Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.08.2020 року у справі №260/1890/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2021 року

м. Київ

справа № 260/1890/19

адміністративне провадження № К/9901/15359/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправною бездіяльність, стягнення вихідної допомоги при звільненні та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 (суддя - Гебеш С. А.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2021 (колегія суддів у складі: Курильця А. Р., Мікули О. І., Пліша М. А.),

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просив: визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України щодо ненарахування та невиплату позивачу вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку; стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 35 591,56 грн; стягнути з Генеральної прокуратури України на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19.10.2019 по день виконання рішення суду у цій справі; допустити негайне виконання рішення суду щодо стягнення з Генеральної прокуратури України суми боргу в частині виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні.

На обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач, порушуючи вимоги статті 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), вчинив протиправну бездіяльність, шляхом не здійснення виплати позивачу вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.02.2020, яка занесена до протоколу судових засідань суд замінив первісного відповідача - Генеральну прокуратуру України на її правонаступника - Офіс Генерального прокурора.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 33 980,10 грн; зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 33 980,10 грн із утриманням податків та інших обов'язкових платежів; стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 21.10.2019 по 13.03.2020 в сумі 163 428,10 грн із утриманням податків та інших обов'язкових платежів. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на одержання суми середньомісячного заробітку як вихідної допомоги передбачено законодавством, яке покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; в разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність. Також суд зазначив, що у день фактичного звільнення позивача із займаної посади йому належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку, яка в той же час відповідачем не нараховувавсь і не виплачувалася позивачу, що в свою чергу свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому такої при звільненні. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки позивачу відповідачем така допомога не нараховувалась і не виплачувалась, тому суд не може стягнути її на користь позивача, оскільки саме до компетенції відповідача належить нарахування відповідних сум та їх виплат, а суд може стягнути нараховані однак не виплачені відповідачем суми при звільненні, тому з метою захисту прав позивача суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу вказану вихідну допомогу при звільненні. Крім того, суд зазначив, що відповідачем не було здійснено остаточного розрахунку всіх виплат, що належать позивачу при звільненні, тому в даному випадку наявна відповідальність відповідача за затримку розрахунку при звільненні, передбачена статтею 117 КЗпП України.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2020 апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора задоволено, рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 скасовано, прийнято нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.01.2021 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2020 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Скасовуючи постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2020 та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов до висновку, що частиною 5 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Верховний Суд також зазначив, що у день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги. Проте, оскільки апеляційний суд не вирішував питання щодо правильності обрахунку позивачем заявленої суми вихідної допомоги та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині вимог про стягнення вихідної допомоги при звільненні у визначеній позивачем сумі з урахуванням визнання права на її виплату, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2021 рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 у справі № 260/1890/19 скасовано та прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку у сумі 33 98010 грн; зобов'язано Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку, що складає 33 980,10 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги частково, суд апеляційної інстанції виходив з того, що частиною 5 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. Отже, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення вихідної допомоги є обґрунтованою та підлягає задоволенню. Разом з тим, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є передчасною, оскільки за змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції застосував правову позицію висловлену Верховним Судом у постанові від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2021 в частині задоволених позовних вимог скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Підставою звернення з касаційною скаргою відповідач зазначив пункт 2 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Обґрунтовуючи посилання у касаційній скарзі на пункт 2 частини 4 статті 328 КАС України, скаржник указує, що частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції послався на висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, відповідно до якого внесені ~law71~ до КЗпП України зміни не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості установлюються спеціальним законом.

Зазначає, що частиною 5 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання. При цьому Верховним Судом зауважено, що під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Звертає увагу, що Верховним Судом викладено й інші висновки щодо застосування норм статей 40, 44 КЗпП України. Зокрема, у постанові від 31.01.2018 (справа № 820/1119/16) зазначено, що оскільки позивача звільнено з підстав та в порядку, визначених Законом України "Про прокуратуру", яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання.

Зазначає, що статтею 44 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків або юридичних фактів, з якими закон пов'язує виплату вихідної допомоги, а саме: при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у статтею 44 КЗпП України; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36); внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39).

