ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 360/4354/21

адміністративне провадження № К/990/15854/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді: Губської О.А.,

суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,

розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції справу

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Луганської обласної прокуратури про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою Луганської обласної прокуратури на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року (головуючий суддя Пляшкова К.О.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року (колегія суддів: головуючий суддя Гайдар А.В., судді Казначеєв Е.Г., Компанієць І.Д.),

ВСТАНОВИВ:

І. Суть спору

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Луганської обласної прокуратури, у якому просив стягнути з Луганської обласної прокуратури на його користь середній заробіток за час затримки виконання рішення суду від 19 листопада 2020 року у справі №360/2794/20 про поновлення позивача на роботі за період з 20 листопада 2020 року по 02 серпня 2021 року в розмірі 311787,52 грн.

2. Позов обґрунтовано тим, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року у справі № 360/2794/20 його поновлено на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Луганської області з 12 вересня 2020 року. Указане рішення суду в частині поновлення на посаді підлягало негайному виконанню, проте було виконане відповідачем лише в серпні 2021 року шляхом прийняття наказу від 03 серпня 2021 року видано наказ № 1150к про поновлення його на посаді з 12 вересня 2020 року. Посилаючись на те, що відповідно до приписів статті 236 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) він набув право на отримання компенсації у вигляді середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період з 20 листопада 2020 року по 02 серпня 2021 року, просив суд стягнути з відповідача на його користь указану суму.

ІІ. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

3. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2022 року, позов задоволено.

3.1. Стягнуто з Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі в період з 20 листопада 2020 року по 02 серпня 2021 року включно в сумі 311818,66 грн з відрахуванням обов`язкових податків та зборів.

4. Задовольняючи позов суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що рішення суду про поновлення позивача на посаді відповідачем не було виконане відповідно до встановлених строків, що є підставою для притягнення відповідача до відповідальності шляхом стягнення на користь позивача середнього заробітку за цей період.

ІІІ. Касаційне оскарження

5. Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Луганська обласна прокуратура звернулася із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати ці судові рішення та відмовити у задоволенні позову повністю.

5.1. Підставою звернення з касаційною скаргою відповідач зазначив пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

5.2. На обґрунтування підстави оскарження скаржник вказує про незастосування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі №240/12764/21.

5.3. Так, Луганська обласна прокуратура зазначає, що неодноразово звертала увагу судів про те, що наказом прокурора Луганської області від 22.09.2020 № 1530к ОСОБА_1 з 23.09.2020 було призначено на посаду головного спеціаліста відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтриманням публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Луганської обласної прокуратури за результатами добору шляхом укладення контракту про проходження державної служби на період дії карантину. У зв`язку з закінченням строку призначення на посаду державної служби наказом керівника Луганської обласної прокуратури від 30.04.2021 № 631 к ОСОБА_1 з 11.05.2021 звільнено з займаної посади. В подальшому на підставі його заяви наказом керівника обласної прокуратури від 30.04.2021 № 638к ОСОБА_1 , як переможця конкурсу, призначено з 12.05.2021 на посаду головного спеціаліста відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтриманням публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Луганської обласної прокуратури. З вказаної посади ОСОБА_1 звільнено на підставі його заяви від 28.07.2021 за угодою сторін з 03.08.2021 (наказ керівника обласної прокуратури від 28.07.2021 № 1128к). Наказом керівника обласної прокуратури від 03.08.2021 № 1150к ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Луганської області. Даний наказ видано на підставі рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19.11.2020 та постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 20.07.2021 у справі № 360/2794/20.

5.4. На думку відповідача, наведене свідчить, що у період, за який позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року у справі №360/2794/20, він безперервно перебував у трудових відносинах з відповідачем у спірний період, тобто фактично виконував трудові обов`язки.

5.5. У касаційній скарзі Луганська обласна прокуратура указує, що згідно з частиною другою статті 18 Закону України «Про прокуратуру» на прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені Законом України «Про запобігання корупції», відповідно до статті 25 якого особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті З цього Закону, забороняється: займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України. Тому ОСОБА_1 не можна було поновлювати на посаді прокурора до припинення діяльності на посаді державного службовця, у зв`язку з чим позивача невідкладно поновлено на посаді прокурора після звільнення з посади державного службовця, що виключає протиправність дій Луганської обласної прокуратури, як однієї із складових цивільного правопорушення.

5.6. За твердженням відповідача, його дії з приводу виконання судового рішення про поновлення на роботі повністю узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у справі №240/12764/21 від 30 листопада 2022 року, щодо застосування статті 236 КЗпП України у подібних правовідносинах.

IV. Установлені судами фактичні обставини справи

6. Наказом прокурора Луганської області від 09 вересня 2020 року № 1310к позивача звільнено з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Луганської області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 11 вересня 2020 року.

7. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2020 року в справі № 360/2794/20, залишеним без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2021 року, позов ОСОБА_1 до Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора, Офісу Генерального прокурора, Луганської обласної прокуратури про визнання протиправним та скасування рішення про неуспішне проходження прокурором атестації, зобов`язання вчинити певні дії, визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково.

