Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.08.2018 року у справі №810/4393/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 810/4393/17

адміністративне провадження № К/9901/57178/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Рибачука А. І.,

суддів: Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 810/4393/17

за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Київській області), треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Шандрівська сільська рада Миронівського районну Київської області, Миронівська районна державна адміністрація Київської області (далі - Миронівська РДА Київської області), про зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ГУ Держгеокадастру у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2018, ухвалене у складі головуючого судді Василенко Г. Ю. та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2018, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Кузьменка В. В., суддів: Василенко Я. М., Степанюка А. Г.,

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ:

1. ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив:

зобов'язати ГУ Держгеокадастру у Київській області прийняти рішення щодо виділення йому земельної ділянки в натурі (на місцевості) як власнику земельної частки (паю) за рахунок земель запасу чи резервного фонду, розташованих на території Шандрівської сільської ради Миронівського району Київської області, в розмірі середньої частки (паю) 4,19 в умовних кадастрових гектарах.

2. Київський окружний адміністративний суд рішенням від 22.01.2018, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від
21.06.2018, задовольнив позовні вимоги:

зобов'язав ГУ Держгеокадастру у Київській області прийняти рішення щодо виділення ОСОБА_1 земельної ділянки в натурі (на місцевості) як власнику земельної частки (паю) в розмірі 4,19 умовних кадастрових гектарів, право на яку виникло на підставі рішення Миронівського районного суду від 16.03.2017 у справі №371/196/17.

3.20.09.2019 відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та порушення ними норм процесуального права, просить скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від
22.01.2018 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від
21.06.2018, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

4. Верховний Суду ухвалою від 20.09.2018 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

5. Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 03.07.2019 №885/0/78-19 призначено повторний автоматизований розподіл цієї судової справи між суддями на підставі Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 про обрання судді-доповідача Гриціва М. І. до Великої Палати Верховного суду, що унеможливлює його участь у розгляді касаційної скарги.

6. Протоколом розподілу справи від 03.07.2019 визначено склад колегії суддів для розгляду даної справи: Рибачук А. І. - головуючий суддя, судді: Стрелець Т. Г., Тацій Л. В.

7. Ухвалою судді Верховного Суду від 04.07.2019 прийнято зазначену справу до провадження.

IІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 16.03.2017 у цивільній справі № 371/196/17 за позовом ОСОБА_1 до Миронівської РДА Київської області, відділу Держгеокадастру у Миронівському районі Київської області, Шандрівської сільської ради Миронівського району Київської області визнано за ОСОБА_1 в поряду спадкування право на земельну частку (пай) із резервного фонду земель, переданих у державну власність при розпаюванні колективним сільськогосподарським підприємством імені Шевченка села Шандра Миронівського району Київської області, розміром 4,19 умовних кадастрових гектари в адміністративних межах Шандрівської сільської ради Миронівського району Київської області.

14.04.2017 позивач звернувся до Шандрівської сільської ради Миронівського району Київської області із заявою про виділення йому в натурі (на місцевості) земельного паю розміром 4,19 умовних кадастрових гектарів на території Шандрівської сільської ради Миронівського району Київської області, цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Листом від 19.04.2017 №106 Шандрівська сільська рада Миронівського району Київської області повідомила, що на її території резервний фонд земель для ведення сільськогосподарського товарного виробництва відсутній, так як був розпайований в 2000 році серед членів КСП імені Шевченка, а також роз'яснила, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності передаються у приватну власність або в користування для всіх потреб в межах Київської області ГУ Держгеокадастру в Київській області.

21.04.2017 позивач звернувся до Миронівської РДА Київської області із заявою про ухвалення рішення про виділення земельної ділянки в натурі.

У відповідь, Миронівська РДА Київської області листом від 22.05.2017 №59/06/14-2195 повідомила, що з 01.01.2013 розпорядником земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту є ГУ Держгеокадастру у Київській області.

07.06.2017 ОСОБА_1 звернувся із аналогічною заявою до ГУ Держгеокадастру у Київській області.

Листом від 11.07.2017 № к-19699/0-11627/6-17 ГУ Держгеокадастру у Київській області повідомило позивача про те, що для виділення земельного паю в натурі йому необхідно звернутись до Миронівської РДА Київської області.

Не погоджуючись із такою відмовою, ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

9. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем належним чином доведено, а ГУ Держгеокадастру у Київській області, до компетенції якого належить розпорядження земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності за межам населених пунктів, не спростовано свою бездіяльність щодо вирішення питання про виділення в натурі земельної ділянки (паю) ОСОБА_1, право на яку виникло на підставі рішення суду від 16.03.2017 у справі №371/196/17, оскільки кожна особа має гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості) і у разі відсутності такої землі - із резервного фонду земель державної або комунальної власності.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

10. Касаційна скарга ГУ Держгеокадастру у Київській області обґрунтована тим, що при прийняті рішень судами попередніх інстанцій було помилково використані норми ЗК України. На думку відповідача, спірні правовідносини, які виникли при вирішенні питання щодо виділення позивачу земельної ділянки в натурі (на місцевості) як власнику земельної частки (паю) повинні бути врегульовані Законом України від 05.06.2003 №38 "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (далі - ~law16~).

Також ГУ Держгеокадастру у Київській області зазначило, що воно в межах своїх повноважень розглянуло лист позивача стосовно виділення в натурі (на місцевості) земельного паю та правомірно надало відповідь про відсутність правових підстав для виділення земельної ділянки.

11. У запереченнях на касаційну скаргу відповідача ОСОБА_1 зазначає, що законодавцем змінено компетенцію органів щодо розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення та передано такі функції органам Держгеокадастру замість органів місцевого самоврядування. Тому, належним розпорядником державними землями запасу сільськогосподарського призначення є ГУ Держгеокадастру у Київській області. Також зазначив, що право особи не може ставитись в залежність від визначення законодавством органу, який повинен забезпечити реалізацію цього права.

V.ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

12. Верховний Суд, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), вважає за необхідне зазначити таке.

13. Частиною 1 статті 3 ЗК України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Конституцією України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

14. Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками визначаються ~law17~.

15. ~law18~ урегульовано, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є: свідоцтво про право на спадщину; посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування, міни, до яких додається сертифікат на право на земельну частку (пай); рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

16. Частинами 1 -3 статті 25 ЗК України врегульовано порядок приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій та встановлено, що при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Рішення про приватизацію земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій приймають органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень за клопотанням працівників цих підприємств, установ та організацій. Землі у приватну власність особам, зазначеним у частині першій цієї статті, передаються безоплатно.

17. Частиною 5 статті 25 ЗК України визначено, що особи, зазначені у частині першій цієї статті, мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

18. Частинами 10 -11 статті 25 ЗК України передбачено, що органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій. Резервний фонд земель перебуває у державній або комунальній власності і призначається для подальшого перерозподілу та використання за цільовим призначенням.

19. З аналізу вказаних норм випливає, що кожна особа має гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості) і у разі відсутності такої землі - із резервного фонду земель державної або комунальної власності.

20. Згідно з ~law19~ підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації.

21. В ~law20~ вказано, що розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

22. У ~law21~ йдеться про те, що член КСП, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08.08.1995 № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

23. Таким чином, за умови відсутності вільних земель сільськогосподарського призначення колишнього колективного сільськогосподарського підприємства, право на пай в колективній власності якого має позивач, останній має право на отримання земельної ділянки за рахунок земель резерву (запасу).

24. Отже, питання щодо розмежування компетенції районних державних адміністрацій та центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальних органів щодо розпорядження земельними ділянками державної власності, які знаходяться за межами населеного пункту, вирішується в залежності від форми власності такої земельної ділянки.

25. На етапі, коли землі колективної форми власності колишнього КСП ще не розподілені в повному обсязі, у разі якщо такі землі знаходяться за межами населеного пункту, то питання виділення особі належної їй земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) вирішується відповідною районною державною адміністрацією. Лише у випадку відсутності необхідної землі колективної власності така земля виділяється із земель державної або комунальної власності органами, визначеними статтею 122 ЗК України.

26. Такий правовий висновок відповідає усталеній практиці Верховного Суду, який неодноразово розглядав справи з аналогічними правовідносинами. Зокрема, такий правий висновок було сформовано у постанові від 04.09.2019 у справі №810/1096/18.

27. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач на підставі судового рішення Миронівського районного суду від 16.03.2017 набув беззаперечне право на земельну частку (пай) із резервного фонду земель, переданих у державну власність при розпаюванні колективним сільськогосподарським підприємством ім. Шевченка села Шандра, розміром 4,19 умовних кадастрових гектари в адміністративних межах Шандрівської сільської ради Миронівського району Київської області.

28. Позивач звертався до Шандрівської сільської ради, Миронівської РДА та ГУ Держгеокадастру у Київській області з заявою про виділення йому в натурі (на місцевості) земельної ділянки (пай), отриманої в результаті роздержавлення та передання у приватну власність.

29. У відповідь на звернення ОСОБА_1 Шандрівська сільська рада та Миронівська РДА повідомили, що на території Шандрівської сільської ради резервний фонд земель для ведення сільськогосподарського товарного виробництва відсутній, так як був розпайований в 2000 році серед членів КСП імені Шевченка та запропонували звернутись до ГУ Держгеокадастру у Київській області.

30. ГУ Держгеокадастру у Київській області повідомило, що не наділене повноваженнями на виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв).

31. Суд касаційної інстанції відхиляє посилання відповідача на те, що у ГУ Держгеокадастру у Київській області відсутні правові підстави для прийняття рішення про виділення земельної в натурі (на місцевості) земельного паю.

32. Частиною 4 статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

33. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який набрав чинності з
01.01.2013, розмежовано землі державної та комунальної власності в Україні.

Пунктом 6 Розділу II "Прикінцевих та перехідних положень" визначено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються:

- у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами;

- за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками.

34. Згідно з підпунктом 4.32 Положення про Головне управління Держземагентства № 258 (далі - Положення №258) відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

35. Згідно з пунктами 3 та 4 Положення № 258 завданням управління (відділу) є реалізація повноважень Держземагентства України на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

36. Управління (відділ) відповідно до покладених на нього завдань: здійснює ведення державного земельного кадастру та отримує інформацію про відведення земельних ділянок; здійснює ведення Поземельних книг та їх зберігання; організовує здійснення на відповідній території робіт із землеустрою та оцінки земель, що проводяться з метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру; здійснює відповідно до законодавства регулювання у сфері планування територій, здійснення топографо-геодезичної і картографічної діяльності; здійснює заходи щодо вдосконалення порядку ведення обліку і підготовки звітності з регулювання земельних відносин, використання та охорони земель, формування екомережі, здійснення топографо-геодезичної і картографічної діяльності.

37. Відповідно до пункту 7 Положення № 258 головне управління здійснює свої повноваження як безпосередньо, так і через територіальні органи Держземагентства України нижчого рівня та контролює їх діяльність.

38. Із аналізу наведених правових норм слідує, що у випадку визнання права на земельну частку (пай) за рішенням суду із земель державної власності, відповідні рішення уповноважений приймати територіальний орган центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин.

39. Висновок про таке застосування норм права було зроблено Верховним Судом у постанові від 14.08.2018 у справі № 813/664/15 і Суд не бачить підстав для відступу від нього у справі, що розглядається.

40. Судами встановлено, що земельна ділянка, на яку претендує позивач знаходиться за межами населеного пункту і відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, а тому колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про бездіяльність ГУ Держгеокадастру у Київській області щодо вирішення питання про виділення в натурі земельної частки (паю).

41. Посилання відповідача на частину 2 статті 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" суди обґрунтовано не прийняли до уваги, оскільки, виходячи з висновків Конституційного Суду України, наведених у рішенні від 03.10.1997 по справі за № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією України), до даних правовідносин підлягає застосуванню Земельного Кодексу України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", який був прийнятий пізніше Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

42. Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

43. У разі залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись статтями 328, 342, 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Київській області залишити - без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 22.01.2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.06.2018 року у справі № 810/4393/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіА. І. Рибачук Т. Г. Стрелець Л. В. Тацій