ПОСТАНОВА

Іменем України

07 березня 2018 року

Київ

справа №813/6875/14

адміністративне провадження №К/9901/8325/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Готельний комплекс «ЖОРЖ» на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Попка Я.С., суддів Хобор Р.Б., Сеника Р.П. від 03 листопада 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Готельний комплекс «ЖОРЖ» до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Готельний комплекс «ЖОРЖ» (далі - позивач/Товариство) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Галицькому районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області, в якому, із урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 24 вересня 2014 року: №0003512201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 31051,75 грн.; №0003532201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на суму 31789,80 грн.; №0003542201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем по орендній платі за землю в сумі 76307.94 грн.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зокрема в частині вимог про скасування податкового повідомлення-рішення від 24 вересня 2014 року №0003542201, яким збільшено суму грошового зобов'язання по орендній платі за землю, позивач по суті зазначив, що спірні відносини виникли у зв'язку із різним розумінням сторонами норм законодавства, яке регулює розмір та порядок сплати орендної плати за землю. Договором же оренди землі від 18 липня 2008 року, укладеним між Львівською міською радою та Товариством, встановлено розмір орендної плати за землю в сумі 59080,57 грн., який повністю відповідав законодавству на момент укладення та дії договору. Вважає, що ці умови можуть бути змінені лише за згодою сторін договору, а тому збільшення позивачу суми грошового зобов'язання по орендній платі з юридичних осіб є необґрунтованим та безпідставним.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року позов задоволено повністю; визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, зокрема стосовно донарахування позивачу орендної плати, виходив з того, що обов'язок орендаря по сплаті більшого розміру орендної плати, ніж передбачено у договорі, виникне лише після внесення відповідних змін до договору й зміна грошової оцінки не тягне автоматичну зміну умов договору щодо розміру орендної палати, а тому донарахування відповідачем суми податкового зобов'язання з орендної плати із застосуванням штрафних санкцій є протиправним.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року скасовано постанову Львівського окружного адміністративного суду від 24 квітня 2015 року в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 24 вересня 2014 року №0003542201, яким збільшено суму грошового зобов'язання по орендній платі за землю в сумі 76307.94 грн., в тому числі за основним платежем - 61046,35 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 15261,59 грн., та прийнято нову постанову, якою відмовлено у цій частині в задоволенні позову; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, позивач подав касаційну скаргу, в якій просив його скасувати в частині відмови у задоволенні позову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, позивач по суті посилався на те, що обов'язок орендаря по сплаті більшого розміру орендної плати, ніж передбачено у договорі, виникне лише після внесення відповідних змін до договору, а тому висновок суду апеляційної інстанції про сплату Товариством орендної плати у меншому розмірі є помилковим.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2015 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Справу згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 січня 2018 року передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду Пасічник С.С. (суддя-доповідач), Васильєвої І.А., Юрченко В.П.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що 18 липня 2008 року між Львівською міською радою та позивачем укладено договір оренди землі терміном дії на 10 років. Згідно пункту 9 договору орендна плата вноситься орендарем відповідно до 11-ої економіко-планувальної зони і складає 59080,57 грн. в рік, що становить 3% нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Пункт 35 договору визначає, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

За результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки Товариства складено акт від 10 вересня 2014 року №1253/13-04-22-01/13829378, яким, окрім інших, зафіксовано порушення позивачем підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України, що призвело до заниження плати за землю (орендної плати) за період з липня 2011 року по грудень 2013 року в сумі 62567,37 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 24 вересня 2014 року №0003542201, яким збільшено суму грошового зобов'язання по орендній платі за землю в сумі 76307.94 грн., в тому числі за основним платежем - 61046,35 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 15261,59 грн.

Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відповідність вимогам чинного законодавства вказаного податкового повідомлення-рішення з огляду на наступне.

Зі змісту Земельного кодексу України та Закону України від 6 жовтня 1998 року №161-XIV «Про оренду землі» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон N 161-XIV) вбачається, що користування землею в Україні є платним.

З 1 січня 2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, який відповідно до пункту 1.1 статті 1 регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, і, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - ПК України) плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. Останні ж, як визначає зміст підпункту 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, - це особи, яким, зокрема, на умовах оренди надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності.

Отже, ПК України визначив обов'язки орендаря сплачувати земельний податок у формі орендної плати.

Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Подібне визначення міститься й у статті 21 Закону №161-XIV.

Справляння плати за землю, в тому числі і орендної плати, здійснюється відповідно до положень розділу XIII ПК України.

Підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки (пункт 288.1 статті 288 ПК України).

Підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 зазначеного Кодексу встановлено, що розмір орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; та не може перевищувати, зокрема, для інших земельних ділянок, наданих в оренду, 12 % нормативної грошової оцінки (підпункт 288.5.2 зазначеного пункту).

Тобто, законодавець визначив нижню граничну межу річної суми платежу по орендній платі за земельні ділянки незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що з набранням чинності ПК України річний розмір орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, який підлягає перерахуванню до бюджету, має відповідати вимогам підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу та є підставою для перегляду встановленого розміру орендної плати.

При цьому, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, до моменту внесення до такого договору відповідних змін розмір орендної плати в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлений підпунктом 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 цього Кодексу.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, зокрема, у постановах від 2 грудня 2014 року (справа №21-274а14), 7 квітня 2015 року (справа №21-117а15), 14 квітня 2015 року (справа №21-165а15), 24 квітня 2015 року (справа №131а15), 14 березня 2017 року (справа №21-2246а16).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відповідність податкового повідомлення-рішення від 24 вересня 2014 року №0003542201 вимогам закону та відсутності підстав для його скасування.

Викладені ж у касаційній скарзі доводи позивача про незатвердження у спірному періоді нормативно-грошової оцінки земельної ділянки спростовуються даними Держземагенства у Львівській області від 09 вересня 2014 року №8-13-0.4-8083/2-14, незмінність яких підтверджено цим же органом у листі від 23 вересня 2014 року №40/6/191, а тому не свідчать про дотримання Товариством вимог податкового законодавства.

Згідно з частиною третьою статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суд апеляційної інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Готельний комплекс «ЖОРЖ» залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2015 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С.С. Пасічник

Судді: І.А. Васильєва

В.П. Юрченко