7.1. Визнано протиправною та скасовано рішення Сьомої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 13 липня 2020 року № 10 «Про неуспішне проходження прокурором атестації», прийняте щодо ОСОБА_1 .

7.2. Визнано протиправним та скасовано наказ прокурора Луганської області від 09 вересня 2020 року № 1310к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Луганської області та органів прокуратури.

7.3. Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Луганської області з 12 вересня 2020 року.

7.4. Стягнуто з Луганської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 вересня 2020 року по 19 листопада 2020 року у розмірі 86516,16 грн з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

7.5. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

7.6. Допущено до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Луганської області.

8. Наказом керівника Луганської обласної прокуратури від 03 серпня 2021 року № 1150к скасовано наказ прокурора Луганської області від 09 вересня 2020 року № 1310к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Луганської області з 11 вересня 2020 року; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Луганської області з 12 вересня 2020 року.

9. Про поновлення ОСОБА_1 на посаді внесено відповідний запис до трудової книжки позивача.

10. Оскільки рішення суду відповідачем не було своєчасно виконано, тому позивач вважає, що наявні підстави для стягнення на його користь суми середньомісячної заробітної плати за час затримки виконання рішення суду.

11. Позивач, враховуючи означене, звернувся до суду з цим позовом.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

12. Частиною другою статті 19 Конституції України установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

13. Відповідно до частин першої та шостої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

14. Частина перша статті 129-1 Конституції України визначає, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

15. Принцип обов`язковості судових рішень в адміністративному судочинстві було закріплено у статті 14 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), відповідно до частини першої якої судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

15.1. За приписами частин другої, третьої статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

16. Указана норма кореспондує положенням статті 370 КАС України, згідно з якою судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (зокрема, статтею 236 КЗпП України).

17. За правилами частин першої та сьомої статті 235 КЗпП України (у редакції, чинній на час постановлення судового рішення про поновлення на роботі) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

18. Аналогічне правило щодо негайного виконання рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби також закріплене в пункті 3 частини першої статті 371 КАС України.

19. За умовами статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

20. За правилами частини першої статті 337 КАС України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень.

VI. Позиція Верховного Суду

21. Відповідно до частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої та/або апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

22. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

23. Підставою звернення з касаційною скаргою зазначено пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

24. Питанням, яке суд касаційної інстанції має вирішити в межах розгляду цієї справи, є перевірка аргументів Луганської обласної прокуратури про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у його постанові від 30 листопада 2022 року у справі №240/12764/21, щодо застосування статті 236 КЗпП України у подібних правовідносинах.

25. Як убачається з матеріалів справи, відповідач уважає, що судове рішення про поновлення на роботі не могло бути виконано негайно, оскільки у період, коли позивач підлягав поновленню на посаді прокурора за рішенням суду, останній працював на посаді державної служби, що за твердженням Луганської обласної прокуратури є несумісним з посадою прокурора. Тому, на думку відповідача, суди дійшли безпідставного висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 компенсації за такий період невиконання рішення суду.

26. Перевіряючи мотиви, з яких виходили суди першої та апеляційної інстанцій та аналізуючи доводи заявника, наведені ним на спростування цих мотивів, Верховний Суд дійшов висновку про відповідність висновків суду апеляційної інстанції усталеній практиці Верховного Суду (яку ним і було застосовано) щодо застосування статті 236 КЗпП України, з огляду на таке.

27. Прийняття судом відповідного рішення, яким остаточно здійснюється судовий захист прав і законних інтересів суб`єктів адміністративного права є завершальним етапом у розгляді адміністративної справи. Саме цей судовий акт урегульовує публічно-правові спори і забезпечує правову визначеність у певній сфері правовідносин. Обов`язковості судові рішення набувають після набрання ними законної сили, завдяки чому рішення суду є максимально недоторканим, що надає йому рис стабільності, незмінності та остаточності. Водночас складовою принципу обов`язковості судових рішень є також юридичні заходи впливу за їхнє невиконання, різновидом якої є відповідальність, установлена статтею 236 КЗпП України.

28. З метою забезпечення належного захисту прав та інтересів незаконно звільненого працівника та стимулу роботодавців виконувати вимоги КАС України у частині негайного виконання судових рішень про поновлення на роботі, Верховним Судом сформовано сталу і послідовну практику застосування статті 236 КЗпП України у правовідносинах, пов`язаних із поновленням на роботі публічних службовців, у тому числі і на посадах прокурорів і, як наслідок, невиконання роботодавцем такого обов`язку як стягнення компенсації за весь час невиконання судового рішення.