Наголошує, що ні ~law74~, ні Законом України "Про прокуратуру" не передбачено виплати вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі Законом України "Про прокуратуру". У свою чергу, стаття 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру".

Так, указує, що аналіз зазначених положень законодавства вказує на те, що вихідна допомога є виплатою, яка за своїм характером пов'язана зі звільненням з незалежних від працівника обставин. Вихідна допомога виплачується з метою матеріальної підтримки особи, яка втрачає роботу та стабільний заробіток за власним рішенням і настання таких подій може бути для неї неочікуваним та незапланованим. З огляду на викладене, вважає, що наявні підстави для відступлення від правового висновку, застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Позиція інших учасників справи

Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення.

Рух касаційної скарги

28.04.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Офісу Генерального прокурора, у якій скаржник просить скасувати рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2021 в частині задоволених позовних вимог скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2021 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 260/1890/19.

Ухвалою Верховного Суду від 13.05.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13.03.2020 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2021.

Зі змісту даної ухвали встановлено, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 2 частини 4 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), а саме: якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Ухвалою Верховного Суду від 30.09.2021 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 з 11.06.2015 працював в Генеральній прокуратурі України.

Згідно з наказом Генеральної прокуратури України від 14.08.2019 № 677ц позивача призначено на посаду заступника начальника управління матеріально-технічного забезпечення Департаменту інформаційних технологій, документального та матеріально-технічного забезпечення Генеральної прокуратури України (категорія посади - прокурорська).

Наказом Генеральної прокуратури України від 17.10.2019 № 1137ц ОСОБА_1 звільнено із зазначеної посади на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 18.10.2019. Разом з тим, цим наказом Департаменту планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності Генеральної прокуратури України доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні.

28.10.2019 позивача ознайомлено з даним наказом та надано копію, враховуючи, що у період з 03.10.2019 по 17.10.2019 ОСОБА_1 перебував у черговій щорічній відпустці (наказ від 27.09.2019 № 4156-вц), а з 17.10.2019 по 25.10.2019 включно - перебував у періоду тимчасової непрацездатності. Цього ж дня позивач отримав трудову книжку.

Оскільки вихідна допомога при звільненні ОСОБА_1 виплачена не була, позивач
26.11.2019 звернувся до відповідача для з'ясування підстав невиплати при звільненні вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України.

Листом Генеральної Прокуратури України від 03.12.2019 за № 19/4-2248вих-19 позивача повідомлено, що вихідна допомога не виплачена, оскільки його звільнено на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру", а не на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України.

Не погоджуючись із нездійсненням виплати вихідної допомоги, позивач звернувся до суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі - ~law81~; у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) забезпечуються гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.

~law82~ встановлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

~law83~ передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до ~law84~ прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19.09.2019 № 113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - ~law86~) ~law87~ доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

~law88~ було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев'яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення КЗпП України".

КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (стаття 1 КЗпП України).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до частини 4 статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини 4 статті 40 КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у статтею 44 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Зі змісту ухвали Верховного Суду від 13.05.2021 випливає, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 2 частини 4 статті 328 КАС України, а саме: якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

Предметом розгляду у цій справі є питання виплати вихідної допомоги (передбаченої нормами статті 44 КЗпП України) при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом Генеральної прокуратури України від 17.10.2019 № 1137ц ОСОБА_1 звільнено з посади заступника начальника управління матеріально-технічного забезпечення Департаменту інформаційних технологій, документального та матеріально-технічного забезпечення Генеральної прокуратури України, на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" з 18.10.2019.

На день звільнення Генеральною прокуратурою України не виплачено позивачу вихідну допомогу, передбачену статтею 44 КЗпП України.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07.05.2002 № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31.01.2018 у справі № 803/31/16, від 30.07.2019 у справі № 804/406/16, від 08.08.2019 у справі № 813/150/16, від 15.04.2021 у справі № 440/3166/20, від 22.07.2021у справі № 300/2000/20.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

В той же час приписами ~law90~ не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.

~law91~ ~law92~ доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

~law93~ внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус"; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень КЗпП України, встановлюються законом, що регулює їхній статус"; частину дев'яту статті 252 після слів "дисциплінарної відповідальності та звільнення" доповнено словами і цифрами "а також положення КЗпП України".

