Історія справи

Ухвала КАС ВП від 02.07.2019 року у справі №826/9145/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2020 року

м. Київ

справа №826/9145/18

адміністративне провадження №К/9901/17787/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Голови Державної прикордонної служби України Цигикала Петра Олександровича, Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2019 (суддя - Шейко Т. І.) і постанови Шостого апеляційного адміністративного суд від 30.05.2019 (колегія суддів у складі: Беспалова О. О., Ключковича В. Ю., Парінова А. Б. ),

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Голови Державної прикордонної служби України Цигикала П. О., Адміністрації Державної прикордонної служби України, в якому просив:

- визнати незаконною діяльність Голови Державної прикордонної служби України Цигикала П. О. щодо порушення прав ОСОБА_1 в частині невнесення підпорядкованими йому кадровими органами Державної прикордонної служби України у послужний список особової справи офіцера ОСОБА_1 (в розділ, де відображається проходження військової служби) періодів проходження військової служби, а саме: з 14.07.2000 по 15.06.2002 та з 29.08.2002 по 13.08.2006 (навчання у Львівському державному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут і навчання у Військовому інституті телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут" (далі - ВІТІ НТУУ "КПІ")) та невнесення змін до наказу Голови Державної прикордонної служби України від 09.08.2017 № 805-ос про виключення капітана 3-го рангу ОСОБА_1 в частині невірного зазначення календарної вислуги років його військової служби, зокрема неврахування йому періодів військової служби з 14.07.2000 по 15.06.2002 та з 29.08.2002 по 13.08.2006 (навчання у Львівському державному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут та навчання у ВІТІ НТУУ "КПІ"), що призвело до неправильного нарахування розміру одноразової вихідної допомоги ОСОБА_1 при звільненні з військової служби;

- зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України внести у послужний список (в розділ, де відображається проходження дійсної військової служби, п. 9 послужного списку) особової справи капітана 3-го рангу ОСОБА_1 (на даний час капітана 3-го рангу запасу) інформації про проходження ним військової служби в період з 14.07.2000 по 15.06.2002 і з 29.08.2002 по 13.08.2006 (навчання у Львівському державному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут та навчання у ВІТІ НТУУ "КПІ") з відповідним складанням висновку про перерахунок вислуги років;

- зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України видати наказ, яким внести зміни до наказу Голови Державної прикордонної служби України від
09.08.2017 № 805-ос про виключення капітана 3-го рангу ОСОБА_1 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення із зазначенням в ньому календарної вислуги років військової служби ОСОБА_1 з урахуванням періодів військової служби в період з 14.07.2000 по 15.06.2002 і з 29.08.2002 по 13.08.2006 (навчання у Львівському державному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут та навчання у ВІТІ НТУУ "КПІ") та виплати недоотриманої одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 при звільненні з військової служби у повному обсязі з урахуванням вказаних періодів військової служби.

Водночас позивач просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з позовом, обґрунтовуючи вжиття ним заходів позасудового врегулювання спору шляхом направлення низки звернень до відповідачів, а також тим, що двічі звертався до Окружного адміністративного суду міста Києва із даним позовом, який суд з різних причин повертав йому.

Ухвалою від 01.11.2018, постановленою судом без виходу до нарадчої кімнати, визнано поважними причини пропуску позивачем установленого законодавством строку звернення до суду.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказав на те, що відповідачами безпідставно не зараховано до загального строку його військової служби періоди навчання з 14.07.2000 по 15.06.2002 та з 29.08.2002 по 13.08.2006 відповідно у Львівському державному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут та у ВІТІ НТУУ "КПІ", незважаючи на те, що постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 15.12.2014 у справі № 760/24929/14-а встановлено обставини, відповідно до яких ці періоди навчання є військовою службою позивача.

Внаслідок таких протиправних дій відповідачів позивачу неправильно визначено вислугу років військової служби, що призвело до зменшення розміру виплат належних йому коштів при звільненні з військової служби.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 04.03.2019, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2019, у задоволенні позову відмовив повністю.

Судові рішення мотивовано тим, що оскільки відповідачі до участі у справі № 760/24929/14-а залучені не були, тому відповідно до частини 5 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Разом з тим, суди попередніх інстанцій встановили, що в період з 25.03.1992 по 18.06.1999 норми законодавства визначали, що початком перебування на військовій службі вважався день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов'язаних.

Натомість, починаючи з 18.06.1999 у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" від 18.06.1999 № 766-XIV стаття 24 Закону № 2232 не пов'язує початок перебування на військовій службі з днем прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею). Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що Львівський державний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут, який створений з метою якісної підготовки кандидатів для вступу до військових навчальних закладів, не можна вважати військовим навчальним закладом, а отже навчання в ньому - проходженням військової служби.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Доводи касаційної скарги аналогічні викладеним у апеляційній скарзі. Крім того, скаржник вказує на те, що посилання суду на частину 5 статті 78 КАС України є неправомірним, зважаючи на те, що в даному випадку підлягає застосуванню частина 4 статті 78 КАС України, оскільки Військова частина № 2428 є органом забезпечення центрального підпорядкування, а тому підпорядковується Адміністрації та Голові Державної прикордонної служби України, у зв'язку з чим, на думку скаржника, постанова Солом'янського районного суду міста Києві від 15.12.2014 у справі № 760/24929/14-а стосується безпосередньо Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Позиція інших учасників справи

Адміністрація Державної прикордонної служби України та Голова Державної прикордонної служби України у відзивах на касаційну скаргу просять залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Рух касаційної скарги

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду Яковенка М. М. (судді-доповідача), Дашутіна І. В., Шишова О. О. від
11.07.2019 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2019 і Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.05.2019.

Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 22.09.2020 № 1788/0/78-20 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 826/9145/18 у зв'язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Яковенка М. М. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 21.09.2020 № 12), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від
23.09.2020 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 826/9145/18.

Ухвалою Верховного Суду від 27.11.2020 справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 15.12.2014 у справі № 760/24929/14-а визнано неправомірними дії Військової частини № 2428 Державної прикордонної служби України щодо не зарахування ОСОБА_1 військової служби в період навчання у Львівському військовому ліцеї імені Героїв Крут з 14.07.2000 по 15.06.2002 та навчання у ВІТІ НТУУ "КПІ" з 29.08.2002 по 13.08.2006 та зобов'язано Військову частину № 2428 Державної прикордонної служби України зарахувати своїм рішенням строк навчання ОСОБА_1 у Львівському військовому ліцеї імені Героїв Крут з 14.07.2000 по 15.06.2002 та навчання у ВІТІ НТУУ "КПІ" з
29.08.2002 по 13.08.2006 до загального строку військової служби з відповідним перерахуванням грошового забезпечення згідно із Законом України "Про соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 16.01.2017 № 805-ос капітана 3-рангу ОСОБА_1, офіцера - оперативного чергового відділу оперативних чергових (морської охорони) Головного центру управління службою Державної прикордонної служби України, звільненого з військової служби у запас наказом Голови Державної прикордонної служби України від 08.08.2017 № 798-ос виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 31.08.2017 та вирішено виплатити йому додаткову грошову винагороду у розмірі 60 відсотків місячного грошового забезпечення з 01 по 31 серпня 2017 року, грошову допомогу для оздоровлення за 2017 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 13 повних календарних років служби в сумі 51
456,47 грн та премійовано у розмірі 435 відсотків посадового окладу з 01 по 31 серпня 2017 року.

При визначенні вислуги років військової служби позивача Адміністрація Державної прикордонної служби України не взяла до уваги постанову Солом'янського районного суду міста Києва від 15.12.2014 у справі № 760/24929/14-а та виходила з того, що періоди його навчання з 14.07.2000 по 15.06.2002 та з 29.08.2002 по 13.08.2006 відповідно у Львівському державному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут та у ВІТІ НТУУ "КПІ" не підлягають зарахуванню до військової служби.

Згідно з висновком щодо перевірки та встановлення вислуги років позивача для виплати відсоткової надбавки за вислугу років від 11.07.2017 початком відліку вислуги років військової служби позивача Адміністрація Державної прикордонної служби України визначила 14.08.2006.

У послужному списку позивача міститься запис про те, що на військову службу позивач призваний 14.08.2006 через Печерський районний у місті Києві військовий комісаріат і з цієї дати він проходив військову службу як курсант ВІТІ НТУУ "КПІ" на підставі наказу начальника інституту від 14.08.2006 № 152.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до частини 5 статті 124 Конституції України (у редакції, чинній на 15.12.2014) судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 1 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому частиною 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до частини 2 статті 9 КАС України, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 14 КАС України (у редакції, чинній на 15.12.2014) постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з частиною 1 статті 255 КАС України (у редакції, чинній на
15.12.2014) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Відповідно до частини 2 статті 257 КАС України (у редакції, чинній на
15.12.2014) судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Частиною 4 статті 78 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень) передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною 5 статті 78 КАС України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Відповідно до частини 7 статті 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15.01.2020 № 460-XI "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" (далі - ~law44~), яким до окремих положень КАС України унесені зміни.

Водночас пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law45~ передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності ~law46~, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності ~law47~.

За наведених підстав касаційний розгляд здійснюється за правилами, що діяли до набрання чинності ~law48~, а саме за правилами КАС України в редакції зі змінами, внесеними Законом України від 19.12.2019 № 394-IX.

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина 2 статті 341 КАС України).

Згідно з частиною 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди повинні дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав і свобод, гарантованих Конвенцією.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому Частиною 1 статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Беручи до уваги, що Адміністрація Державної прикордонної служби України та Голова Державної прикордонної служби України Цигикало П. О. не брали участі у справі № 760/24929/14-а, за наслідками розгляду якої Солом'янський районний суд м. Києва прийняв постанову від 15.12.2014, встановивши, що періоди навчання позивача у Львівському державному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут та у ВІТІ НТУУ "КПІ" з 14.07.2000 по 15.06.2002 та з 29.08.2002 по 13.08.2006 підлягають зарахуванню до військової служби, та заперечують щодо таких висновків Солом'янського районного суду м. Києва, суди першої та апеляційної інстанцій у даній справі відповідно до частини 5 та 7 статті 78 КАС України не взяли до уваги ці висновки з їх правовою оцінкою та здійснили перевірку правомірності оспорюваних дій відповідачів.

Суди попередніх інстанцій встановили, що в період з 25.03.1992 по 18.06.1999 норми законодавства визначали, що початком перебування на військовій службі вважався день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), вказаний у приписі, виданому військовим комісаріатом, для допризовників, призовників і військовозобов'язаних. Натомість, починаючи з 18.06.1999 у зв'язку з прийняттям Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов'язок і військову службу" від 18.06.1999 № 766-XIV стаття 24 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов'язок і військову службу" не пов'язує початок перебування на військовій службі з днем прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), тому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідачі правомірно не зарахували цей період навчання позивача до вислуги років його військової служби. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку, що Львівський державний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут, який створений з метою якісної підготовки кандидатів для вступу до військових навчальних закладів, не можна вважати військовим навчальним закладом, а отже навчання в ньому - проходженням військової служби.

Верховний Суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, проте не може погодитися з таким мотивуванням судових рішень.

Аналіз наведених вище норм КАС України дає підстави для висновку, що до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб'єктів владних повноважень.

З наведеного слідує, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. При цьому відсутність порушення суб'єктивних прав особи, навіть у разі, коли рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень містять ознаки протиправності, унеможливлює досягнення завдань адміністративного судочинства.

Частинами 2 та 3 статті 14 КАС України (у редакції, чинній на момент набрання законної сили рішення в справі № 760/24929/14-а) визначено, що постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За приписами статті 255 КАС України (у редакції, чинній на момент набрання законної сили рішення в справі № 760/24929/14-а) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Зважаючи на вказані вище норми, очевидним є те, що судове рішення, яке набрало законної сили є обов'язковим - в першу чергу для суб'єкта владних повноважень, якого судовим рішенням зобов'язано вчинити певні дії.

Відповідно до матеріалів справи, позивач саме з наявністю постанови Солом'янського районного суду міста Києва від 15.12.2014 у справі № 760/24929/14-а пов'язує незаконність дій посадових осіб Державної прикордонної служби України.

Проте зазначене рішення є обов'язковим до виконання саме Військовою частиною № 2428 Державної прикордонної служби України, а не всією Державною прикордонною службою України, структура якої визначена статтею 6 Закону України "Про Державну прикордонну службу України".

Доводи позивача, що Адміністрація Державної прикордонної служби України та Голова Державної прикордонної служби України Цигикало П. О. мали здійснювати контроль за виконанням цього рішення є безпідставними та суперечать КАС України.

Як зазначено у позовній заяві позивача, керівництво Головного центру зв'язку, автоматизації та захисту інформації, здійснило позивачу зарахування вказаних у постанові Солом'янського районного суду міста Києва від 15.12.2014 у справі № 760/24929/14-а періодів військової служби, тобто виконали рішення суду.

Разом з тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, Адміністрація Державної прикордонної служби України та Голова Державної прикордонної служби України Цигикало П. О. не були стороною по справі № 760/24929/14-а, за результатами розгляду якої Солом'янським районним судом міста Києва було винесено постанову від 15.12.2014, тобто зазначене рішення не адресовано їм до виконання.

З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що в спірних правовідносинах постанова Солом'янського районного суду міста Києва від
15.12.2014 у справі № 760/24929/14-а не є обов'язковою для виконання відповідачами у справі № 826/9145/18, оскільки зазначене рішення є обов'язковим для виконання Військовою частиною № 2428 Державної прикордонної служби України, яка є відповідачем у справі № 760/24929/14-а.

Також Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до висновків та обставин, які викладені в оскаржуваних рішеннях, суди попередніх інстанцій розглянули справу переважно у контексті надання правової оцінки зарахуванню періодів навчання позивача у Львівському державному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут та у ВІТІ НТУУ "КПІ" з 14.07.2000 по 15.06.2002 та з 29.08.2002 по 13.08.2006 до військової служби. Необхідності встановлення цих обставин судами попередніх інстанцій необґрунтовано. У зв'язку з чим, суди попередніх інстанцій необґрунтовано вийшли за межі позовних вимог та прийняли рішення з порушенням частини 2 статті 9 КАС України.

Частинами 1 та 4 статті 351 КАС України встановлено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції передчасно вдалися у правову оцінку зарахування періодів навчання позивача у Львівському державному ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Крут та у ВІТІ НТУУ "КПІ" з
14.07.2000 по 15.06.2002 та з 29.08.2002 по 13.08.2006 до військової служби, оскільки відповідно до матеріалів справи, з урахуванням останньої редакції позовної заяви, позивачем не змінювалися предмет або підстава позову.

За таких обставин Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вважає змінити рішення судів першої та апеляційної інстанцій в мотивувальній частині, в решті судові рішення залишити без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" ~law51~ та статтями 3, 341, 345, 349, 351, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.03.2019 і Шостого апеляційного адміністративного суд від 30.05.2019 змінити у мотивувальній частині.

В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від
04.03.2019 і Шостого апеляційного адміністративного суд від 30.05.2019 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

СуддіЖ. М. Мельник-Томенко А. В. Жук Н. М. Мартинюк