Історія справи

Ухвала КАС ВП від 07.06.2018 року у справі №812/1831/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 грудня 2020 року

Київ

справа №812/1831/17

адміністративне провадження №К/9901/51051/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М. Б., Усенко Є. А.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №812/1831/17 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправною та скасування вимоги, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДФС у Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року (суддя Смішлива Т. В. ) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року (головуючий суддя - Гайдар А. В., судді: Василенко Л. А., Шишов О. О.),

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (далі - відповідач, ГУ ДФС у Луганській області), в якому просила визнати протиправною і скасувати вимогу ГУ ДФС у Луганській області від 13 березня 2017 року № Ф-2808-17 про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску (далі - єдиний внесок, ЄСВ) на загальну суму 5932,33 грн.

На обґрунтування своїх вимог посилалася на те, що на неї поширюється дія пункту 9-4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - ~law8~), у зв'язку з чим вважає вимогу такою, що підлягає скасуванню.

Луганський окружний адміністративний суд рішенням від 15 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року, позов задовольнив частково, визнав протиправною і скасував вимогу ГУ ДФС у Луганській області від 13 жовтня 2017 року № Ф-2808-17 про сплату боргу (недоїмки) в частині зобов'язання ОСОБА_1 сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску за період з січня по червень 2017 року в сумі 2112,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрована як фізична особа-підприємець 2 червня 2010 року за № 23830000000007938, місце проживання: АДРЕСА_1, перебуває на обліку як платник єдиного внеску у ДПІ у м. Сєверодонецьку ГУ ДФС у Луганській області, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 6 грудня 2017 року за № 1003334986, є платником єдиного внеску (а. с. 14-15).

Згідно з відомостями інтегрованої картки платника зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування платника станом на 31 грудня 2016 року заборгованість ОСОБА_1 становила 6636,33 грн. 19 квітня 2017 року та 19 липня 2017 року податковим органом здійснено нарахування єдиного внеску на загальну суму 2112 грн (по 1056,00 грн за перший та другий квартали 2017 року). ОСОБА_1 починаючи з 9 лютого 2017 року здійснено сплату єдиного внеску щомісячно у сумі по 352 грн, а всього на суму 2816,00 грн. Залишок несплаченої заборгованості зі сплати єдиного внеску станом на 30 вересня 2017 року становив 5932,33 грн (а. с. 37-39).

Заборгованість у сумі 6636,33 грн обліковується в інтегрованій картці платника зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування ОСОБА_1 починаючи з 2013 року та не змінювалася протягом 2014-2016 років (а. с. 40-42).

При цьому, згідно з актом передачі даних з карток особових рахунків платників єдиного внеску від 4 жовтня 2013 року, на виконання п. 3 Прикінцевих положень Закону України від 4 липня 2013 року № 406 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи", від управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області до ДПІ у м. Сєвєродонецьку передано сальдо рахунків платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом на 1 жовтня 2013 року в частині недоїмки, штрафів, пені та авансових платежів (а. с. 53).

Згідно з додатком до вищевказаного акту заборгованість ОСОБА_1 станом на 1 жовтня 2013 року складалась з боргу по єдиному внеску у сумі 6296,33 грн та фінансових санкцій на суму 340,00 грн (а. с. 54-55).

13 жовтня 2017 року ГУ ДФС у Луганській області сформовано вимогу № Ф-2808-17 про сплату боргу (недоїмки), згідно з якою станом на 30 вересня 2017 року заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів становить 5932,33 грн, яка складається з недоїмки - 5592,33 грн та штрафів - 340,00 грн (а. с. 6).

Зазначену вимогу позивач отримала 20 листопада 2017 року, що підтверджується власним підписом на повідомленні про вручення поштового відправлення (а. с. 36).

Після отримання вимоги ОСОБА_1 27 листопада 2017 року звернулась до ГУ ДФС у Луганській області із заявою про звільнення від сплати єдиного внеску з 14 квітня 2014 року до завершення антитерористичної операції (а. с. 8).

