ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2021 року

м. Київ

справа № 420/2174/19

адміністративне провадження № К/9901/34321/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Рибачука А. І.,

суддів: Бучик А. Ю., Мороз Л. Л.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № 420/2174/19

за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Факел" до Головного управління Держпраці в Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Головного управління Держпраці в Одеській області

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.08.2019, ухвалене судом у складі судді Харченко Ю. В.

та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019, ухвалену судом у складі колегії суддів: головуючого судді: Запорожана Д. В., суддів: Осіпова Ю. В, Танасогло Т. М.,-

УСТАНОВИЛ:

І. РУХ СПРАВИ

1.12.04.2019 Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Факел" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Головного управління Держпраці в Одеській області (далі - відповідач), в якому просило: визнати протиправною та скасувати постанову відповідача про накладення штрафу від 14.03.2019 №ОД157/1613/АВ/П/ТД-ФО.

2. Позовна заява обґрунтована незгодою позивача з накладенням на нього штрафу на підставі статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Позивач вказував на помилковість висновків відповідача щодо допуску ним до виконання робіт працівників без належного оформлення трудових відносин, оскільки ним не використовувалась праця найманих працівників без укладення трудового договору, оформленого наказом, розпорядженням власника або уповноваженого ним органу.

3. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.08.2019, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019, задоволено позовні вимоги. Визнано протиправною та скасовано постанову відповідача про накладення штрафу від 14.03.2019 № ОД157/1613/АВ/П/ТД-ФО.

4. Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій відповідач
10.12.2019 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

5. Протоколом розподілу справи від 10.12.2019 визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: Рибачук А. І.- головуючий суддя, судді: Мороз Л. Л., Бучик А. Ю.

6. Верховний Суд ухвалою від 16.12.2019 відкрив касаційне провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу від 07.02.2019 №198 та направлення від 07.02.2019 № 15/01-29-474 відповідачем з 08.02.2019 по
20.02.2019 проведено інспекційне відвідування позивача, за результатами якого складено акт від 20.02.2019 № ОД157/1663/АВ, яким встановлено порушення позивачем вимог пункту 2 частини 1 статті 29, статті 31, частини 3 статті 24 КЗпП, а саме: позивачем не ознайомлено працівників з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором; працівники виконують роботу, яка не обумовлена трудовим договором; працівників допущено до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та не повідомлено центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку встановленому законодавством; позивачем використовується праця одинадцяти працівників без належного оформлення трудових відносин.

У ході проведення інспекційного відвідування інспектором праці проведено в виробничих приміщеннях позивача відео фіксацію надання пояснень деякими працівниками, які виконували роботи по переробці, сортуванню та упаковці овочів.

Крім того, при проведенні інспекційного відвідування були надані письмові пояснення ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 з посиланням на відсутність оформлення трудових відносин між ними та позивачем.

Під час проведення інспекційного відвідування позивачем були надані цивільно-правові угоди укладені між позивачем (замовник) та ОСОБА_8, ОСОБА_7, ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_11 (виконавці) від 06.02.2019, від 07.02.2019, за умовами яких замовник доручає, а виконавці беруть на себе зобов'язання виконати наступні роботи: упаковка овочів 265 сіток, протягом 5 днів. Виконавці виконують роботи на свій ризик, самостійно організовують виконання роботи, не підпадають під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не мають права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачують страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

Не погодившись з висновками акту перевірки позивач 25.02.2019 подав до Головного управління Держпраці в Одеській області заперечення на вказаний акт перевірки, у яких зазначив про те, що з вказаними в акті перевірки працівниками товариство не мало трудових правовідносин, оскільки вказані працівники виконували роботи з переробки, сортування та пакування сільськогосподарської продукції на підставі цивільно-правових угод.

Відповідач розглянувши справу про накладення штрафу на підставі акта інспекційного відвідування від 20.02.2019 № ОД157/1663/АВ дійшов висновку про використання позивачем праці найманих вищевказаних працівників без належного оформлення трудових відносин та виніс постанову від 14.03.2019 № ОД157/1613/АВ/П/ТД-ФО, якою на підставі абзацу 2 частини 2 статті 265 КЗпП наклав на позивача штраф у розмірі 1 377 090 грн.

Не погоджуючись з постановою про накладення штрафу позивач звернулась з даним позовом до суду.

ІІІ. ВИСНОВКИ СУДІВ ПЕРШОЇ ТА ДРУГОЇ ІНСТАНЦІЙ

8. Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що спірні правовідносини мають ознаки цивільно-правих, метою яких було отримання конкретного матеріального результату у визначеному обсязі, про що свідчать укладені між позивачем та вказаними в акті перевірки працівниками цивільно-правові угоди, за змістом яких працівники зобов'язались виконати роботи по упаковці овочів в розмірі 265 сіток протягом п'яти днів за винагороду у сумі 795 грн, про підтвердження виконання яких свідчать акти приймання-передачі робіт. Оскільки правовідносини між позивачем та вказаними у акті перевірки 11 працівниками виникли за цивільно-правовими договорами, укладеними у відповідності до чинного цивільного законодавства, не можна вважати, що такі особи залучалися до виконання трудових обов'язків без укладення трудового договору.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

9. Касаційна скарга мотивована, зокрема протиправністю рішень судів першої та апеляційної інстанцій завдаючи на те, що спірні правовідносини між позивачем та зазначеними в акті фізичними особами мають трудовий характер, про що свідчать їх письмові пояснення надані інспектору праці під час здійснення контрольного заходу, в яких зафіксовано посади працівників, їх робочий графік, наявність контролю з боку керівництва позивача за виконанням робіт такими працівниками.

