Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 серпня 2018 року

Київ

справа №826/10211/15

адміністративне провадження №К/9901/1516/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді (судді-доповідача) - Данилевич Н.А.,

суддів: Бевзенка В. М.,

Шарапи В.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Харківської міської громадської організації інвалідів «Креавита»

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2015 року (головуючий суддя - Федорчук А.Б. )

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року (головуючий суддя - Хрімлі О.Г., судді: Ганечко О.М., Літвінова Н.М.) у справі

у справі № 826/10211/15

за позовом Харківської міської громадської організації інвалідів «Креавита» до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті, третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору: Департамент автомобільного транспорту та стратегічного розвитку автомобільних доріг Міністерства інфраструктури України,

про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ.

Короткий зміст позовних вимог.

1. Харківська міська громадська організація інвалідів «Креавита» (далі - позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом до Державної інспекції України з безпеки на наземному транспорті (далі - відповідач ), в якому просила:

1.1. - зобов'язати, при проведенні конкурсу з перевезення пасажирів на міжміських маршрутах загального користування, включати до переліку обов'язкових умов умову щодо роботи на об'єкті конкурсу не менше як одного транспортного засобу, який пристосовано до перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями;

1.2. - визнати відсутність обов'язкової умови при проведенні конкурсу з перевезення пасажирів на міжміських маршрутах загального користування щодо роботи на об'єкті конкурсу не менш як одного транспортного засобу, пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями, дискримінацією за ознакою інвалідності.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

2. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2015 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2015, в задоволені адміністративного позову відмовлено.

Вказані рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що вимога щодо забезпечення роботи не менш як одного транспортного засобу, пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями на об'єкті конкурсу, який (на рівні з іншими автобусними маршрутами, в тому числі) включає міські, приміські та міжобласні автобусні маршрути загального користування, відноситься до обов'язкових умов конкурсу на перевезення пасажирів. Також, в своїх рішеннях суди дійшли висновку, що, розглядаючи питання порушення оскаржуваними діями відповідача прав або інтересів позивача, матеріалами справи таке порушення не підтверджується, оскільки зі змісту наявних в матеріалах справи листів № 510/11/15-15 від 17 лютого 2015 року, № 25/561-15 від 05 березня 2015 року не вбачається жодних застережень з приводу недопустимості наявності такої вимоги до перевізників при проведенні конкурсу з перевезень пасажирів, а навпаки, таку вимогу визначено Порядком проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03 грудня 2008 року. Враховуючи наведені обставини, суди дійшли висновку про відсутність допущення проявів дискримінації у вказаному випадку та відповідно порушеного права позивача, з метою захисту якого було подано позов, а тому, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень).

3. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає їх незаконними та необґрунтованими, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

3.1. В обґрунтування поданої касаційної скарги позивач вказує на те, що Укртрансінспекцію проігноровано звернення позивача щодо включення при проведенні конкурсу з перевезення пасажирів на міжміських маршрутах загального користування до обов'язкового переліку умов умову щодо роботи на об'єкті конкурсу не менше як одного транспортного засобу, який пристосовано до перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями, що на переконання позивача є не лише протиправним, а й свідчить про дискримінацію осіб з обмеженими фізичними можливостями. Під дискримінацією позивач розуміє визнання відсутності обов'язкової умови при проведенні конкурсу з перевезення пасажирів на міжміських маршрутах загального користування щодо роботи на об'єкті конкурсу не менш як одного транспортного засобу пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями, що призводить до обмеження з причин інвалідності, реалізації або здійснення нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, цивілізаційній чи будь-якій іншій сфері. Вказані обставини, на переконання позивача, свідчать про наявність дискримінації у вказаній сфері публічних відносин, у зв'язку із чим він звернувся до суду із вказаним позовом. Також, скаржник вказує на те, що у листах-відповідях, наданих відповідачем та третьою особою, чітко прослідковується їх ухилення від надання прямої відповіді на прохання, тому скаржник розцінив це як бездіяльність органу державної влади.

ІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ.

5. Конституція України

5.1. Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

6. Закон України «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-ІІІ)

6.1. Відповідно до змісту ст. 7 Закону №2344-ІІІ, забезпечення організації пасажирських перевезень покладається: на міжміських і приміських автобусних маршрутах загального користування, що виходять за межі території області (міжобласні маршрути), - на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; на приміських і міжміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області (внутрішньообласні маршрути), - на Раду міністрів Автономної Республіки Крим або обласні державні адміністрації; на приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі району, - на районні державні адміністрації.

6.2. Згідно ч. 1 ст. 31 Закону №2344-ІІІ, відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

6.5. Статтею 44 Закону України «Про автомобільний транспорт», окрім іншого, визначено, що організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

До обов'язкових умов конкурсу на перевезення пасажирів належать: визначена органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування обґрунтована структура парку автобусів, що працюватимуть на маршруті загального користування, за пасажиромісткістю, класом, технічними та екологічними показниками; державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування населення.

Для організації забезпечення і підготовки матеріалів для проведення засідань конкурсного комітету органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування на конкурсних умовах за договором залучають підприємство (організацію), що має фахівців та досвід роботи не менше трьох років з питань організації пасажирських перевезень. Конкурс проводиться із залученням представників відповідних органів виконавчої влади, а також представників громадських організацій. Залучене для проведення засідань конкурсного комітету підприємство (організація) готує матеріали щодо умов конкурсу, паспортів автобусних маршрутів, аналізу одержаних пропозицій та їх оцінки, договорів з переможцями конкурсу та інші матеріали.

7. Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-ІІІ).

7.1. Згідно зі ст. 10 Закону 2017-III, державні соціальні нормативи у сфері транспортного обслуговування та зв'язку включають: норми забезпечення транспортом загального користування; показники якості транспортного обслуговування; норми забезпеченості населення послугами зв'язку.

7.2. Відповідно до ст. 19 Закону № 2017-III виключно законами України визначаються: мінімальний розмір заробітної плати; мінімальний розмір пенсії за віком; неоподатковуваний мінімум доходів громадян; величина порогу індексації грошових доходів громадян; пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання.

Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.

8. Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

8.1. Відповідно до Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

8.2. Відповідно до статті 14 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», особа, яка вважає, що стосовно неї виникла дискримінація, має право звернутися із скаргою до державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та/або до суду в порядку, визначеному законом.

8.3. Статтею 6 Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» встановлено, що відповідно до Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права та міжнародних договорів України всі особи незалежно від їх певних ознак мають рівні права і свободи, а також рівні можливості для їх реалізації. Форми дискримінації (пряма дискримінація, непряма дискримінація, підбурювання до дискримінації, пособництво у дискримінації, утиск) з боку державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, юридичних осіб публічного та приватного права, а також фізичних осіб забороняються.

9. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про права інвалідів і Факультативного протоколу до неї» ( далі - Закон №1767-IV)

9.1. Як вбачається зі статті 2 Конвенції про права інвалідів, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про права інвалідів і Факультативного протоколу до неї» дискримінація за ознакою інвалідності означає будь-яке розрізнення, виключення чи обмеження з причини інвалідності, метою або результатом якого є применшення або заперечення визнання, реалізації або здійснення нарівні з іншими всіх прав людини й основоположних свобод у політичній, економічній, соціальній, культурній, цивільній чи будь-який іншій сфері. Вона включає всі форми дискримінації, у тому числі відмову в розумному пристосуванні.

9.2. Згідно з статтею 9 цієї Конвенції щоб надати інвалідам можливість вести незалежний спосіб життя й усебічно брати участь у всіх аспектах життя, держави-учасниці вживають належних заходів для забезпечення інвалідам доступу нарівні з іншими до фізичного оточення, до транспорту, до інформації та зв'язку, зокрема інформаційно-комунікаційних технологій і систем, а також до інших об'єктів і послуг, відкритих або таких, що надаються населенню, як у міських, так і в сільських районах. Ці заходи, які включають виявлення й усунення перепон і бар'єрів, що перешкоджають доступності, повинні поширюватися, зокрема: на будинки, дороги, транспорт й інші внутрішні та зовнішні об'єкти, зокрема школи, житлові будинки, медичні установи та робочі місця; на інформаційні, комунікаційні та інші служби, зокрема електронні служби та екстрені служби.

10. Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів»

10.1. У статті 1 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» визначено, що інваліди в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

10.2. Захист прав, свобод і законних інтересів інвалідів забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом, що передбачено положенням статті 6 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів».

11. Порядок проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 року №1081

11.1. Згідно з п. 10 Порядку №1081, організатор затверджує умови конкурсу, в тому числі обов'язкові, відповідно до статті 44 Закону України «Про автомобільний транспорт». Крім обов'язкових організатор може затверджувати додаткові умови конкурсу (наявність у перевізника GPS - системи, встановленої на транспортних засобах, які пропонуються для роботи на автобусному маршруті, тощо). Організатор встановлює вимогу щодо забезпечення роботи на об'єкті конкурсу, який включає міські та приміські автобусні маршрути загального користування, не менш як одного транспортного засобу, пристосованого для перевезення осіб з обмеженими фізичними можливостями.

ІІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

Листом № 25/561-15 від 05 березня 2015 року Департаментом автомобільного транспорту та стратегічного розвитку автомобільних доріг Міністерства інфраструктури України надано відповідь на звернення позивача із роз'ясненням процедури проведення конкурсу з перевезення пасажирів на міжміських маршрутах загального користування.

Як вже вище було зазначено, пунктом 10 Порядку № 1081 встановлено, зокрема те, що, крім обов'язкових умов організатор може затверджувати додаткові умови конкурсу (наявність у перевізника GPS-системи, встановленої на транспортних засобах, які пропонуються для роботи на автобусному маршруті, тощо).

Враховуючи наведені норми чинного законодавства, а також зміст заявлених позовних вимог, вбачається, що відповідач наділений повноваженнями на визначення обов'язкових та додаткових вимог до перевізників при проведенні конкурсу з перевезення пасажирів на міжміських маршрутах загального користування, оскільки Укртрансінспекція являється організатором конкурсу перевезення пасажирів на міжміських сполученнях, що виходять за межі області.

В свою чергу, зі змісту наявних в матеріалах справи листів № 510/11/15-15 від 17 лютого 2015 року, № 25/561-15 від 05 березня 2015 року не вбачається жодних застережень з приводу недопустимості наявності такої вимоги до перевізників про проведенні конкурсу з перевезень пасажирів, натомість роз'яснюється позивачу, що таку вимогу визначено Порядком проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 1081 від 03 грудня 2008 року.

Відповідно до ч. 1 статті 2, п.п. 8 ч. 1 статті 4, ч. 3 статті 5 КАС України, предметом захисту в адміністративному судочинстві є саме порушені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або їхніх посадових чи службових осіб права та інтереси позивачів.

Обов'язковою ознакою порушення права особи є його припинення, зміна або встановлення неможливості реалізації.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що, розглядаючи питання порушення оскаржуваними діями відповідача прав або інтересів позивача, матеріалами справи таке порушення не підтверджується.

Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі, якими доводи скаржника відхилено.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, колегія суддів виходила з того, що всі обґрунтування сторін були перевірені та проаналізовані судами попередніх інстанцій, їм було надано належну правову оцінку. Жодних підстав для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в касаційній скарзі не зазначено.

Відповідно до частин першої - третьої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає викладені в касаційній скарзі доводи безпідставними, а висновки суду апеляційної інстанції - правильними, обґрунтованими, та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, з огляду на що і підстави для зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, п.1 ч. 1. ст. 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Харківської міської громадської організації інвалідів «Креавита» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 24 липня 2015 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2015 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Суддя-доповідач Н.А. Данилевич

Судді В.М. Бевзенко

В.М. Шарапа