем у зв'язку з її невнесенням другим відповідачем до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, що діє з квітня 2017 року.

Судами попередніх інстанцій крім того установлено, що позивачем подано до податкового органу податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2015 року та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування від 19 січня 2016 року в сумі 3 792 862,00 грн., податкову декларацію з податку на додану вартість за грудень 2016 року та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування від 17 січня 2017 року в сумі 3 138 426,00 грн., податкову декларацію з податку на додану вартість за січень 2017 року та заяву про повернення суми бюджетного відшкодування від 16 березня 2017 року в сумі 6 022 901,00 грн.

На розрахунковий рахунок позивача відшкодовані суми податку на додану вартість за грудень 2015 року - 12 лютого 2016 року в сумі 3 126 447,00 грн. (залишок невідшкодованої суми податку на додану вартість 666 415,00 грн.), по декларації за грудень 2016 року - 27 лютого 2017 року в сумі 2620721,86 грн. (залишок невідшкодованої суми податку на додану вартість 517 704,14 грн.), по декларації за січень 2017 року - 31 березня 2017 року в сумі 5 516 983,05 грн. (залишок невідшкодованої суми податку на додану вартість 505 917,95 грн.).

12 червня 2017 року позивачем подано до податкового органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за грудень 2016 року, яким зменшено суму бюджетного відшкодування на 18 449 грн. Таким чином, залишок невідшкодованого податку на додану вартість зазначеного періоду становив 499255,14 грн. (517704,14 - 18449).

Судами попередніх інстанцій встановлено порушення органом державної фіскальної служби строків та порядку проведення камеральних перевірок по факту подання заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, встановленого статтею 200 Податкового кодексу України та строків відшкодування податку на додану вартість на підставі судового рішення у справі №817/1100/17, яке 15 лютого 2018 року набрало законної сили.

Залишок невідшкодованої суми податку на додану вартість відшкодовано позивачу платіжними дорученнями № 18965138, 18965139 за грудень 2016 року в сумі 499255,14 грн. та січень 2017 року в сумі 505 917,95 грн.

Відтак, судами попередніх інстанцій встановлено порушення податковим органом права позивача на своєчасне отримання повного та своєчасного бюджетного відшкодування за червень 2014 року, грудень 2015 року, грудень 2016 року та січень 2017 року при виконанні позивачем всіх вимог чинного на кожен момент подання заяв про таке відшкодування законодавства.

Суд апеляційної інстанції, досліджуючи доводи апеляційної скарги щодо відсутності механізму відшкодування сум податку на додану вартість, висновувався на аналізі підпунктів 200.13 та 200.15 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, що була чинна на момент набрання законної сили судовим рішенням по справі № 817/620/15 та підтвердження судом правомірності формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування позивачем за червень 2014 року (17 вересня 2015 року), змін з 01 січня 2017 року внесених до цієї статті Законом України № 1797-VІІІ від 21 грудня 2016 року "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні", які передбачають, що відшкодування здійснюється в автоматичному порядку на підставі інформації, відображеної в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, аналізі пунктів 52 та 56 підрозділу 2 Розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України ( врахуванням доповнень внесених Законом №1797), приписів Порядку ведення Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, який ё набирав чинності з 1 квітня 2017 року затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 січня 2017 року №26, за якою встановлено, що до набрання чинності Порядком бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість за заявами, включеними до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, сформованого згідно з пунктом 52 підрозділу 2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України, здійснюється у порядку, що діяв до 1 січня 2017 року, дійшов висновку про те, що у разі внесення заяви про бюджетне відшкодування до Реєстру відповідно до Порядку №68, який діяв до 01 квітня 2017 року, відповідна інформація мала бути включена у сформований до 10 січня 2017 року єдиний Реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування та у Тимчасовий реєстр заяв про повернення суми бюджетного відшкодування, поданих до 1 лютого 2016 року, за якими станом на 1 січня 2017 року суми податку на додану вартість не відшкодовані з бюджету.

Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що бюджетне відшкодування за такими заявами до 01 квітня 2017 року мало здійснюватися у раніше визначеному порядку, тобто зі складанням контролюючим органом відповідного висновку та його наданням територіальному органу Державної казначейської служби України, внаслідок чого податковий орган мав скласти та подати до територіального органу Державної казначейської служби висновок із зазначенням суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, а після 01 квітня 2017 року (дати набрання чинності Порядком №26) податковий орган мав внести до Реєстру дані щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника податку, для забезпечення доступу органу Казначейства для виконання, невиконання

цих дій контролюючим органом всупереч вимог законодавства призвело до неотримання позивачем належного бюджетного відшкодування у визначений законом строк.

Обов'язок та можливість виконання наведених положень закону суд апеляційної інстанції доводить аналізом положень пункту 19-3.1 статті 19-3, пункту 41.1 статті 41 Податкового кодексу України та пункту 1 Положення про Офіс великих платників податків ДФС України, затвердженого наказом ДФС України від 09 серпня 2017 року №529 вбачається, що ОВПП ДФСУ є територіальним органом контролюючим органом ДФС, до відання якого належить відображення в Реєстрі заяв про повернення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість інформації щодо узгодженої суми бюджетного відшкодування платника податку та пунктом 21.1.10 статті 21 цього кодексу, за яким контролюючі органи зобов'язані вносити до інформаційних баз даних інформацію з документів, отриманих від платників податків та також інформацію про взаємодію із платниками податків.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що диференціація платників податків та здійснення їм бюджетного відшкодування в залежності від виду реєстру в який заяви про таке відшкодування внесено, можна розцінювати як прояв дискримінації особи, який виражається у наданні переваги заявам одних платників, над заявами інших, що є порушенням статті 4 Податкового кодексу України, пославшись при цьому на рішення Європейського суду у справі "ІНТЕРСПЛАВ проти УКРАЇНИ" від 09 січня 2007року, відповідно до якого суд вказує, що втручання у право власності заявника повинно бути пропорційним. Постійні затримки відшкодування і компенсації у поєднанні із відсутністю ефективних засобів запобігання або припинення такої адміністративної практики, так само як і стан невизначеності щодо часу повернення коштів заявника, порушує «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права на мирне володіння майном. На думку Суду, заявники перебувають і продовжує перебувати під надмірним для нього тягарем (див. рішення у справі «Buffalo S. r. L. en liquidation v. Italy», зазначене вище, п. 38). Відповідно порушується право особи на мирне володіння майном, закріплене у статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Суд апеляційної інстанції також послався на рішення від 10 грудня 2009 року у справі «Михайлюк та Петров проти України» (Mikhaylyuk and Petrov v. Ukraine, заява № 11932/02) зазначено: Суд нагадує, що вираз «згідно із законом» насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі «Полторацький проти України») та дійшов висновку про те, що платники податків, заяви яких про надання їм бюджетного відшкодування внесені до Тимчасового реєстру заяв про бюджетне відшкодування мають чітко розуміти, за яких умов вони можуть отримати таке відшкодування, яке гарантоване статтею 200 Податкового кодексу України.

Відсутність достатньої чіткості у національному законодавстві на предмет умов за яких платник вправі отримати бюджетне відшкодування порушує принцип верховенства права стосовно «якості» закону та юридичної визначеності. Водночас, зазначене порушує «справедливий баланс» між вимогами публічного інтересу та захистом права позивача на мирне володіння майном, що є підставою для вжиття заходів стосовно повного та належного юридичного захисту прав позивача на належне володіння майном, на яке він має право в силу вимог національного законодавства та обумовлених вище рішень суду винесених у справах за позовом даного платника.

Суди першої та апеляційної інстанції навели доводи відсутності дискреційних повноважень податкового органу у вирішенні питань бюджетного відшкодування, проаналізували ефективність захисту права, способи судового захисту та дійшли висновку про те, що єдиним ефективним способом захисту для позивача є зобов'язання податкового органу внести до Реєстру заяв про повернення суми бюджетного відшкодування необхідні дані щодо відшкодування позивачу суми податку на додану вартість за червень 2014 року.

Щодо строків звернення до суду з адміністративним позовом про стягнення пені.

Оцінюючи спір у цій частині суди попередніх інстанцій висновувалися на положеннях пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України, за якими суми податку не відшкодовані платникам протягом визначеного цією статтею строку вважаються заборгованістю бюджету з відшкодування податку на додану вартість. На суму такої заборгованості нараховується пеня на рівні 120 % облікової ставки Національного банку України, встановленої на момент виникнення пені, протягом строку її дії, включаючи день погашення, дійшли висновку про те, що оскільки позивачу не відшкодовано відповідні суми бюджетного відшкодування, у встановлені законом строки, позивач беззаперечно набув право на нарахування пені у порядку, встановленому цим пунктом.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що до спірних правовідносин відповідно до частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції на час видання оскаржуваного акту) застосовується шестимісячний строк та статті 99 цього кодексу в редакції, що діяла до 15 грудня 2017року.

Виходячи з моменту звернення до суду 22 листопада 2017 року суд апеляційної інстанції стягнув з Державного бюджету України пеню за період, який не перевищує шість календарних місяців до дати звернення позивача до суду, у розмірі 215020,65 грн.

Стосовно ж решти вимог позовної заяви про стягнення пені, яка припадає на період поза межами шестимісячного строку звернення до суду у розмірі 505452,26 грн. (розрахунок: загальний розмір пені, нарахованої позивачем у сумі 720172,91 грн - 215020,65 грн. розмір пені на стягнення яку позивач має право), то суд апеляційної інстанції дійшов до висновку про наявність підстав для залишення позовних вимог у вказаній частині без розгляду, з підстав визначених частиною четвертою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суд не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо застосування шестимісячного строку звернення до суду із вимогами про стягнення пені, з огляду на те, що правопорушення щодо невідшкодування сум бюджетної заборгованості з податку на додану вартість має триваючий характер, яке в межах спірних відносин не припинилось на момент звернення із позовом.

Сукупний аналіз положень пункту 43.3 статті 43, пункту 102.5 статті 102, пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України свідчить про те, що строк звернення до адміністративного суду з цим позовом встановлюється на рівні 1095 днів від дня виникнення права на бюджетне відшкодування або від дня коли особа дізналась чи повинна була дізнатись про порушення цього права. Вимоги щодо відшкодування пені нерозривно пов'язані із протиправною бездіяльністю податкового органу, та заявлені в цій справі з дотримання встановленого законодавством спеціального строку (1095 днів) звернення до суду.

Суд погоджується з доводами Товариства про те, що податковим законодавством не встановлено строку для виплати пені податковим органом, а також норми про час узгодження суми пені. Положення пункту 200.23 статті 200 Податкового кодексу України передбачають право платника податку на нарахування та отримання пені включно до дня погашення, а відтак пов'язувати відлік строку звернення до суду з позовом про стягнення пені із початком протиправної бездіяльності щодо невідшкодування податковим органом сум податку на додану вартість є помилковим. Пеня в контексті наведеного пункту є по суті способом забезпечення виконання державою в особі органу ДФС зобов'язання з відшкодування податку на додану вартість платнику податків, а відтак шестимісячний строк застосований судом апеляційної інстанції фактично нівелює інститут забезпечення виконання зобов'язань.

Суд також звертає увагу на те, що положення частини четвертої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, які визначені судом апеляційної інстанції як підстава залишення частини позовних вимог без розгляду, є під умовою, а саме у разі якщо викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними. При цьому в межах розгляду цієї справи, в ухвалі про відкриття провадження питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду не розглядалося, що виключає застосування саме цієї частини статті 123 процесуального закону.

Відтак судом апеляційної інстанції порушені норми процесуального права в частині застосування до спірних правовідносин шестимісячного строку звернення до суду, внаслідок чого скасоване судове рішення, яке відповідає закону.

Відповідно до частини першої статті 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

Касаційну скаргу адвоката Сократової Анни Олександрівни поданої в інтересах Приватного акціонерного товариства «Консюмерс-Скло-зоря» задовольнити.

Постанову Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 червня 2018 року скасувати, залишити в силі рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року у справі №817/1828/17.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер