Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.02.2018 року у справі №489/2361/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 квітня 2018 року

Київ

справа №489/2361/17

адміністративне провадження №К/9901/2403/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Гімона М.М.,

суддів: Бучик А.Ю., Мороз Л.Л.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Миколаєва Миколаївської області на постанову Ленінського районного суду міста Миколаєва від 25 липня 2017 року (головуючий суддя - Тихонова Н.С.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року (головуючий суддя - Косцова І.П., судді - Кравчкенко К.В., Лук'янчук. О.В.),

у адміністративній справі №489/2361/17 за позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Миколаєва Миколаївської області (далі - Управління ПФУ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати протиправною бездіяльність Управління ПФУ щодо невиплати за період з 1 червня 2015 року по 2 жовтня 2015 року призначеної пенсії за віком та зобов'язати нарахувати та виплатити за вказаний період призначену пенсію за віком, встановити місячний строк для подання Управлінням ПФУ звіту про виконання постанови.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що з 3 лютого 2012 року вона перебуває на обліку в Управлінні ПФУ та отримує пенсію, відповідно до Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 6 квітня 2015 року звернулась до Управління ПФУ із заявою про переведення її з пенсії за віком на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки на той час вона працювала на посаді судді Господарського суду Миколаївської області. З 1 квітня 2015 року відповідачем припинено виплату пенсії у зв'язку з тим, що після призначення позивачу пенсії за віком він продовжує працювати на посаді судді Господарського суду Миколаївської області, а законом України від 2 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, були внесені зміни в статтю 47 Закону від 9 липня 2003 року № 1058-ІV і згідно цих змін, тимчасово, у період з 1 квітня по 31 грудня 2015 року, у період роботи особи на посадах, які дають право на призначення пенсії/щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених, зокрема, законом України «Про судоустрій і статус суддів» пенсії, призначені відповідно до цього Закону, тобто від 9 липня 2003 року №1058-IV, не виплачуються. 1 червня 2015 року правові підстави для не виплати їй пенсії відпали, однак її виплату було поновлено лише з 2 жовтня 2015 року, коли вона набула статусу інваліда ІІ групи. У квітні 2017 року вона звернулась до відповідача про виплату їй пенсії за період з 1 червня 2015 року по 2 жовтня 2015 року, проте відповідачем їй було відмовлено .

Постановою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 25 липня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року, позов задоволено. Визнано бездіяльність Управління ПФУ щодо невиплати за період з 1 червня 2015 року по 2 жовтня 2015 року позивачу раніше призначеної пенсії за віком неправомірною. Зобов'язано Управління ПФУ нарахувати та виплатити за період з 1 червня 2015 року по 2 жовтня 2015 року позивачу раніше призначену пенсію за віком, з урахуванням індексу інфляції. Зобов'язано Управління ПФУ в місячний строк подати звіт про виконання постанови.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, Управління ПФУ подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить постанову суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про залишення позову без задоволення.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що в період з 1 червня 2015 року по 2 жовтня 2015 року позивач не мала права на отримання призначеної пенсії, у зв'язку з чим нарахування та виплати не проводились, а тому суди безпідставно застосували положення частини другої статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», відповідно до якої нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Фактично позовними вимогами позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити їй пенсію за період з 1 червня 2015 року по 2 жовтня 2015 року. Разом з тим, з відповідною заявою позивач звернулась до управління лише у квітні 2017 року, маючи при цьому можливість звернутись раніше. Даний позов поданий позивачем до суду 29 травня 2017 року, тобто з пропуском встановленого статтею 99 КАС України строку звернення до суду. Оскільки позивачем не надано належних доказів на підтвердження поважності причин пропуску строку для звернення до суду з вказаним позовом, які б свідчили про відсутність можливості оскаржити спірні дії управління раніше, зазначені позовні вимоги мають бути залишені без розгляду.

У відзиві на касаційну скаргу позивач посилаючись на правильність висновків судів, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги і залишити рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги та відзив на неї, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Вирішуючи спір суди встановили, що 3 лютого 2012 року ОСОБА_1, яка одночасно займала посаду судді Господарського суду Миколаївської області, призначено пенсію за віком на підставі Закону України від 9 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

6 квітня 2015 року позивача переведено на пенсію за віком, відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII «Про державну службу».

1 квітня 2015 року позивачу, як працюючому пенсіонеру, тимчасово зупинено виплату раніше призначеної пенсії у зв'язку з внесенням змін до статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

2 жовтня 2015 року виплату пенсії ОСОБА_1 поновлено у зв'язку з тим, що вона набула статусу інваліда ІІ групи.

13 квітня 2017 року позивач звернулась до Управління ПФУ із заявою про виплату їй невиплаченої пенсії за період з 1 червня 2015 року по 2 жовтня 2015 року, проте листом від 3 травня 2017 року №84-Д-01 Управління ПФУ повідомило про відсутність будь-яких правових підстав для виплати пенсії за вказаний період, з посиланням на те, що на теперішній час вона не працює на посаді судді та отримує грошове забезпечення судді у відставці.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відмова відповідача у виплаті пенсії за віком за період з 1 червня 2015 року по 2 жовтня 2015 року є протиправною, а тому відповідач зобов'язаний виплатити позивачу невиплачену частину пенсії. Щодо строків звернення з позовом до суду зазначили, що оскільки з заявою до відповідача про виплату невиплаченої пенсії у період з 1 червня 2015 року по 2 жовтня 2015 року, позивач звернулась 13 квітня 2017 року, однак 3 травня 2017 року їй було відмовлено в її задоволенні, дійшли висновку, що фактично позивачу стало відомо про порушення своїх прав у травні 2017 року, а тому позов подано в межах строків визначених статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів не в повному обсязі погоджується з таким висновком з огляду на наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

1 квітня 2015 року набрав чинності Закон України від 2 березня 2015 року №213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII), яким внесено зміни до статті 47 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ( далі - Закон № 1058-IV) та визначено, що тимчасово, у період з 1 квітня 2015 року по 31 грудня 2015 року у період роботи особи (крім інвалідів I та II груп, інвалідів війни III групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») на посадах, які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання у порядку та на умовах, передбачених законами України «Про статус народного депутата України», «;Про державну службу», «;Про прокуратуру», «;Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон №2453-VI), пенсії, призначені відповідно до цього Закону, не виплачуються.

Отже, з 1 квітня 2015 року призначені за Законом №1058-IV пенсії за віком не виплачуються, у разі роботи осіб на посадах, які дають право на призначення, зокрема, пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) у порядку та на умовах, передбачених Законом №2453-VI.

Пунктом 5 Прикінцевих положень Закону № 213-VIII передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне грошове утримання призначаються відповідно до вищезазначених законів.

Оскільки Закон №213-VIIІ не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії (довічне грошове утримання) призначаються, зокрема, відповідно до Закону №2453-VI.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що оскільки Закон №213-VIIІ не скасовано, його положення не визнано неконституційними, а до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, прийнято не було, то, відповідно, з вказаної дати скасовано норми пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначаються, зокрема, відповідно до Закону України «Про державну службу», а тому з 1 червня 2015 року відповідач мав обов'язок поновити виплату пенсії позивачеві, призначеної відповідно до Закону України «Про державну службу».

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2016 року (справа № 333/6710/15-а).

Що ж стосується строків звернення до суду позивача за захистом своїх порушених прав, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 99 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Відповідно до статті 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.

Колегія суддів вважає, що будь-які об'єктивні чи суб'єктивні обставини не позбавляли позивача можливості звернутися до суду у визначені законом строки з відповідним позовом до відповідача, якщо позивач вважала, що його діями чи бездіяльністю порушуються її права та законні інтереси. Пенсія є періодичним платежем, про зупинення її виплати позивач знала, а тому в разі не згоди, мала право звернутися до суду.

Висновок судів попередніх інстанцій про те, що встановлений статтею 99 КАС України строк не застосовується до спірних правовідносин, з огляду на положення статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є безпідставними, оскільки за змістом наведеної норми, строк давності не застосовується лише до вимог щодо нарахованих пенсій, в спірних же правовідносинах суми пенсії не були нараховані пенсійним органом.

З огляду на викладене, з урахуванням часу звернення позивача з позовом до суду (30 травня 2017 року), а також меж заявлених позовних вимог (періоду, у який пенсія не виплачувалася, з чим не погоджується позивач) - з 1 червня 2015 року по 2 жовтня 2015 року, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду за захистом своїх прав, кінцевою датою якого позивачем визначено 2 жовтня 2015 року.

Зважаючи на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки позивачем пропущено строк на звернення до суду із вказаним позовом, встановлений статтею 99 КАС України, то наявні підстави для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 354 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

В свою чергу, згідно з частиною третьою статті 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а адміністративний позов - залишенню без розгляду.

Керуючись статтями 345, 354, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Миколаєва Миколаївської області задовольнити частково.

Постанову Ленінського районного суду міста Миколаєва від 25 липня 2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2017 року скасувати.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України міста Миколаєва Миколаївської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - залишити без розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

М.М. Гімон

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик,

Судді Верховного Суду