Історія справи

Ухвала КАС ВП від 14.03.2018 року у справі №826/4593/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 березня 2019 року

Київ

справа №826/4593/17

адміністративне провадження №К/9901/32154/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів - Білоуса О.В., Шарапи В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №826/4593/17

за позовом громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві, Державної міграційної служби України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_3 - представника позивача громадянина Російської Федерації ОСОБА_2, на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Мазур А.С., суддів: Аблова Є.В., Літвінової А.В.) та на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Мельничука В.П., суддів: Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2017 року громадянин Російської Федерації ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив

визнати неправомірним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві №497 від 21 вересня 2016 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- визнати неправомірним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 2-17 від 20 січня 2017 року про відхилення скарги на рішення ГУ ДМС України в м. Києві про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов'язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до вимог чинного законодавства.

2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачами під час прийняття оскаржуваних рішень не враховано всіх обставин, за наявності яких позивач звернувся із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Позивач не погоджується з тим, що йому відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з очевидною необґрунтованістю заяви, а саме через відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та недоведеності загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування щодо нього смертної кари, або виконання вироку про і смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання. В своїй заяві позивач чітко вказував, що змушений був залишити країну походження Російську Федерацію, а саме Республіку Дагестан та шукати захисту в Україні через політичні причини. У разі його повернення в Росію його буде ув'язнено по сфабрикованій кримінальній справі (за участь у збройних конфліктах у Чечні з 1999-2003) та піддано тортурам.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. 09 листопада 2017 року Окружний адміністративний суд міста Києва вирішив:

У задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ГУ ДМС в місті Києві, де розглядалася заява громадянина Російської Федерації ОСОБА_2, було належним чином проаналізовано всі подані останнім відомості про його особу та причини звернення за захистом, і на підставі частини шостої статті 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" прийнято правомірне рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту) (наказ ГУДМС в місті Києві від 21.09.2016 № 497).

В свою чергу, ДМС України правомірно погодилась з твердженнями ГУДМС у місті Києві стосовно того, що ОСОБА_2 не обґрунтував свої побоювання стати жертвою переслідування конкретними фактами ні в заяві, ні у ході проведення співбесіди. Твердження щодо існування загрози його життю, безпеці чи свободі на Батьківщині, наведені у заяві, є необґрунтованими, суперечливими та носять характер зловживання з метою затягування часу для недопущення його екстрадиції на територію Російської Федерації.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 22 лютого 2018 року Київський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року - без змін.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 02 березня 2018 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 - представника позивача громадянина Російської Федерації ОСОБА_2.

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року. Прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалою Верховного Суду від 12 березня 2018 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_3 - представника позивача громадянина Російської Федерації ОСОБА_2, на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року.

8. Державна міграційна служба України надала відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

9. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (представник позивача у справі):

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягають скасуванню.

ОСОБА_3 - представник позивача громадянина Російської Федерації ОСОБА_2, зазначає, що судами неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки судів не відповідають обставинам справи. Так, на думку касатора, шукач притулку не повинен щось доводити, замість того він має обґрунтувати своє звернення. Суди як і ДМС України не наводять жодного доказу на спростування фактів, заявлених позивачем. Суди не досліджували інформацію про країну походження ОСОБА_2. Вважає, що суди допустили порушення вимог статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки відмова у наданні статусу біженця неминуче тягне за собою видворення іноземця на батьківщину, де позивач зазнає тортур, нелюдського поводження чи покарання.

10. Доводи, викладені у запереченні на касаційну скаргу (відповідача у справі)

Державна міграційна служба України посилається на те, що оскаржувані рішення прийняті у межах та на підставі повноважень, наданих відповідачам чинним законодавством України. Зазначає, що позивач не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності через побоювання притягнення до відповідальності за вчинення дій, які визнані законодавством країни походження як протиправні, суспільно небезпечні.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

11. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Російської Федерації, народився в с. Комсомольське, Кізілюртовського району, Республіка Дагестан, за національністю аварець, одружений, сповідує іслам. До України прибув легально повітряним сполученням 07 серпня 2016 року. З документів, що посвідчують особу, надав паспорт громадянина Російської Федерації серії НОМЕР_1 та копію закордонного паспорта серії НОМЕР_2.

12. 01 вересня 2016 року позивач звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС у місті Києві. Основною причиною звернення за захистом зазначав побоювання сфабрикованого кримінального переслідування у Російській Федерації.

13. За результатами попереднього розгляду заяви позивача, ГУ ДМС у місті Києві 21 вересня 2016 року прийнято наказ №497 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянину Російської Федерації ОСОБА_2, у зв'язку з очевидною необґрунтованістю заяви, відсутністю побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

14. Не погоджуючись з вказаним рішенням, позивач 05 жовтня 2016 року звернувся зі скаргою на наказ ГУ ДМС у місті Києві №497 від 21 вересня 2016 року до Державної міграційної служби України.

15. 28 лютого 2017 року позивач отримав повідомлення №28 від, з якого убачається, що відповідно до статті 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" Державною міграційною службою України прийнято рішення від 20 січня 2017 року №2-17 про відхилення скарги на рішення ГУ ДМС у місті Києві про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

16. Конституція України.

16.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

17. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

17.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

17.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

18. Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 8 липня 2011 року №3671-VI (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

18.1. Пункт перший частини першої статті 1. Біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

18.2. Пункт тринадцять частини першої статті 1. Особа, яка потребує додаткового захисту - це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

18.3. Пункт 2 частини першої статті 6. Особа, яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів - не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

18.4. Частини1-3 статті 7. Оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

Відомості про дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, наводяться в заяві одного із законних представників особи, яка не досягла повноліття.

18.5. Частина шоста статті 8. Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

18.6. Частина сьома статті 8. У разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом трьох робочих днів з дня його прийняття надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причини відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

18.7. Частина восьма статті 8. У разі використання особою права на оскарження центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, до прийняття рішення за скаргою залишає на зберігання документи, що посвідчують особу заявника, та інші документи.

18.8. Частина перша статті 12. Рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.

18.9. Частина друга статті 12. Рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.

19. Керівництво з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців.

19.1. Пункти 45. Особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

19.2. Пункт 195. У кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника..

20. Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року №8043/04.

20.1. Пункт п'ятий статті 4. Заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

21. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України №1 від 25 червня 2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (зі змінами та доповненнями).

21.1. Пункт 23. При розгляді зазначених справ судам слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем, а тому з'ясування суб'єктивних обставин є першочерговим завданням судів під час вирішення таких спорів. Суб'єктивна оцінка залежить від особистості, і те, що для однієї особи є нормою, для іншої може бути нестерпним. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи тощо). Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

22. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

23. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог.

24. Як правильно встановлено судами попередніх інстанцій, в анкеті особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 01 вересня 2016 року ОСОБА_2 вказував, що у 2003 році його звинуватили в участі у незаконному військовому формуванні та у військовому конфлікті у Чечні у 1999-2003 роках. Разом з тим, позивача було виправдано. В період з 2003 по 2011 роки, за його словами, він піддавався регулярним перевіркам з боку органів влади, які постійно погрожували розправою, у зв'язку з чим він був вимушений переїхати до Єгипту.

Проте, в протоколі співбесіди від 19 вересня 2016 року позивач вказував, що в 2002 році правоохоронні органи змушували його взяти на себе відповідальність за вибух у Каспійську, який стався 09 вересня 2002 року. Вподальшому, коли вони дізналися, що позивач у той період знаходився в Калмикії, його почали змушувати взяти на себе відповідальність за те, що він брав участь у незаконних військових формуваннях під час війни в Чечні.

Разом з цим, позивач у співбесіді від 19 вересня 2016 року зазначав, що проблеми з правоохоронними органами у нього були лише у 2008 та 2010 роках.

25. Враховуючи вищенаведені суттєві розбіжності у твердженнях позивача, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що ним були надані суперечливі відомості стосовно причин виїзду з країни походження, у зв'язку з чим така інформація не може вважатися правдоподібною. У випадку наявності зазначених погроз, заявник міг би користуватись внутрішніми правовими механізмами захисту, як це було з його звинуваченням в участі у незаконному збройному формуванні, в результаті чого його було виправдано.

26. Колегія суддів Верховного Суду звертає увагу, що відповідно до ухвали Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 10 серпня 2016 року працівниками Окремого контрольно-пропускного пункту «Київ» Державної прикордонної служби України 07 серпня 2016 року затримано громадянина Російської Федерації ОСОБА_2, який значиться у міжнародному розшуку з метою арешту та екстрадиції до Російської Федерації для притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 208, ч. 2 ст. 205-5 Кримінального кодексу Російської Федерації.

27. Згідно матеріалів екстрадиційної перевірки та листа Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 01 грудня 2016 року № 5/2/1-20059, у 2013-2015 роках позивач приймав участь у бойових діях на території Сирії у складі міжнародної терористичної організації «Ісламська держава».

28. За змістом пункту 2 частини 1 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів - не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Такий самий принцип викладений у Статті 1F (Ь) Конвенції про статус біженців 1951 року (далі-Конвенція).

29. У розпорядженні Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України наявна інформація щодо вчинення вказаним шукачем захисту злочинів неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які відповідно до Кримінального кодексу України належать до тяжких та особливо тяжких злочинів.

30. Відповідно до статті 33 Конвенції договірні Держави не будуть жодним чином висилати або повертати біженців до кордонів країни, де їхньому життю чи свободі загрожуватиме небезпека через їхню расу, релігію, громадянство, належність до певної соціальної групи або політичні переконання. Однак, ця постанова не може застосовуватися до біженців, які розглядаються з поважних причин як такі, що є суспільно небезпечними і становлять загрозу безпеці країни, в якій вони знаходяться, або засуджені чинним вироком за вчинення особливо тяжкого злочину.

31. Беручи до уваги, що ОСОБА_2 обвинувачується у скоєнні тяжкого злочину, суди попередніх інстанцій обґрунтовано врахували положення пп. «b» пункту «F» статті 1 Конвенції та положення про виключення, передбачені статтями 12,17 Директиви Європарламенту і Ради ЄС 2011/95/ЄС стосовно стандартів для кваліфікації громадян третіх країн чи осіб без громадянства, як бенефіціарів міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців або для осіб, що мають право на додатковий захист і стосовно змісту захисту (переглянута) від 13 грудня 2011 року, що визначають умови, за яких статус біженця та додатковий захист не надається. Згідно з цими нормами міжнародний захист не надається, зокрема особі, яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця або додаткового захисту.

32. В пункті 80 довідкової записки УВКБ ООН про застосування положень про виключення: пункт F статті 1 Конвенції про статус біженців зазначено, що у багатьох випадках вирішувати питання про застосування положень про виключення до підозрюваних в тероризмі не доведеться, оскільки вони будуть побоюватися законного судового переслідування за кримінальні діяння, а не переслідувань за однією з ознак, зазначених у Конвенції. Якщо особа вчиняла терористичні акти, визначені в міжнародних документах, згаданих в Додатку D цієї записки, і існує ризик переслідувань, то ця особа може підлягати виключенню зі статусу біженця. У цих випадках підстави для виключення згідно з пунктом F Статті 1 будуть залежати від характеру діяння і всіх його обставин. В кожному випадку необхідно встановлювати індивідуальну відповідальність, тобто особа повинна була вчинити терористичний акт або свідомо внести в нього істотний внесок. Це так навіть в тих випадках, коли саме членство в даній організації є незаконним в країні походження. Те, що людина, можливо, внесена до списку підозрюваних у тероризмі або пов'язана із забороненою терористичною організацією, служить підставою для розгляду питання про застосування положень про виключення.

33. Разом з цим, у пункті 10 Резолюції РБ ООН 2322 (2016) від 12.12.2016 року міститься заклик до всіх держав домагатися того, щоб особи, причетні до терористичної діяльності, та їх посібники не зловживали статусом біженця і щоб посилання на політичні мотиви не служили підставою для відхилення прохань про видачу осіб, підозрюваних в причетності до тероризму.

34. Відповідно до пунктів 56, 59 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженця) УВКБ ООН переслідування слід відрізняти від покарань за порушення закону відповідно до правових норм. Особи, що рятуються від переслідування або покарання за такі злочини, як правило, не є біженцями.

35. Екстрадиція сама по собі не становить порушення ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Для Конвенції є характерним пошук справедливої рівноваги між потребами, пов'язаними із загальними інтересами суспільства, і вимогами захисту основних прав людини.

36. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів про те, що позивач не бажає повертатися до країни своєї громадянської належності через побоювання притягнення до відповідальності за вчинення дій, які визнані законодавством країни походження як протиправні, суспільно небезпечні, і на нього чекає відповідальність, визначена Кримінальним кодексом Російської Федерації, оскільки на даний момент вирішується питання щодо його екстрадиції відповідним органам Російської Федерації.

37. Крім того, матеріали справи свідчать про відсутність дискримінації стосовно заявника за національною ознакою. Позивач ніколи не був членом жодної політичної партії, релігійної, військової або громадської організації. Заявник ніколи не брав участі у діяльності політичних партій, релігійних чи інших організацій.

38. Вищенаведені обставини спростовують твердження касатора про незаконність наказу Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві №497 від 21 вересня 2016 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та рішення Державної міграційної служби України №2-17 від 20 січня 2017 року про відхилення скарги позивача.

39. Згідно зі статтею 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

40. З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій винесені законні і обґрунтовані рішення, постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 - представника позивача громадянина Російської Федерації ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року у справі №826/4593/17- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

В. М. Шарапа