Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.06.2019 року у справі №360/3442/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 листопада 2019 року

Київ

справа №360/3442/18

адміністративне провадження №К/9901/19913/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Гусака М. Б., Желтобрюх І. Л.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року (головуючий суддя Геращенко І. В., судді: Арабей Т. Г., Міронова Г. М. ) у справі №360/3442/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Луганській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у Луганській області (далі по тексту - відповідач), в якому просив, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми "Ф" №193468-1304-1214 від 22 березня 2018 року;

- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування позивачу сум орендної плати за землю за період з 14 квітня 2014 року по 7 червня 2016 року в загальній сумі 78357,34 грн. ;

- зобов'язати відповідача внести зміни до інтегрованих карток з земельного податку та орендної плати позивача шляхом виключення з них відомостей про наявність податкового боргу (недоїмки) на загальну суму 78357,34 грн.

В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач вказав, що відповідно до статей 1, 6 Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 2 вересня 2014 року №1669-VII (далі-Закон №1669-VІІ) він був звільнений від плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності. Крім того позивач не погодився із здійсненим відповідачем розрахунком суми податкового зобов'язання.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22 березня 2018 року №193468-1304-1214 на суму 27313,42
грн. В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Луганській області задоволено.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року у справі №360/3442/18 скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.

Вирішуючи спір, суди встановили, що 6 липня 2004 року між орендодавцем - Сєвєродонецькою міською радою, та орендарями - ОСОБА_1 та ОСОБА_2, укладено договір оренди землі №208 (далі - Договір), який зареєстрований у Сєвєродонецькому міському комплексному відділі Луганської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" при Державному Комітеті України по земельних ресурсах за № 208 від 6 серпня 2004 року (а. с. 11-12).

Згідно з пунктом 1 зазначеного Договору орендодавець на підставі рішення сесії від 24 червня 2004 року №1395 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку земель промисловості (під будівлею арматурного відділення цеху великих блоків), яка знаходиться за адресою: м. Сєвєродонецьк, вул. Заводська, 1-Р1. В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,5146 га (пункт 2 Договору). На земельній ділянці знаходяться об'єкти нерухомого майна: капітальна одноповерхова будівля арматурного відділення цеху великих блоків та господарські споруди, а також інші об'єкти інфраструктури: проходи, проїзди, майданчики та земельні насадження (пункт 3 Договору). Згідно з пунктом 5 Договору нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 554532,96 грн.

Відповідно до пункту 8 Договору останній укладено на 25 років строком до 5 липня 2029 року включно. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Пунктом 9 вказаного Договору визначено, що орендна плата вноситься орендарем самостійно у грошовій формі та розмірі: 6099,86 грн на рік. Пункт 13 Договору передбачає нарахування пені за кожен день прострочення зобов'язання з орендної плати.

Між Сєвєродонецькою міською радою та орендарем - ОСОБА_1 та ОСОБА_2, укладено додаткову угоду №2 від 18 червня 2008 року до договору оренди землі №208 від 6 липня 2004 року. Остання підписана сторонами за договором, однак не містить відмітки про її державну реєстрацію (а. с.58).

Зазначена додаткова угода передбачає внесення змін до Договору в частині визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка за домовленістю сторін складає розмір 590040,36 грн., орендної плати в розмірі 23601,61 грн., яка складає 10% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, і має вноситися щомісячно в грошовій формі в розмірі 1966,80 грн. щомісяця. Угода є невід'ємною частиною договору та діє з 1 січня 2008 року.

Відповідно до розрахунку орендної плати (зворотній бік додаткової угоди), прийнятий для розрахунків орендної плати розмір відсотків нормативної грошової оцінки земельної ділянки складає 4%, зазначений розрахунок містить підписи сторін за договором (а. с. 58 зворот).

22 березня 2018 року ГУ ДФС у Луганській області винесене податкове повідомлення рішення №193468-1304-1214, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання за платежем орендна плата з фізичних осіб в сумі 27313,42 грн. за податковий період 2018 рік (а. с. 9).

Також, у Додатку 61 ф. 3, а саме в повідомленні та квитанції за платежем орендна плата з фізичних осіб (код платежу 18010900) як борг зазначено суму 85458,87
грн. та пеню в розмірі 113,83 грн. (а. с.9).