Листом ГУ ДФС у Луганській області від 11 грудня 2017 року у задоволенні заяви відмовлено з посиланням на те, що недоїмка виникла з 20 січня 2012 року та існує по теперішній час. Також відповідач зазначив, що Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11, яким вносились зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в частині звільнення платників єдиного внеску в зоні АТО від виконання своїх зобов'язань (а. с. 19-20).

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що на час виникнення спірних правовідносин позивач перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території проведення антитерористичної операції, а тому норми Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - ~law12~) необхідно застосовувати з урахуванням норм Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" (далі - ~law14~). Судом встановлено, що у спірному періоді позивач є платником єдиного внеску, який перебуває на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території проведення антитерористичної операції, та подав відповідну заяву до органу доходів і зборів про звільнення від виконання обов'язків платника єдиного внеску, а тому є суб'єктом правовідносин, до яких необхідно застосувати положення пункту 9-4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ~law15~. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач звільняється від виконання обов'язків платника єдиного внеску, встановлених ~law16~, починаючи з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції. Тому орган доходів і зборів позбавлений можливості застосовувати заходи впливу та стягнення до такого платника на період його звільнення від виконання обов'язків, встановлених ~law17~. Відповідно, наявність заборони у застосуванні до позивача заходів впливу та стягнення, визначених ~law18~, за невиконання обов'язків платника єдиного внеску унеможливлює й формування та направлення позивачу вимоги про сплату боргу за цей період. З цих підстав суд визнав протиправною і скасував вимогу про сплату боргу в частині визначення позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску за І квартал 2017 року на суму 1056,00 грн та заборгованість за ІІ квартал 2017 року у сумі 1056,00 грн, а всього на суму 2112,00 грн.

Відмовляючи в іншій частині позовних вимог, суд виходив з того, що визначена у вимозі недоїмка з ЄСВ у сумі 3480,33 грн та штрафів в сумі 340,00 грн виникла станом на 1 жовтня 2013 року, а тому в цій частині вимога про сплату боргу у повній мірі відповідає законодавству.

Також суд першої інстанції зазначив, що доводи ГУ ДФС про те, що ОСОБА_1 не надала до органу доходів і збору за основним місцем обліку сертифікат Торгово-промислової палати України про настання форс-мажорних обставин, є безпідставними, оскільки подання такого сертифіката не є обов'язковою умовою для звільнення від обов'язків платника єдиного внеску, а є умовою для списання недоїмки, що не є тотожними поняттями у розумінні пункту 9-4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ~law19~.

Суд апеляційної інстанції, за наслідками розгляду апеляційної скарги ГУ ДФС, погодився з висновками суду першої інстанції у повній мірі. ОСОБА_1 правом подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог не скористалась.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції та постановою апеляційного суду, ГУ ДФС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати і ухвалити нове про відмову в позові.

Касаційна скарга обґрунтована тим, підстави для звільнення позивача від обов'язків платника єдиного внеску відповідно до пункту 9-4 розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" ~law20~ відсутні, оскільки умовою для звільнення є заява у довільній формі та сертифікат Торгово-промислової палати України, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору) на території проведення АТО. У позивача такий сертифікат відсутній. Відповідач зазначає, що саме по собі включення того чи іншого населеного пункту до переліку населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція не є безумовною підставою для невиконання чи виконання не в повному обсязі платниками єдиного внеску своїх обов'язків, передбачених ~law21~. Також зазначає, що Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" та виключено підпункт 8 пункту 4 статті 11, яким вносились зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" в частині звільнення платників єдиного внеску в зоні АТО від виконання своїх зобов'язань. На переконання скаржника, це свідчить про те, що метою внесених змін було позбавлення пільг з ЄСВ, а тому суди дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Позивач своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Верховний Суд ухвалою від 27 липня 2018 року відкрив касаційне провадження у цій справі.

Касаційна скарга розглядається відповідно до пункту 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" у порядку, що діяв до набрання чинності Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", тобто до 8 лютого 2020 року.

Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог не було оскаржено позивачем в апеляційному порядку, а касаційна скарга не містить доводів про незгоду з судовими рішеннями в цій частині. Тому, суд касаційної інстанції, враховуючи межі касаційного перегляду, встановлені статтею 341 КАС України, переглядає судові рішення лише в частині задоволених позовних вимог.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга, в межах її доводів, не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати, повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає ~law26~.