28.1. Так, у справі №640/19103/19 Верховний Суд, зокрема, указав, що за наведеного правового регулювання, відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника встановлена статтею 236 КЗпП України, згідно із якою виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі проводиться незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов`язує цю виплату виключно із фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

28.2. Водночас у справі №640/10445/21 Верховний Суд зауважив, що з аналізу указаних положень КАС України та КЗпП України висновується, що звільнений без законної підстави працівник підлягає поновленню на попередній роботі. Роботодавець зобов`язаний виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі добровільно і негайно шляхом видання про це наказу. Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивості обов`язковості та підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно - з дати його ухвалення, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав працівника, гарантованих Конституцією України. У разі невиконання рішення суду в добровільному порядку воно підлягає примусовому виконанню державною виконавчою службою.

29. Повертаючись до спірних правовідносин у цій справі, Верховний Суд констатує, що особливістю цього спору є те, що у спірний період ОСОБА_1 працював на посаді державної служби, тому, за твердженням Луганської обласної прокуратури, поновлення його на посаді прокурора було б порушенням вимог Закону України «Про запобігання корупції».

30. У постанові Верховного Суду від 24 вересня 2021 року у справі №640/755/19 Суд також указав, що добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов`язок. Зокрема, зазначений обов`язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. У таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

31. В аспекті дослідження питання з приводу відповідальності роботодавця у трудових спорах через постійно існуючу проблему в Україні щодо невиконання судових рішень, Верховний Суд зауважує, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово указував на порушення норм Конвенції, які ЄСПЛ найчастіше виявляв у справах проти України, так як більше ніж половина рішень, винесених Судом у таких справах, стосувалися саме питання тривалого невиконання остаточних судових рішень, відповідальність за що несуть органи влади України.

31.1. Такий стан справ породжував питання відповідальності держави за виконання судового рішення, а тому ЄСПЛ неодноразово повторював, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання.

32. Повертаючись до порушеного у цій справі питання з приводу відповідальності, передбаченої статтею 236 КЗпП України, Верховний Суд також уважає за необхідне звернути увагу на висновки суду касаційної інстанції, висловлені у справі №420/10861/21, в якій Суд, з-поміж іншого, дійшов висновку, що у випадку затримки виконання рішення про поновлення на роботі факт подальшого скасування цього рішення в касаційному порядку не позбавляє особу права на отримання середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення та, відповідно, не звільняє роботодавця від обов`язку здійснити таку виплату.

33. Інакше застосування статті 236 КЗпП України може атакувати принцип обов`язковості судового рішення та здатне нівелювати процесуальний інститут звернення рішення суду до негайного виконання.

34. Отже, аналіз положень статті 236 КЗпП України свідчить про те, що цією нормою закону установлено фінансову санкцію у вигляді виплати середнього заробітку за невиконання рішення про поновлення на роботі через бездіяльність роботодавця. При цьому законодавець, з огляду на імперативний припис щодо негайного виконання судового рішення, установлений статтею 235 КЗпП України і одночасно закріплений у статті 371 КАС України, виходив з того, що будь-яка бездіяльність з боку роботодавця є підставою для здійснення таких виплат незаконно звільненому працівнику, незалежно від причин невиконання роботодавцем рішення про поновлення на роботі.

35. Таким чином, за встановлених судами попередніх інстанцій обставин цієї справи, ОСОБА_1 має право на отримання компенсації, установленою статтею 236 КЗпП України, за весь період невиконання рішення суду про поновлення на посаді.

36. Крім того, працевлаштування позивача у період невиконання відповідачем обов`язку щодо виконання рішення суду про поновлення його на попередній роботі не може бути трансльоване на користь відповідача задля уникнення чи зменшення встановленої законом відповідальності.

37. Таку правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 05 жовтня 2023 року у справі №340/693/22.

38. Аналогічна правова позиція міститься також в постанові Верховного Суду від 25 липня 2024 року у справі №360/6493/21.

39. За таких обставин, Верховний Суд погоджується з аргументами позивача, з посиланням на сталу судову практику у такій категорії справ, викладеними у відзиві, та з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що відповідають усталеній практиці Верховного Суду щодо застосування приписів статті 236 КАС України у подібній категорії справ, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень відсутні.

40. Верховний Суд відхиляє посилання заявника касаційної скарги на висновки Верховного Суду, викладені у справі № 240/12764/21, оскільки нормативне регулювання трудових відносин позивачки у цій справі до і після звільнення та до поновлення на посаді було однаковим, що і є основною відмінністю цієї справи від справи, що розглядається. Отже, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність правовідносин у цих справах.

41. Крім того, Суд акцентує увагу на позиції Великої Палати, що під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду (зазначена позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).

42. Інші мотиви та аргументи Луганської обласної прокуратури зводяться до тлумачення норм законодавства, з посиланням на власну оцінку обставин справи та переоцінку доказів, а тому не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

43. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

44. За таких обставин, колегія суддів Верховного Суду вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

VІI. Судові витрати

45. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасником справи, на користь якого ухвалено судове рішення, у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3 341 343 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Луганської обласної прокуратури залишити без задоволення.

2. Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2021 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М.В. Білак

В.Е. Мацедонська