У розрахунку розміру орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності за 2018 рік до оскарженого податкового-повідомлення рішення №193468-1304-1214 зазначено (а. с.10): площа земельної ділянки 5146 кв. м. ; нормативна грошова оцінка земельної ділянки на 08 травня 2008 року - 590040,36 грн. ; прийнятий для розрахунку орендної плати розмір відсотків нормативно грошової оцінки земельної ділянки 4%.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки (НГО): 590040,36 х 1,152 = 679726,49
грн. (НГО) - за 2009 рік; 679726,49 х 1,059 = 719830,35 грн. (НГО) - за 2010 рік; 719830,35 х 1,0 = 19830,35 грн. (НГО) - за 2011-2014 роки; 719830,35 х 1,249 = 899068,11 грн. (НГО) - за 2015 рік; 899068,11 х 1,433 = 1288364,60 грн. (НГО) - за 2016 рік; 1288364,60 х 1,06 = 1365666,48 грн. (НГО) - за 2017 рік; 1365666,48 х 1,0 = 1365666,48 грн. (НГО) - за 2018 рік; 1365666,48 х 4% = 54626,66 грн. (річна сума орендної плати за земельну ділянку розміром 5146 кв. м); 54626,66/2 = 27313,33 грн. (річна сума орендної плати згідно додаткової угоди до договору оренди з кожного орендаря (платника).

Задовольняючи частково вимоги адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що додаткова угода до Договору підлягала обов'язковій державній реєстрації, за відсутності такої реєстрації додаткова угода не може вважатися вчиненою. Оскільки контролюючий орган наділений дискреційними повноваженнями щодо визначення податкового зобов'язання фізичним особам за пунктом 286.5 статті 286 ПК України, суд скасував оскаржуване податкове повідомлення-рішення в повному обсязі. При цьому суд не знайшов підстав для застосування до спірних правовідносин положень ~law17~, оскільки позивач орендував земельну ділянку як фізична особа, а не як суб'єкт господарювання. Щодо решти позовних вимог суд вказав, що позивачем не оскаржувались податкові повідомлення-рішення про визначення податкового зобов'язання за 2013-2017 роки, а тому відображення відповідачем в інтегрованій картці із земельного податку та орендної плати податкового боргу у розмірі 78357,34 грн. є правомірним.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову в повному обсязі, апеляційний суд виходив з того, що норми Закону України "Про оренду землі" не містять обов'язкових вимог щодо державної реєстрації додаткових угод про внесення змін до договору оренди землі. Відповідних вимог не містить і ЦК України. Враховуючи підписи сторін, в тому числі і ОСОБА_1, на додатковій угоді до Договору, остання вважається невід'ємною частиною договору оренди землі, а тому розрахунок суми податкового зобов'язання з орендної плати з фізичних осіб було правильно здійснено контролюючим органом.

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Сутковий А. М., подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року та залишити в силі рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року.

На переконання скаржника, відповідно до вимог законодавства, чинного на час укладання додаткових угод до Договору, державній реєстрації підлягало як право оренди земельної ділянки, так і внесення змін до договору, на підставі якого виникло дане право, як умова їх дійсності. Наголошено на невмотивованому неврахуванні апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у відповідних судових рішеннях щодо подібних правовідносин.

Відповідач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції - без змін, як законну та обґрунтовану. За твердженням контролюючого органу, норми Закону України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 року №161-XIV (далі - ~law20~, в редакції, яка діяла на дату укладання додаткової угоди до договору оренди) вимагали державної реєстрації лише договору оренди землі. Умови Договору (пункт 35) також передбачають, що зміна умов договору можлива за взаємною згодою сторін, не висуваючи при цьому необхідності щодо державної реєстрації змін до договору чи дотримання нотаріальної форми.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Враховуючи положення частини 1 статті 341 КАС України, вирішенню в межах вимог касаційної скарги підлягає питання можливості застосування до спірних правовідносин додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, стосовно якої не проводилась державна реєстрації, при визначенні належного розміру орендної плати за землю.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Із набранням законної сили змін до ПК України, внесених Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, плату за землю було віднесено до місцевих податків у складі податку на майно, та підпункт 14.1.147 викладено у наступній редакції: плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Підпунктом 288.1.1 пункту 288.1 статті 288 ПК України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Нормами пункту 288.5 цієї статті, як у редакції до внесення змін Законом України від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, так і після набрання ~law21~ законної сили, законодавцем встановлені мінімальну та максимальну граничні межі розміру орендної плати, незалежно від того, чи збігається її розмір із визначеним у договорі.

Частиною 1 статті 210 ЦК України встановлено, що правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до частини 2 статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є ~law22~.

Відповідно до ~law23~ договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації (~law24~).

Згідно зі ~law25~ укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації (частина 2 статті 125 ЗК України у відповідній редакції).

Частиною 3 статті 640 ЦК України (у редакції, чинній на дату укладення додаткової угоди від 18 червня 2008 року) договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації.

Відповідно до частини 3 статті 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 ЦК України).

За приписами частини 3 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов'язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Такий зміст правового регулювання вищевказаних норм відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 18 грудня 2013 року у справі №6-127цс13, від 18 січня 2017 року у справі № 532/129/16-ц.

Застосовуючи вказані правові норми, суд першої інстанції зробив правильний висновок, що додаткова угода до договору оренди підлягала державній реєстрації, як і договір оренди земельної ділянки. За встановлення у судовому процесі обставин відсутності факту державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки у сторін цієї додаткової угоди не виникли права та обов'язки, які нею визначені. Отже, нарахування позивачу податкового зобов'язання із орендної плати за землю, виходячи із умов, визначених додатковою угодою, яка не набрала чинності, є неправомірним.

Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Верховного Суду від 13 грудня 2018 року (справа №812/465/17), від 23 квітня 2019 року (справа №812/371/18), від 13 червня 2019 року (справа №812/466/17), від 18 червня 2019 року (справа №812/778/17), від 25 жовтня 2019 року (справа №812/777/17).

В ході касаційного перегляду справи також знайшли своє підтвердження доводи скаржника про безпідставне неврахування апеляційним судом висновків Верховного Суду, викладених у зазначених вище постановах, всупереч положень частини 5 статті 242 КАС України. При цьому апеляційний суд, формулюючи помилковий висновок про відсутність у ~law27~ (в редакції, чинній на час укладення додаткової угоди до Договору) вимоги щодо обов'язкового проведення державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, як підстави для врахування останньої при обчисленні орендної плати за земельні ділянки, не вказав підстав не врахування висновків Верховного Суду з вказаного питання.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для скасування оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в цілому, оскільки при визначенні податкового зобов'язання відповідач помилково керувався умовами додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки, в той час, як обрахунок повинен здійснюватися на підставі договору від 6 липня 2004 року №208.

За таких обставин у суду дійсно відсутні повноваження щодо обчислення спірного податку самостійно.

Суд касаційної інстанції вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам матеріального права, прийняте з дотриманням норм процесуального права, але помилково було скасовано апеляційним судом, у зв'язку з чим касаційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Колегія суддів враховує, що позивачем до суду касаційної інстанції було сплачено судовий збір у розмірі 4933,60 грн., в той час, як належним до сплати розміром судового збору було 1409,60 грн., враховуючи оскарження рішення апеляційного суду в частині відмови у скасуванні податкового повідомлення-рішення від 22 березня 2018 року №193468-1304-1214 на суму 27313,42 грн. Втім, питання повернення надмірно сплаченого судового збору вирішується в порядку, встановленому частиною 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Оскільки касаційна скарга підлягає задоволенню, із врахування факту надмірної сплати судового збору за подання касаційної скарги, поверненню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області за подання касаційної скарги підлягає сума у розмірі 1409,60 грн. ( (27313,42 грн. х 1%)< 0,4 х 1762 грн. ) х 200%), сплачена відповідно квитанції №0.0.1369051225.1 від 31 травня 2019 року.

Керуючись статтями 139, 341, 345, 349, 352, 355, 356 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 24 квітня 2019 року скасувати.

Залишити в силі рішення Луганського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Луганській області (вул. Енергетиків, 72, м. Сєвєродонецьк, Луганської області, 93400, код ЄДРПОУ 39591445) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) сплачений судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 1409,60 грн. (одна тисяча чотириста дев'ять гривень 60 коп. )

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.........................................

М. М. Гімон

М. Б. Гусак

І. Л. Желтобрюх,

Судді Верховного Суду