Відповідно до положень ~law27~ платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені ~law28~.

~law29~, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.

Відповідно до ~law30~ орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

2 вересня 2014 року Верховною Радою України прийнято ~law31~, який набрав чинності 15 вересня 2014 року. ~law32~ прийнято з метою забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції (далі - АТО) або переселилися з неї під час її проведення.

~law33~ розділ VIII "Прикінцеві та перехідні положення" ~law34~ було доповнено пунктом 9-3 наступного змісту:

"Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року N 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.

Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до органу доходів і зборів за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.

Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені частиною 2 статті 6 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.

Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції", де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року "Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України" від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу.".

Унормування вищенаведеної статті згідно до Закону України "Про внесення змін до розділу VIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці" відбулося зі зміною нумерації пункту 9-3 на пункт 9-4.

За положеннями ~law42~ достатньою підставою для звільнення від відповідальності за невиконання вимог щодо вчасності нарахування та сплати єдиного внеску є встановлення факту перебування платника податку на обліку в податкових органах, розміщених на території проведення АТО.

На підставі Закону України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" зазначену норму було виключено із ~law44~.

Разом з тим, наведена норма у незмінному вигляді збережена в ~law45~ та діяла на момент формування спірної вимоги.

Перебування позивача на обліку в ДПІ у м. Сєверодонецьку ГУ ДФС у Луганській області, тобто на території проведення АТО, встановлено судами попередніх інстанцій та визнається сторонами у справі.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач звільняється від відповідальності за невиконання вимог щодо вчасності нарахування та сплати єдиного внеску з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції за умови продовження його перебування на обліку в органі доходів і зборів, розташованому на території населеного пункту, де проводилася така операція.

При цьому, позивачем подано заяву про звільнення від обов'язків платника єдиного внеску, що свідчить про дотримання позивачем необхідних умов для звільнення від обов'язків платника єдиного внеску на період проведення антитерористичної операції, розпочатої відповідно до Указу Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для формування та направлення позивачу спірної вимоги, оскільки позивач у період з 14 квітня 2014 року за законом був звільнений від обов'язків платника єдиного внеску щодо своєчасного нарахування та його своєчасної сплати, а орган доходів і зборів позбавлений можливості застосовувати заходи впливу та стягнення до такого платника в період його звільнення від виконання обов'язків, встановлених ~law46~.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 жовтня 2018 року у справі №805/930/16-а, від 15 травня 2019 року у справі №805/1949/17-а, від 16 квітня 2019 року у справі №812/5/17, від 21 серпня 2019 року у справі №360/137/19, від 8 жовтня 2019 року у справі №805/2437/16-а, від 18 лютого 2020 року у справі № 812/339/16.

Окрім того, Верховний Суд зауважував, що наявність або відсутність сертифікату Торгово-промислової палати про існування форс-мажорних обставин також не впливає на вирішення спірних відносин з огляду на відсутність такої умови для звільнення від відповідальності у нормі прямої дії, а саме у ~law47~. Також Верховний Суд наголошував, що ~law48~ не скасовує обов'язків платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а надає можливість на період антитерористичної операції не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки позивач у період з 14 квітня 2014 року перебував на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводиться антитерористичної операція, то він, згідно із положеннями ~law49~, не несе фінансової відповідальності за порушення вимог ~law50~ в частині невиконання обов'язків з нарахування, обчислення чи сплати єдиного внеску у цей період.

Зазначені висновки у їх сукупності не дають підстав вважати, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права чи порушено норми процесуального права. Фактично, касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені у відзиві на адміністративний позов, апеляційній скарзі та з урахуванням яких суди першої та апеляційної інстанцій надавали оцінку встановленим обставинам справи.

Відповідно до статті 350 КАС України, в редакції, чинній до 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга, в межах її доводів, не підлягає задоволенню, а судові рішення слід залишити без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2018 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2018 року у справі №812/1831/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіМ. М. Гімон М. Б. Гусак Є. А. Усенко