Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07.02.2018 Київ К/9901/1725/18 818/175/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Смоковича М. І.,

суддів: Білоуса О. В., Стрелець Т. Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу № 818/175/16

за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області, за участю третьої особи - Ямпільський районний суд Сумської області, про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду, прийняту 23 березня 2016 року у складі судді Соколова В.М., та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду, постановлену 30 травня 2016 року у складі колегії суддів: головуючого Калиновського В.А., суддів: Бенедик А.П., Філатова Ю.М.,

в с т а н о в и в :

У лютому 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області (далі також - ТУДСА в Сумській області), за участю третьої особи - Ямпільський районний суд Сумської області, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення Територіального управління державної судової адміністрації України в Сумській області від 02 лютого 2016 року № 04-230/16, яким їй відмовлено у виплаті вихідної допомоги у зв'язку з відставкою, а також зобов'язати Територіальне управління державної судової адміністрації України в Сумській області нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу у зв'язку з відставкою у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність і не вчинено дій щодо нарахування та виплати їй вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою, що передбачено статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (у редакції, чинній станом на день подання позивачем заяви про відставку).

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 23 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2016 року, позовні вимоги задовольнив.

Визнав протиправним та скасував рішення Територіального управління державної судової адміністрації України в Сумській області від 02 лютого 2016 року № 04-230/16, яким ОСОБА_1 відмовлено у виплаті вихідної допомоги у зв'язку з відставкою.

Зобов'язав Територіальне управління державної судової адміністрації України в Сумській області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 вихідної допомоги у зв'язку з відставкою у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У касаційній скарзі представник відповідача, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати їх рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Аргументуючи вимоги касаційної скарги представник відповідача звертає увагу на те, що визначальною умовою для отримання суддею вихідної допомоги є вихід у відставку, а не факт подання заяви про відставку до Вищої ради юстиції. ОСОБА_1 звільнено у відставку на підставі постанови Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року, тобто у той час коли вже не існувало право на вихідну допомогу, передбачену статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а тому суди дійшли помилкового висновку щодо задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.

Суди встановили, що ОСОБА_1 12 квітня 1976 була обрана на посаду судді Ямпільського районного суду Сумської області, з 03 січня 1985 року була призначена головою суду.

31 жовтня 2013 року ОСОБА_1 подала заяву до Вищої ради юстиції про звільнення її у відставку.

Вищою радою юстиції заяву позивача було розглянуто 26 листопада 2013 року та прийнято рішення №1288/0/15-13 про внесення подання до Верховної Ради України про звільнення з посади судді ОСОБА_1

25 грудня 2014 року постановою Верховної Ради України «Про звільнення суддів» № 59-VIII ОСОБА_1 було звільнено з посади судді.

29 грудня 2014 року наказом голови Ямпільського районного суду Сумської області № 6-ос позивача звільнено з посади судді Ямпільського районного суду з виплатою компенсації за невикористану основну щорічну відпустку.

05 січня 2016 року позивач звернулася до ТУДСА в Сумській області щодо нарахування та виплати їй допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

02 лютого 2016 року ТУДСА в Сумській області надало лист-відповідь №04-210/16 про те, що на момент звільнення ОСОБА_1 з посади судді стаття 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» була виключена відповідно до положень Закону України від 27 березня 2014 року №1166-VII,

«Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» (далі Закон №1166-VII), а тому правові підстави для нарахування та виплати вихідної допомоги відсутні.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що право на відставку позивачем реалізовано до набрання чинності Законом №1166-VІІ, яким із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» виключено статтю 136, а тому наявні правові підстави для нарахування та виплати позивачці як судді у відставці вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою на час досягнення нею 65-річного віку та реалізованого права на відставку. Таким чином, відмова відповідача, викладена в листі від 02 лютого 2016 року № 04-230/16, щодо відсутності правових підстав для нарахування та виплати вихідної допомоги ОСОБА_1, є протиправною.

Верховний Cуд з такими висновками судів попередніх інстанцій погодитись не може з урахуванням такого.

Згідно зі статтею 109 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Водночас, за правилами частин 2, 6 статті 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції, що діяла станом на час подання позивачем заяви про відставку) питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання України», який набрав чинності 01 квітня 2014 року, було внесено зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме виключено статтю 136 даного Закону, в якій зазначалось, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Отже, в даному випадку, до спірних правовідносин слід застосовувати положення нормативно-правових актів, які діяли на час прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення позивача з посади судді.

Згідно фактичних обставин, встановлених судами, ОСОБА_1 звільнено у відставку на підставі постанови Верховної Ради України від 25 грудня 2014 року, тобто у той час коли вже не існувало право на вихідну допомогу, яка передбачена статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Зважаючи на те, що датою виходу у відставку судді є дата прийняття Верховною Радою України постанови про звільнення з посади, а не дата подання позивачем заяви про відставку до Вищої ради юстиції, у позивача відсутнє право на отримання вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

У випадку порушення права на відставку, зацікавлена особа вправі звернутися з відповідним позовом до суб'єкта владних повноважень, який порушив таке право.

Враховуючи наведене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII (далі - КАС України) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 349 КАС України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Статтею 351 КАС України передбачено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на викладене, враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, Верховний Суд, на підставі статті 351 КАС України, вважає, що їхні судові рішення у цій справі слід скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Керуючись статтями 242, 341, 342, 345, 349, 351, 355 - 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області задовольнити.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23 березня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2016 року у цій справі скасувати.

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Сумській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. І. Смокович

Судді О. В. Білоус

Т. Г. Стрелець