Про наявність трудових відносин, на переконання відповідача також свідчать згоди працівників на обробку персональних даних, надані на виконання цивільно-правових угод, з метою ведення персональних даних, забезпечення кадрового діловодства, адміністративної та іншої інформації у сфері трудових правовідносин. Крім того, відповідач вказав на те, що нотаріально завірені пояснення працівників щодо виконання ними робіт виключно на підставі цивільно-правових угод, позиція яких відмінна від тих, які надані цими ж працівниками під час здійснення контрольного заходу, не можуть слугувати доказом відсутності порушення позивачем трудового законодавства, оскільки такі надані після проведення інспекційного відвідування, мають однаковий зміст, що свідчить, що такі надані на вимогу роботодавця.

Водночас, письмові пояснення надані цими ж працівниками під час здійснення контрольного заходу є достовірним доказом та відображають реальність викладених обставин, а саме використання позивачем їх праці без належного оформлення трудових відносин.

10. Позивач на адресу суду касаційної інстанції надіслав відзив на касаційну скаргу відповідача, в якому просить залишити таку без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін, з посиланням на її необґрунтованість, оскільки вищевказані фізичні особи, виконуючи роботи на підставі цивільно-правових договорів, мали на меті отримання певного матеріального результату, що підтверджується наданими ними нотаріально посвідченими поясненнями, яким судами попередніх інстанцій надано належну оцінку та вказав на те, що підписані ними згоди на обробку персональних даних не спростовують цивільно-правового характеру спірних правовідносин.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

11. Верховний Суд, враховуючи доводи та вимоги касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, у відповідності до частини 1 статті 341 КАС України, виходить з наступного.

12. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

13. Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

14. КЗпП України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

15. КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 КЗпП України).

16. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників.

17. Згідно із статтею 1 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

18. Відповідно до статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи), держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

19. Постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 96 затверджено Положення про Державну службу України з питань праці (далі - Положення № 96).

20. Згідно із пунктом 1 Положення №96 Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

21. Згідно із підпунктами 6,9 пункту 4 Положення № 96 Держпраці відповідно до покладених на неї завдань, у тому числі, здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про працю юридичними особами, зайнятість населення в частині дотримання прав громадян під час прийому на роботу та працівників під час звільнення з роботи; використання праці іноземців та осіб без громадянства; наймання працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця; дотримання прав і гарантій стосовно працевлаштування громадян, які мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню; провадження діяльності з надання послуг з посередництва та працевлаштування.

22. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що ГУ Держпраці наділено контролюючими функціями за дотриманням роботодавцями законодавства про працю.

23. Так, відповідно до частини 1 та 2 статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

24. Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - Порядок № 295)

25. Згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці: Держпраці та її територіальних органів; виконавчих органів міських рад міст обласного значення та сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (з питань своєчасної та у повному обсязі оплати праці, додержання мінімальних гарантій в оплаті праці, оформлення трудових відносин) (далі - виконавчі органи рад).

26. Відповідно до пункту 19 Порядку № 295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

27. Згідно з пунктом 20 Порядку № 295 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об'єкта відвідування або його уповноваженим представником. Один примірник акта залишається в об'єкта відвідування.

28. Пунктами 27,28,29 Порядку № 295 передбачено, що у разі наявності порушень вимог законодавства про працю, зафіксованих актом інспекційного відвідування або актом невиїзного інспектування, після розгляду зауважень об'єкта відвідування (у разі їх надходження) інспектор праці проводить аналіз матеріалів інспекційного відвідування або невиїзного інспектування, за результатами якого вносить припис та/або вживає заходів до притягнення винної у допущенні порушень посадової особи до встановленої законом відповідальності.

У разі виконання припису в установлений у ньому строк заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності не вживаються.

Заходи до притягнення об'єкта відвідування та його посадових осіб до відповідальності за використання праці неоформлених працівників, несвоєчасну та не у повному обсязі виплату заробітної плати, недодержання мінімальних гарантій в оплаті праці вживаються одночасно із внесенням припису незалежно від факту усунення виявлених порушень у ході інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

29. Відповідальність за порушення законодавства про працю регламентовано статтею 256 КЗпП України, частиною першою якої передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

30. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення (пункт 2 частини 2 статті 256 КЗпП України).

