Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.10.2019 року у справі №520/9085/18
Постанова КАС ВП від 02.11.2023 року у справі №520/9085/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 листопада 2023 року

Київ

справа №520/9085/18

адміністративне провадження №К/9901/38908/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М.М. (суддя-доповідач),

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №520/9085/18 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергоінвестпроект» до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року (суддя Ніколаєва О.В.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року (головуючий суддя - П`янова Я.В., судді: Любчич Л.В., Спаскін О.А.),

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергоінвестпроект» (далі - позивач, ТОВ «Енергоінвестпроект») звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області, яке в ході судового розгляду справи було замінено на правонаступника - Головне управління ДПС у Харківській області, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України (далі - відповідач, ГУ ДПС), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14 вересня 2018 року №00003631402, №00003641402.

В обґрунтування адміністративного позову зазначено, що факт придбання кондиціонерів у ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд» підтверджується належними первинними документами, що відповідають вимогам Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-XIV). Та обставина, що указаний контрагент не включив до складу податкових зобов`язань з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за вересень 2017 року 1304600 грн, не може мати негативних наслідків для позивача в силу приписів статті 61 Конституції України.

Придбання консультаційних послуг з питань економічних показників здійснення діяльності із постачання електричної енергії у Запорізькій області у ТОВ «Науково-технічний центр «Енерготехінвест» обумовлено тим, що ТОВ «Енергоінвестпроект» у періоді, що перевірявся, здійснювало господарську діяльність із постачання електричної енергії. Вказаний контрагент мав відповідну кваліфікацію щодо надання такого виду послуг, що підтверджується ліцензією від 08 жовтня 2004 року серії АЕ №288004 на право провадження підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом та тим, що основним видом діяльності цього підприємства згідно з КВЕД є 35.14 - торгівля електроенергією.

Протокольною ухвалою від 21 січня 2019 року Харківський окружний адміністративний суд ухвалив викликати як свідка у справі керівника ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд» ОСОБА_1 (том 2 а.с.186-187).

Свідок був допитаний судом першої інстанції у судовому засіданні, яке відбулось 28 січня 2019 року (том 3 а.с.206-210).

Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 28 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2019 року, позов задовольнив (том 3 а.с.212-219, том 4 а.с.119-130).

Верховний Суд постановою від 28 вересня 2020 року касаційну скаргу ГУ ДПС задовольнив частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 січня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 20 серпня 2019 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції (том 4 а.с.198-209).

Підставою для направлення справи на новий розгляд слугувало те, що суди попередніх інстанцій не дослідили належним чином обставини наявності у ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд» технічної можливості виконання укладеної з позивачем угоди. Під час дослідження господарських відносин між позивачем та ТОВ «Науково-технічний центр «Енерготехінвест» суди не спростували доводів відповідача щодо відсутності обов`язкових реквізитів у акті виконаних робіт, ненадання звіту з детальною інформацією щодо наданих послуг, не підтвердження економічного ефекту за наслідками отриманих від означеного контрагента послуг.

В ході здійснення нового розгляду справи Харківський окружний адміністративний суд ухвалою від 02 листопада 2020 року витребував у відповідача: податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку (форма №1ДФ) за ІІІ квартал 2017 року; звіт про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів з таблицями до нього за вересень 2017 року; докази наявності вироку у кримінальній справі щодо директора ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд» ОСОБА_1 ; повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП; акти перевірок, податкові повідомлення-рішення, складені/направлені ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд». Витребував у позивача: докази оплати за товар (кондиціонери) позивачем на користь ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд»; докази отримання економічного ефекту за наслідками отриманих послуг від ТОВ «Науково-технічний центр «Енерготехінвест» (том 4 а.с.213-214).

За наслідками нового розгляду справи Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 16 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року, адміністративний позов задовольнив (том 6 а.с.11-19, 117-131).

Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили наступні обставини.

Посадові особи ГУ ДПС провели документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Енергоінвестпроект» з питань контролю за дотриманням вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, за результатами якої складено акт від 05 червня 2018 року №2268/2040-14-02-08/34633789 (том 1 а.с.24-48).

Перевіркою встановлено порушення:

- підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України), що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 939215 грн, у тому числі за III квартал 2017 року - 803664 грн, за 2017 рік - 67408 грн, за І квартал 2018 року - 68143 грн, та завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податку на прибуток за І квартал 2018 року на 15511368 грн;

- пунктів 198.1, 198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість (з урахуванням пункту 102.1 статті 102 ПК України) на загальну суму 1395484 грн, у тому числі: у травні 2015 року - на 4667 грн, у червні 2015 року - на 4667 грн, у липні 2015 року - на 4667 грн, у серпні 2015 року - на 2882 грн, у вересні 2015 року - на 4667 грн, у грудні 2015 року - на 4667 грн, у січні 2016 року - на 64667 грн, у вересні 2017 року - на 1294398 грн, у жовтні 2017 року - на 10202 грн.

Такі висновки контролюючого органу вмотивовані тим, що контрагент ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд», який здійснював поставки кондиціонерів на адресу позивача, з вересня 2017 року не подає податкову звітність, не має трудових та матеріальних засобів для здійснення задекларованого обсягу господарських операцій, здійснює маніпулювання податковою звітністю з метою формування податкової вигоди для третіх осіб (шляхом придбання товарних позицій, які не придбавались у жодного з контрагентів), не включило до складу податкових зобов`язань за вересень 2017 року ПДВ у розмірі 1304600 грн за результатом реалізації товару позивачу. Податковий орган врахував, що згідно з умовами пункту 2.4 договору поставки кондиціонерів відповідна партія товару зберігається на складі постачальника (ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд») за адресою: м. Харків, вул. Велика Панасівка, 106. Проте, за вказаною адресою контрагент позивача орендував приміщення площею лише 10 м2, тоді як для зберігання кондиціонерів у тій кількості, що була придбана ТОВ «Енергоінвестпроект», необхідне приміщення площею не менше, ніж 234,7 м2. При цьому відповідач встановив, що за вказаною адресою розміщений житловий комплекс «Панасівська слобода».

Контролюючий орган також мав претензії до господарських відносин з указаним контрагентом через ненадання до перевірки замовлень ТОВ «Енергоінвестпроект» з інформацією про назву, дату, кількість товару, актів приймання-передачі товару за кількістю і якістю. ГУ ДПС також вбачало, що господарські відносини з ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд» мали разовий характер, оскільки означене підприємство було створено у грудні 2016 року і до вересня 2017 року не декларувало операцій з придбання та постачання товарів і послуг, які ніби-то були поставлені.

Окремо в акті перевірки ГУ ДПС звернуло увагу на пояснення, надані директором ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд» Кісілем Д.В., який повідомив, що під час його перебування на посаді до 14 вересня 2017 року, очолюване ним підприємство не здійснювало господарської діяльності, ніяких договорів про поставку продукції, видаткових і податкових накладних він не підписував.

Щодо господарських операцій між платником податків та ТОВ «Науково-технічний центр «Енерготехінвест» податковий орган зазначив, що на підтвердження факту отримання від зазначеного контрагента консультаційних послуг з питань економічних показників здійснення діяльності по постачанню електроенергії за нерегульованим тарифом на території Запорізької області у січні 2016 року позивач надав акт виконаних робіт, який не відповідав вимогам Закону №996-XIV, а саме не містив обов`язкових реквізитів: зміст, обсяг господарської операції, одиницю виміру. До перевірки також не було надано Звіт Виконавця з детальною інформацією щодо наданих послуг, на який містить посилання акт виконаних робіт. Податковий орган також не встановив зв`язку між вказаними в акті виконаних робіт витратами та господарською діяльністю позивача.

Крім того, ГУ ДПС в ході проведення перевірки виявило порушення податкового законодавства, допущені позивачем і за наслідками господарських відносин з ТОВ «НВО Промтехенерго».

На підставі вказаного акта перевірки 03 липня 2018 року ГУ ДПС прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №00002301402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1174018,75 грн, у тому числі: за основним платежем - 939215 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 234803,75 грн;

- №00002321402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 1738021,25 грн, у тому числі: за основним платежем - 1390817 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 347704,25 грн.

За результатами адміністративного оскарження указаних рішень Державна фіскальна служба України рішенням від 31 серпня 2018 року №28328/6/99-99-11-01-01-25 скасувала податкові повідомлення-рішення від 03 липня 2018 року №00002301402, №00002321402 в частині збільшення грошових зобов`язань з податку на прибуток та ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «НВО Промтехенерго», в частині збільшення грошових зобов`язань з податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Науково-технічний центр «Енерготехінвест» і у відповідній частині штрафні санкції, а в іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення залишила без змін, скаргу задовольнила частково (том 1 а.с.51-69).

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, а також враховуючи рішення ДФС України від 31 серпня 2018 року №28328/6/99-99-11-01-01-25, ГУ ДПС прийняті податкові повідомлення-рішення від 14 вересня 2018 року:

- №00003631402, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 1036956,25 грн, у тому числі: за основним платежем - 829565 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 207391,25 грн;

- №00003641402, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 1663521,25 грн, у тому числі: за основним платежем - 1330817 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 332704,25 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дослідив долучені до матеріалів справи первинні документи та дійшов висновку про їх відповідність вимогам Закону №996-XIV. Та обставина, що оплата за товарно-матеріальні цінності по контрагенту ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд» не здійснена, не є доказом безтоварності господарської операції, враховуючи також те, що позивач неодноразово направляв на ім`я директора вказаного контрагента листи з проханням повідомити інформацію про актуальні банківські реквізити. Видаткові накладні, в оформленні яких було виявлено недоліки (у графах «Від покупця», «Від продавця» міститься тільки підпис і печатка), суд першої інстанції визнав належними доказами господарської операції, оскільки такі помилки не свідчать про відсутність господарської операції. До винесення вироку у межах відповідного кримінального провадження відомості, що містяться у протоколі допиту посадових осіб контрагента, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Доказів того, що ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд» не мало матеріальних та трудових ресурсів для здійснення поставки кондиціонерів, контролюючий орган не надав.

Щодо господарських операцій між позивачем та ТОВ «Науково-технічний центр «Енерготехінвест» суд першої інстанції виснував, що у ТОВ «Енергоінвестпроект» дійсно виникла необхідність в укладенні договору про надання послуг із зазначеним контрагентом задля досягнення показників рентабельної діяльності з постачання електричної енергії. ТОВ «Науково-технічний центр «Енерготехінвест» мало достатню кваліфікацію для надання таких консультаційних послуг. Суд встановив, що отримана від зазначеного контрагента інформація була використана позивачем у господарській діяльності для проведення переговорів із промисловими підприємствами Запорізької області - потенційними споживачами електроенергії позивача. За наслідками отриманих від ТОВ «Науково-технічний центр «Енерготехінвест» консультаційних послуг позивач уклав договори купівлі-продажу електричної енергії з ПП «Діміорс», ТОВ «Біол».

Апеляційний суд в повній мірі погодився з такими висновками та залишив без змін рішення суду першої інстанції. Суд апеляційної інстанції відхилив посилання ГУ ДПС на вирок Київського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2020 року у справі №640/13038/19, яким визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною другою статті 205-1 КК України, ОСОБА_2 . Підставою для його відхилення слугувало те, що зазначений вирок не містить жодних посилань на дослідження конкретних документів та обставин, які стосуються господарської діяльності ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд». Суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що договір поставки від 01 вересня 2017 року №01/09-17 був підписаний ОСОБА_1 , щодо якого обвинувальний вирок відсутній. Більше того, вирок стосовно ОСОБА_2 станом на час проведення податкової перевірки та прийняття спірних податкових повідомлень-рішень не існував та не може бути доказом правомірності рішень податкового органу, прийнятих до його постановлення.

Суд апеляційної інстанції також зазначив, що акт виконаних робіт, оформлений за результатами господарських операцій між позивачем та ТОВ «Науково-технічний центр «Енерготехінвест», дозволяє зробити висновок про зміст господарської операції, її обсяг, що випливає із наявного у справі Звіту, а відсутність одиниці виміру послуги ніяк не заважає ідентифікації господарської операції.

Не погодившись з судовими рішеннями, ГУ ДПС звернулось з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення судів та ухвалити нове про відмову в позові.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених в постановах від 05 березня 2020 року (справа №826/9368/15), від 31 березня 2020 року (справа №520/8893/18), від 16 квітня 2020 року (справа №520/1536/19).

На переконання скаржника, суди попередніх інстанцій помилково залишили поза увагою те, що ОСОБА_1 надав пояснення, відповідно до яких він не підписував жодних договорів з ТОВ «Енергоінвестпроект», не відвантажував жодних товарно-матеріальних цінностей на адресу зазначеного підприємства, взагалі не придбавав кондиціонерів та на дату переоформлення ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд» на ОСОБА_2 не мав ніяких залишків продукції. Ця особа була допитана судом першої інстанції під присягу та підтвердила викладене у поясненнях. При цьому направляючи на новий розгляд цю справу Верховний Суд вказував на необхідність з`ясування того, на якій стадії перебуває відкрите кримінальне провадження. На виконання таких вимог ГУ ДПС надало вирок Київського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2020 року у справі №640/13038/19 щодо посадової особи ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд», який був безпідставно відхилений судами.

Щодо господарських відносин між позивачем та ТОВ «Науково-технічний центр «Енерготехінвест» ГУ ДПС звертає увагу на те, що під час перевірки ТОВ «Енергоінвестпроект» не надало Звіт Виконавця з детальною інформацією щодо наданих послуг.

Верховний Суд ухвалою від 16 листопада 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

Позивач правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався, що не є перешкодою для здійснення касаційного перегляду.

15 лютого 2022 року від ГУ ДПС надійшло клопотання, в якому останнє, серед іншого, просить здійснити заміну відповідача у справі - Головного управління ДФС у Харківській області, на правонаступника - Головне управління ДПС у Харківській області, утворене як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України.

Розглянувши вказане клопотання, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для його задоволення, оскільки заміна відповідача у справі на правонаступника в порядку статті 52 КАС України вже була здійснена Другим апеляційним адміністративним судом відповідно до ухвали від 07 червня 2021 року (том 6 а.с.71-73).

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній з 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції встановив, що згідно з долученим відповідачем до матеріалів справи розрахунком (том 6 а.с.106) підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення від 14 вересня 2018 року №00003631402 (з урахуванням рішення Державної податкової служби України від 31 серпня 2018 року №28328/6/99-99-11-01-01-25) слугували обставини завищення, на переконання податкового органу, фінансового результату до оподаткування за результатами господарських відносин позивача з ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд». Відповідно ж до податкового повідомлення-рішення від 14 вересня 2018 року №00003641402 податкове зобов`язання з ПДВ було збільшено на 1294398 грн за наслідками господарських відносин з ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд», на 36419 грн - з ТОВ «Науково-технічний центр «Енерготехінвест».

Отже, в межах визначеної скаржником підстави касаційного оскарження згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України спірним питанням є правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права під час надання правової оцінки обставинам справи та доводам контролюючого органу про нереальність господарських операцій позивача з ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд» (щодо податкових зобов`язань, нарахованих як з податку на прибуток, так і з ПДВ), ТОВ «Науково-технічний центр «Енерготехінвест» (тільки в частині податкових зобов`язань з ПДВ).

За правилами пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг.

За правилами абзаців першого-другого пункту 198.3 пункту 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (абзац перший пункту 198.6 статті 198 ПК України).

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону №996-XIV (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За змістом частини другої статті 9 Закону № 996-ХIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання (з 01 січня 2017 року - тільки дату складання); назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (з 01 січня 2017 року - особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Правилу цієї норми Закону №996-ХIV кореспондує зміст пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88.

Аналізуючи наведені норми права, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07 липня 2022 року (справа №160/3364/19), сформувала загальні підходи, які повинні застосовуватися судами при вирішенні питання щодо наявності/відсутності підстав у платника податку для отримання певної податкової вигоди (формування витрат, що визначаються при визначенні об`єкта оподаткування, податкового кредиту тощо) за результатами здійснення певних господарських операцій.

Велика Палата Верховного Суду виснувала, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами (пункт 63 Постанови).

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції (пункт 64 Постанови).

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними (пункт 65 Постанови).

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (пункт 66 Постанови).

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу (пункт 67 Постанови).

Колегія суддів погоджується з таким висновком, не вбачає підстав для відступу від нього та зазначає, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду та з огляду на положення статті 90 КАС України обставини підлягають встановленню адміністративними судами під час розгляду відповідних спорів по суті на підставі всіх належних і допустимих доказів, причому жоден з доказів не має наперед установленої сили, у тому числі будь-які дані, отримані в межах кримінальних проваджень. Ці дані підлягають ретельній перевірці безпосередньо судом, що розглядає справу, в силу офіційності з`ясування обставин справи, а також якщо платник податків обґрунтовано заперечує достовірність відповідних даних.

Отже, визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Саме по собі: лише наявність вироку щодо контрагента платника податків; лише факт порушення кримінального провадження відносно контрагента та отримання в його межах від посадової особи відомостей щодо не прийняття участі у створенні і діяльності підприємства; лише податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання; лише відсутність у контрагентів платника податків матеріальних і трудових ресурсів; лише недоліки в оформленні первинних документів або відсутність окремих документів тощо - не є самостійними та достатніми підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

При цьому підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХIV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Критерії оцінки судових рішень визначаються статтею 242 КАС України, відповідно до якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам рішення судів попередніх інстанцій у цій справі відповідають не у повній мірі з огляду на наступне.

Задовольняючи вимоги адміністративного позову в частині податкових зобов`язань, нарахованих за результатами господарських операцій з ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд», суди попередніх інстанцій, серед іншого, висновувались на тому, що долучені до матеріалів справи первинні документи відповідають вимогам чинного законодавства та у повній мірі розкривають зміст та обсяг господарських операцій із цим контрагентом.

Разом з тим, за результатами перевірки матеріалів справи суд касаційної інстанції встановив, що такі висновки є передчасними.

Так, суди попередніх інстанцій відхилили доводи податкового органу, що відсутність у видаткових накладних таких реквізитів як посада та прізвище, ім`я, по батькові особи, яка їх підписала, не є тим недоліком, який свідчить про нереальність господарської операції. У підтвердження своєї позиції суди послались на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17 вересня 2020 року (справа №810/2202/16).

За змістом приведеної вище постанови такі висновки Верховного Суду ґрунтувались на обставинах ненадання платником податків до перевірки товарно-транспортних накладних та подорожніх листів у підтвердження реальності здійснених на його адресу поставок щебеню. Посилання податкового органу на ненадання означених документів було фактично єдиною підставою для висновку про відсутність фактичного здійснення господарських операцій у справі №810/2202/16. Враховуючи, що усі інші первинні документи відповідали вимогам Закону №996-ХIV, а інших обставин, які б свідчили на користь позиції контролюючого органу встановлено не було, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що ненадання перелічених вище документів або ж недоліки в їх оформленні у розглядуваному випадку не є підставою для висновків про відсутність господарської операції.

Дослідивши матеріали справи, суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій врахували висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17 вересня 2020 року (справа №810/2202/16), що ухвалена у правовідносинах, які не є подібними до обставин цієї справи (№520/9085/18).

У розглядуваній справі податковий орган звертав увагу на відсутність у первинних документах, які є обов`язковими під час здійснення господарських операцій з поставки товарів, обов`язкових реквізитів, передбачених частиною другою статті 9 Закону №996-ХIV, а саме посади, прізвища, ім`я та по батькові особи, яка підписала такий первинний документ. Видаткові накладні, які містяться в матеріалах адміністративної справи, підтверджують ці обставини (том 1 а.с.121-144).

При цьому суд касаційної інстанції зауважує, що у разі доведення належними засобами доказування того, що господарська операція дійсно відбулася, відсутність певного обов`язкового реквізиту в первинних документах не може сприйматись як достатня та самостійна підстава для висновку про відсутність господарської операції. Водночас усунення сумнівів у тому, що досліджуваний первинний документ, незважаючи на виявлені у ньому недоліки, відображає дійсний рух активів між сторонами, може бути здійснено шляхом допиту осіб, які брали участь у такій господарській операції, що відповідає вимогам пункту 3 частини другої статті 72, статті 91 КАС України. Саме по собі декларування у судовому рішенні, що такий недолік первинного документа не є підставою для висновку про нереальність господарських операцій, суперечить вимогам частини четвертої статті 9, статті 90 КАС України.

Cуд касаційної інстанції критично оцінює твердження судів попередніх інстанцій, що особистий підпис і печатка на видаткових накладних дозволяють ідентифікувати осіб, які їх підписали, враховуючи також те, що судові рішення не містять висновку, які ж саме особи, на їх переконання, брали участь у відповідних господарських операціях. Отже, зазначені обставини залишились нез`ясованими судами попередніх інстанцій, відтак, Верховний Суд позбавлений можливості надати оцінку висновкам судів попередніх інстанцій в цій частині.

Висновок контролюючого органу про безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд» також був вмотивований тим, що позивач, придбавши у контрагента кондиціонери, одночасно передавав їх останньому на зберігання, про що були складені відповідні акти приймання-передачі. Податковий орган здійснив підрахунок площі, необхідної для розміщення задекларованого обсягу кондиціонерів, за результатами чого дійшов висновку, що в орендованих ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд» площах не могла фізично зберігатись така кількість кондиціонерів. Позивач заперечував проти таких обставин і у відповіді на відзив від 01 грудня 2020 року (том 5 а.с.1-24) навів свій розрахунок площі приміщень, необхідних для зберігання поставленого контрагентом товару. Водночас оскаржувані судові рішення не містять жодної оцінки таких доводів сторін у цій справі.

Доводячи обґрунтованість свого висновку про безтоварність господарських операцій із ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд» податковий орган також посилався на пояснення, надані ОСОБА_1 (був директором зазначеного підприємства до 14 вересня 2017 року), який заперечив свою участь у створенні та діяльності зазначеного підприємства. Під час нового розгляду справи ГУ ДПС долучило вирок Київського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2020 року у справі №640/13038/19, відповідно до якого ОСОБА_3 (директор ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд» з 15 вересня 2017 року) визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 27, частиною другою статті 205-1 КК України. Відповідно до вказаної справи суд встановив, що вказана особа стала формальним керівником ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд» за винагороду, господарською діяльністю вказаного підприємства не займався.

Оцінюючи такі доводи, суди попередніх інстанцій висновувалися на тому, що до ухвалення вироку у такому кримінальному провадженні пояснення, надані ОСОБА_1 не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Під час постановлення вироку у справі №640/13038/19 суд не досліджував господарські операції між позивачем і ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд», а лише встановив, що обвинувачений вчинив пособництво невстановленим особам у внесенні в документи, які подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи. Відтак, означений вирок не доводить факту безтоварності спірних господарських операцій.

Суд касаційної інстанції не заперечує правильності висновків судів, що порушення кримінального провадження в контексті доказу в адміністративній справі не є безумовною підставою для висновку про нереальність господарських операцій, а також висновку, що вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України чи ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Водночас не можна погодитися, що такі доводи відповідача не підлягали перевірці з використанням засобів доказування у адміністративній справі.

Відсутність вироку у кримінальному провадженні не звільняє суд, який розглядає адміністративну справу, від обов`язку перевірити та надати належну оцінку повідомленим контролюючим органом фактичним обставинам, які встановлені в процедурах кримінального провадження і ставлять під сумнів реальний характер господарських операцій, тому що такі обставини входять до предмета доказування в адміністративній справі з відповідним предметом адміністративного позову. Подібний висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 02 жовтня 2018 року (справа №826/6146/16).

Відступивши від висновку Верховного Суду України в постанові від 01 грудня 2015 року (справа № 21-3788а15), що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, у зв`язку із чим господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19, на яку посилався й апеляційний суд, не зробила висновку, що обставини щодо діяльності контрагента платника податків, на які посилається контролюючий орган як на доказ нереальності господарської операції, не входять до предмета доказування.

Відповідно до висновку Великої Палати такі обставини підлягають оцінці з врахуванням принципу індивідуальної відповідальності платника податків, який знайшов відображення у нормі частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV, згідно з якою відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. При цьому, як виснувала Велика Палата, важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб`єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов`язок здійснення податкового контролю на самих платників податків.

Такий висновок узгоджується і з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 03 березня 2020 року (справа №520/3580/19), від 18 грудня 2019 року (справа №826/10951/18), на які послався апеляційний суд. Проте зміст оскаржуваних у цій справі судових рішень не дає підстав вважати, що суди попередніх інстанцій здійснили комплексне дослідження всіх складових господарських операцій з урахуванням обставин, установлених вироком, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій.

У пункті 88 постанови від 07 липня 2022 року (справа №160/3364/19) Велика Палата Верховного Суду також визнала обґрунтованим висновок про те, що суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 255 цього Кодексу; суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Відповідно до частин першої, другої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частина друга статті 73 КАС України визначає, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За правилами частини другої статті 74 КАС України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Частиною першою статті 91 КАС України встановлено, що показаннями свідка є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до наведених вище положень суд першої інстанції вжив заходів щодо допиту у судовому засіданні свідка ОСОБА_1 (том 3 а.с.206-210). Водночас мотивувальні частини оскаржуваних судових рішень не містять жодних висновків, сформованих саме за результатами аналізу таких показів (з урахуванням правил оцінки доказів, встановлених статтею 90 КАС України, та обґрунтованості доводів відповідача в цій частині).

Відхиляючи посилання ГУ ДПС на вирок Київського районного суду м. Харкова від 29 квітня 2020 року у справі №640/13038/19, суд апеляційної інстанції обмежився лише загальним висновком, що вказаний вирок не містить висновків за результатами дослідження господарських операцій між позивачем та ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд». Проте суди попередніх інстанцій залишили поза увагу ту обставину, що ОСОБА_2 з 15 вересня 2017 року став керівником зазначеного контрагента і підпис від його імені проставлений на усіх первинних документах, що датовані 15 вересня 2017 року і пізніше. Більше того, усі долучені до матеріалів податкові накладні (в тому числі, і складені у період з 01 вересня 2017 року по 14 вересня 2017 року) складені і підписані саме ОСОБА_2 .

За таких обставин суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій не з`ясували, хто саме підписував первинні документи від імені зазначеного контрагента, та не вжили заходів задля виклику у судове засідання цих осіб для допиту з метою надання належної правової оцінки повідомленим контролюючим органом фактичним обставинам, встановленим в межах відповідних кримінальних проваджень.

Застосуванню норм матеріального права передує встановлення обставин у справі, підтвердження їх відповідними доказами. Тобто, застосування судом норм матеріального права повинно вирішити спір, який виник між сторонами у конкретних правовідносинах, які мають бути встановлені судами на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

Відомості про обставини справи, на підставі яких суд приймає відповідне рішення по суті, повинні бути достовірними, тобто відповідність доказу об`єктивній дійсності є його безсумнівність, яка обумовлена зібраними матеріалами справи; достатніми, що відображається в наявності такої системи належних, допустимих, достовірних доказів, які отримані в результаті всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин, пов`язаних з предметом справи та всієї сукупності зібраних у ній доказів і яка достовірно встановлює всі обставини справи; належними, тобто властивість доказу, яка характеризує зв`язок відомостей і які становлять його зміст з обставинами, які підлягають доказуванню; допустимими, тобто відповідними процесуальній формі їх одержання, єдиною загальною вимогою недопустимості доказів є виявлення порушень закону при їх збиранні.

При цьому обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Тобто, цей принцип зобов`язує суд до активної ролі в судовому процесі для належного встановлення обставин у справі, що розглядається.

З огляду на викладене суд касаційної інстанції визнає обґрунтованими доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, що виявилось у не дослідженні зібраних у справі доказів. Суд касаційної інстанції наголошує, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. При цьому приписи пункту 3 частини першої статті 246 КАС України покладають на суди обов`язок із мотивування судового рішення, в тому числі, щодо оцінки кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Разом з тим, за наслідками перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права і дотримання ними норм процесуального права під час оцінки реальності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Науково-технічний центр «Енерготехінвест» суд касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність підстав для задоволення позову в цій частині.

Так, суди попередніх інстанцій дослідили договір про надання послуг від 10 грудня 2015 року №01/12-15, акт прийому-передачі наданих послуг від 28 січня 2016 року, податкову накладну. До матеріалів справи позивач долучив також Звіт від 28 січня 2016 року «Економічні показники здійснення діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом на території Запорізької області». На підтвердження факту використання отриманих послуг у господарській діяльності позивач також надав договори купівлі-продажу електроенергії з контрагентами - ПП «Діміорс», ТОВ «Біол».

Дослідивши вказані документи, суди дійшли висновку, що вони в повній мірі підтверджують факт отримання консультативних послуг від ТОВ «Науково-технічний центр «Енерготехінвест». Суди виснували, що наведені в акті прийому-передачі наданих послуг відомості дозволяють зробити висновок про зміст господарської операції, її обсяг випливає із наявного у справі Звіту, а відсутність одиниці виміру не заважає ідентифікації господарської послуги.

За висновками судів у позивача об`єктивно існувала необхідність в укладенні з ТОВ «Науково-технічний центр «Енерготехінвест» спірного договору з метою досягнення показників рентабельної діяльності з постачання електричної енергії. При цьому консультаційна послуга являє собою певну діяльність, результати якої можуть і не мати безпосереднього матеріального виразу, однак надання таких послуг безумовно впливає на господарську діяльність платника податків.

Суди також встановили, що ТОВ «Науково-технічний центр «Енерготехінвест» має необхідну кваліфікацію для надання такого виду послуг, що підтверджується як наявністю ліцензії на здійснення діяльності з постачання електричної енергії за нерегульованим тарифом, так і багаторічним досвідом останнього.

Доводи касаційної скарги ГУ ДПС в цій частині зводяться до твердження про ненадання до перевірки Звіту від 28 січня 2016 року, що фактично було єдиною підставою для висновку про безтоварність спірної господарської операції. Разом з тим, вказаний Звіт є матеріалізованою формою придбаної позивачем у ТОВ «Науково-технічний центр «Енерготехінвест» консультаційної послуги, тоді як саме акт прийому-передачі наданих послуг від 28 січня 2016 року фіксує факт здійснення господарської операції. При цьому суд касаційної інстанції також враховує, що у скарзі, поданій Державній фіскальній службі Україні, позивач вказував про те, що Звіт надавався податковому органу разом із запереченнями на акт перевірки. Скаржник ці обставини не спростовує.

За таких обставин ненадання спірного Звіту до перевірки за умови його подальшого долучення до заперечень на акт та до матеріалів справи не може сприйматись як достатній доказ того, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Науково-технічний центр «Енерготехінвест» не відбулись. Посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 06 серпня 2019 року (справа №160/8441/18), не знайшли свого підтвердження, оскільки висновки судів попередніх інстанцій у цій справі не суперечать висновку, що міститься у зазначеній постанові.

Крім того, за змістом рішення від 31 серпня 2018 року №28328/6/99-99-11-01-01-25 скасовуючи податкові повідомлення-рішення, прийняті 03 липня 2018 року, в частині господарських операцій між позивачем та ТОВ «Науково-технічний центр «Енерготехінвест», Державна фіскальна служба України вказала, що податковою перевіркою не наведено даних, які б свідчили про відсутність потреби на укладення правочинів. Зазначено, що чинне законодавство не встановлює обов`язок покупця перевіряти відомості щодо декларування контрагентами своїх зобов`язань з ПДВ тощо. Поряд з цим указане рішення Державної фіскальної служби України не містить належного обґрунтування того, чому податкові повідомлення-рішення, прийняті 03 липня 2018 року, були скасовані тільки в частині збільшення грошових зобов`язань з податку на прибуток за наслідками господарських операцій з ТОВ «Науково-технічний центр «Енерготехінвест», але залишені без змін в частині нарахувань, здійснених щодо податку на додану вартість.

Згідно із наданим ГУ ДПС розрахунком до податкового повідомлення-рішення від 14 вересня 2018 року №00003641402 (том 6 а.с.106) сума заниження податку на додану вартість за наслідками господарських відносин між позивачем та ТОВ «Науково-технічний центр «Енерготехінвест» становить 36419 грн, а розмір застосованих штрафних санкцій становить 9104,75 грн. Відповідно, рішення судів попередніх інстанцій про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14 вересня 2018 року №00003641402 в зазначеній частині є правильними та підлягають залишенню без змін.

Узагальнюючи наведене, колегія суддів зазначає, що судові рішення не можна в повній мірі вважати такими, що відповідають вимогам статті 242 КАС України, відповідно до частин першої та четвертої якої рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За наслідками касаційного перегляду в межах підстав касаційного оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року суд касаційної інстанції дійшов висновку, що зазначені рішення підлягають скасуванню в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 вересня 2018 року: №00003631402 - повністю, №00003641402 - в частині донарахованого податкового зобов`язання з ПДВ в розмірі 1294398 грн і застосованих штрафних санкцій у розмірі 323599,50 грн (щодо господарських операцій між позивачем та ТОВ «Будівельна компанія «Інтер-Буд»), з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції в цій частині.

В іншій частині позовних вимог (щодо нарахування грошового зобов`язання за податковим повідомленням-рішенням від 14 вересня 2018 року №00003641402 в частині господасрьких операцій між ТОВ «Енергоінвестпроект» і ТОВ «Науково-технічний центр «Енерготехінвест») судові рішення слід залишити без змін.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу.

Частиною четвертою статті 353 КАС України визначено, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального та матеріального права, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи, з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення із наведенням відповідного правового обґрунтування в частині прийняття чи відхилення доводів учасників справи.

Оскільки справа направляється на новий розгляд в частині позовних вимог, відповідно до частини шостої статті 139 КАС України суд касаційної інстанції не змінює розподіл судових витрат між сторонами. Питання розподілу судових витрат залежить від кінцевого рішення, яким буде остаточно вирішено позовні вимоги, а отже, має бути здійснений за наслідками нового розгляду у судовому рішенні по суті спору або, у випадках передбачених статтями 143 і 252 КАС України, шляхом ухвалення додаткового судового рішення. З огляду на викладене, судові рішення в частині розподілу судових витрат також підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 139 341 345 349 350 353 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного як відокремлений підрозділ Державної податкової служби України, задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року у справі №520/9085/18 скасувати в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14 вересня 2018 року: №00003631402 - повністю, №00003641402 - в частині донарахування податкового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 1294398 грн і застосування штрафних санкцій у розмірі 323599,50 грн, а також в частині розподілу судових витрат.

Справу №520/9085/18 направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду в цій частині.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2021 року у справі №520/9085/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

СуддіМ.М. Гімон І.А. Васильєва В.П. Юрченко