Внесені ~law94~ зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, Верховний Суд доходить до висновку, що ~law95~ та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже, не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, від 27.01.2021 у справі № 380/1662/20, від 18.02.2021 у справі № 640/23379/19, від 25.02.2021 у справі № 640/8451/20, від 17.03.2021 у справі № 420/4581/20, від 30.03.2021 у справі № 640/25354/19, від 31.03.2021 у справі № 320/2449/20, від 15.04.2021 у справі № 440/3166/20, від 09.07.2021 у справі № 160/4745/20, від 22.07.2021 у справі № 300/2000/20, від 11.08.2021 у справі № 640/9375/20.

На переконання відповідача ні ~law96~, ні Законом України "Про прокуратуру" не передбачено виплати вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі Законом України "Про прокуратуру". На думку скаржника і стаття 44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Указує на те, що вихідна допомога є виплатою, яка за своїм характером пов'язана зі звільненням з незалежних від працівника обставин. Вихідна допомога виплачується з метою матеріальної підтримки особи, яка втрачає роботу та стабільний заробіток за власним рішенням і настання таких подій може бути для неї неочікуваним та незапланованим. З огляду на викладене, вважає, що наявні підстави для відступлення від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституцією України (статті 8,129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права.

При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.

Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.

За змістом частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom"), заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Відповідно до матеріалів справи, постановою Верховного Суду від 21.01.2021 постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2020 у цій справі було скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Скасовуючи постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07.07.2020 та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов до висновку, що частиною 5 статті 51 Закону України "Про прокуратуру" та частиною 4 статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Проте, оскільки апеляційний суд не вирішував питання щодо правильності обрахунку позивачем заявленої суми вихідної допомоги та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції в частині вимог про стягнення вихідної допомоги при звільненні у визначеній позивачем сумі з урахуванням визнання права на її виплату, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до частини 5 статті 353 КАС України висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

З урахуванням викладеного та того, що справу було направлено на новий розгляд у зв'язку з тим, що апеляційний суд не вирішував питання щодо правильності обрахунку позивачем заявленої суми вихідної допомоги та суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, Суд не вважає за необхідне у цій справі відступати від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у цій постанові Верховного Суду.

Таким чином, Верховний Суд погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, що позивач набув право на виплату вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку, відповідно до статті 44 КЗпП України, оскільки позивача звільнено на підставі ~law102~ (у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури).

З приводу доводів відповідача про невідповідність висновків суду апеляційної інстанції правозастосовним висновкам, викладеним у постанові від 31.01.2018 у справі № 820/1119/16, то вони є слушними. Однак, нагадаємо, після набрання чинності ~law103~ Верховний Суд, вирішуючи спори щодо виплати вихідної допомоги у зв'язку зі звільненням з органів прокуратури, змінив свою позицію з цього питання й неодноразово її підтримав, відмовляючись не тільки відступати від неї (змінювати її), але й передавати це питання на вирішення Великої Палати Верховного Суду.

Крім того, у вищезгаданій постанові від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19 Верховний Суд посилався на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, відповідно до якого незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Зважаючи на написане вище колегія суддів констатує, що суд апеляційної інстанції якраз врахував актуальну правозастосовну практику Верховного Суду й аргументи відповідача про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень статті 44 КЗпП України у зіставленні з положеннями ~law104~ у контексті спірних правовідносин не знайшли свого підтвердження.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав до задоволення позовних вимог в частині стягнення вихідної допомоги при звільненні.

Що стосується вимог касаційної скарги про скасування рішення суду першої інстанції, Верховний Суд зазначає, що в результаті його перегляду в апеляційному порядку постановою апеляційного суду зазначене рішення суду першої інстанції скасовано, а тому підстави для його перегляду Верховним Судом як судом касаційної інстанції в адміністративних справах у порядку, визначеному главою 2 розділу ІІІ чинної редакції КАС України, відсутні.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

На підставі викладеного, Верховний Суд констатує, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, відповідно підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційної інстанції - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.

Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24.03.2021 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіЖ. М. Мельник-Томенко А. В. Жук Н. М. Мартинюк