31. Згідно із частиною 4 статті 256 КЗпП України штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

32. При цьому, відповідно до частини 7 статті 256 КЗпП України сплата штрафу не звільняє від усунення порушень законодавства про працю.

33. У справі, яка розглядається суди встановили, що оскаржувану постанову про накладення на позивача штрафу ухвалено відповідачем за порушення вимог частини 3 статті 24 КЗпП України, а саме за допуск до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України 11-х працівників.

34. Так, відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 50 Закону України від
05.07.2012 № 5067-VI "Про зайнятість населення" роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

35. Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

36. Відповідно до статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

37. Відповідно до статті 1 Закону України від 14.10.1992 № 2694-XII "Про охорону праці" (далі - ~law31~) працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов'язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

38. Статтею 24 КЗпП України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (Статтею 24 КЗпП України); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

39. Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 3 статті 24 КЗпП України).

40. Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці.

41. Згідно із статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

42. Відповідно частин 1 та 2 статті 928 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

43. Згідно із частиною 1 статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

44. За змістом частин 1 та 2 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

З огляду на викладене, такі угоди застосовуються для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення зазначеної мети вважаються виконаними і дія їх припиняється.

45. Колегія суддів зазначає, що з аналізу чинного законодавства видно, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва.

Характерними ознаками трудових відносин є:

систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат);

підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку;

виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 "Класифікатор професій", затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327;

обов'язок роботодавця надати робоче місце;

дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

46. Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

47. Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

48. З аналізу наведених норм Верховний Суд зазначає, що основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

49. Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегулюване - чинним законодавством України.

50. Зі співставлення трудового договору з цивільно-правовим договором, відмінним є те, що трудовим договором регулюється процес організації трудової діяльності.

За цивільно-правовим договором процес організації діяльності залишається поза його межами, метою договору є отримання певного результату. Виконавець за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, хоча і може бути з ними ознайомлений, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик, не зараховується до штату установи (організації), не вноситься запис до трудової книжки та не видається розпорядчий документ про прийом його на роботу на певну посаду.

51. Такі висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеною, зокрема у постановах Верховного Суду від 04.07.2018 у справі №820/1432/17, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18.

52. У справі, яка розглядається судами попередніх інстанцій встановлено, що предметом укладених договорів позивача з фізичними особами є кінцевий результат, а не процес праці. Фізичні особи повинні були виконати обумовлений обсяг роботи у встановлений строк (упаковка овочів - 265 сіток, протягом 5 днів, за винагороду 795 грн). При цьому, угодами передбачено, що виконавець виконує роботи на свій ризик, самостійно організовує виконання роботи, не підпадає під дію правил внутрішнього трудового розпорядку, не має права на одержання допомоги із соціального страхування, не сплачує страхові внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. На підтвердження виконання умов вказаних цивільно-правових договорів складено акти про виконання робіт, в яких зафіксовано фактично виконаний об'єм робіт та відповідну винагороду.

53. Крім того, в матеріалах справи наявні нотаріально посвідчені заяви ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, в яких, зокрема, вказаними особами зазначено, що вони перебуваючи у приміщенні складу позивача виконували роботи з пакування овочевої продукції на підставі цивільно-правових договорів та не перебували з позивачем у трудових відносинах. Крім того, вказані особи заперечили інформацію вказану у письмових поясненнях наданих ними під час здійснення інспекційного відвідування, з посиланням на те, що такі не відповідають дійсності.

54. З встановлених судами попередніх інстанцій обставин видно, що кожний цивільно-правовий договір укладався на строк - до повного виконання сторонами обов'язків, із зазначенням конкретної кількості днів (п'ять), протягом яких виконавець брав на себе обов'язок виконати роботи визначеної кількості (упаковка 265 сіток овочів). Оплата роботи у визначеному об'ємі обумовлена конкретною сумою у твердій грошовій формі (795 грн), між замовником і виконавцем оформлювались акти про виконаної роботи із зазначенням розміру фактично виконаної роботи та відповідного розміру винагороди.

55. З урахуванням викладеного, підлягають відхиленню посилання скаржника на те, що фізичні особи за цивільно-правовими договорами по суті виконували трудові функції, оскільки цивільно-правові договори не містять тих умов, які повинні бути у трудовому договорі.

56. За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що зазначені вище угоди, укладені позивачем з фізичними особами, були спрямовані на кінцевий результат, що характеризує цивільно-правові (договірні) відносини та не були пов'язана із самим процесом, що є характерним для трудових функцій.

57. Крім того, колегія суддів зазначає, що заяви фізичних осіб про обробку персональних даних, не свідчать про наявність саме трудових правовідносин між ними та позивачем, а тому доводи скаржника про те, що такі документи спрямовані на регулювання трудових відносин підлягають відхиленню.

57. За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в них повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

58. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 341, 343, 350, 354, 355, 356, 359 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держпраці в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.08.2019 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 06.11.2019 у справі №420/2174/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.........................................

А. І. Рибачук

Л. Л. Мороз

А. Ю. Бучик,

Судді Верховного Суду