Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.02.2018 Київ К/9901/1758/18 820/858/16 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Апеляційного суду Харківської області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2016 року (судді: Полях Н.А., Мельников Р.В., Мар'єнко Л.М.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року (судді: Зеленський В.В., Чалий І.С., П'янов Я.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, Апеляційного суду Харківської області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

26 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до ДСА України, ДКС України, Апеляційного суду Харківської області, в якому просила визнати неправомірними дії Апеляційного суду Харківської області щодо відмови у виплаті їй вихідної допомоги при звільнення у відставку та зобов'язати відповідачів нарахувати і виплатити за рахунок коштів Державного бюджету України відповідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат, у відповідності до ч.1 ст. 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 (далі - Закон України № 2453-VI), в редакції, чинній до 01.04.2014.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року, адміністративний позов задоволено частково: зобов'язано Апеляційний суд Харківської області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі десяти місячних заробітних плат, нарахованих за останньою посадою до 1 квітня 2014 року, у відповідності до ч.1 ст. 136 Закону України № 2453-VI, в редакції, чинній до 01.04.2014. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, скаржник просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Скаргу мотивує тим, що на час звільнення позивача положення статті 136 Закону України №2453-VI, які регламентували виплату вихідної допомоги судді, втратили свою чинність на підставі Закону України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VII від 27.03.2014 (далі - Закон України № 1166-VII).

Заперечення на касаційну скаргу від позивача не надходили.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що ОСОБА_1 є суддею у відставці.

5 листопада 2013 року у зв'язку з досягненням 65-ти річного віку ОСОБА_1 звернулась до Вищої ради юстиції України та Верховної Ради України із заявою про відставку.

Постановою Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року №59-VIII «Про звільнення суддів» позивача звільнено з посади судді Апеляційного суду Харківської області у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Наказом Голови Апеляційного суду Харківської області від 29 грудня 2014 року №04-02/121-ос позивача відраховано зі штату Апеляційного суду Харківської області.

15 лютого 2016 року ОСОБА_1 звернулася до Апеляційного суду Харківської області із заявою про нарахування і виплату вихідної допомоги відповідно до статті 136 Закону України № 2453-VI .

Листом від 17 лютого 2016 року №03-54/22312 Апеляційний суд Харківської області повідомив позивача про відсутність підстав для виплати вихідної допомоги, з посиланням на втрату чинності статтею 136 Закону України № 2453-VI , якою передбачалась виплата суддям вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку, та відсутність відповідного фінансування в межах бюджетних асигнувань на 2016 рік.

Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що право на відставку позивачем реалізовано до набрання чинності Законом України № 1166-VII, а тому ОСОБА_1 має право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою відповідно до частини 1 статті 136 Закону Україну № 2453-VI.

Проте, колегія суддів Верховного Суду не може погодитись з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно зі статтею 109 Закону України № 2453-VI (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Водночас, за правилами частин 2, 6 статті 111 Закону України № 2453-VI питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Законом України № 1166-VII, який набрав чинності 01 квітня 2014 року, було внесено зміни до Закону України № 2453-VI , а саме: виключено статтю 136 даного Закону, якою було передбачено право судді, який вийшов у відставку, на виплату вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

Згідно фактичних обставин, встановлених судами, ОСОБА_1 звільнено у відставку на підставі постанови Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року, тобто на час, коли положення про вихідну допомогу, передбачену статтею 136 Закону № 2453-VI, втратили чинність.

ОСОБА_1 не була позбавлена права оскаржити протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень, який, на її погляд, порушив її право на відставку, шляхом затягування процедури розгляду такого питання, до адміністративного суду.

Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання позивачем заяви про відставку до Вищої ради юстиції, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

При цьому, колегія суддів зауважує, що відмова відповідача у виплаті такої допомоги не є звуженням змісту та обсягу прав позивача, оскільки законодавство, чинне на момент виходу позивача у відставку, виплату такої допомоги не передбачало.

Водночас, посилання суду першої та апеляційної інстанцій на те, що вихідна допомога є гарантією правового статусу і особливою формою соціального забезпечення судді, а тому не може бути скасована шляхом внесення змін до законодавства, є помилковим, оскільки у рішенні від 19 листопада 2013 року №10-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення суддів та не має постійного характеру.

Крім того, рішення щодо неконституційності Закону України № 1166-VII в частині виключення статті 136 із Закону України № 2453-VI, Конституційним Судом України не приймалося.

Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Враховуючи наведене та те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки доказів, судами повно і правильно встановлені фактичні обставини справи, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 345, 349, 351, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Апеляційного суду Харківської області задовольнити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23 березня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2016 року у скасувати.

ОСОБА_1 у задоволенні адміністративного позову до Державної судової адміністрації України, Державної казначейської служби України, Апеляційного суду Харківської області про визнання дій неправомірними, зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець