Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 жовтня 2018 року

Київ

справа №817/274/17

касаційне провадження №К/9901/1086/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Гончарової І.А, Олендера І.Я.

розглянув у судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 07.06.2017 (головуючий суддя Комшелюк Т.О.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2017 (головуючий суддя Охрімчук І.Г., судді: Капустинський М.М., Моніч Б.С.) у справі №817/274/17 за позовом Головного управління ДФС у Рівненській області до «Тодіні Конструкціоні Дженералі С.П.А.» в особі Представництва «Тодіні Конструкціоні Дженералі С.П.А.»; Товариства з обмеженою відповідальністю «Будресурс-К» про визнання договорів недійсними,

В С Т А Н О В И В:

Головне управління ДФС у Рівненській області звернулося до адміністративного суду з позовом до «Тодіні Конструкціоні Дженералі С.П.А.» в особі Представництва «Тодіні Конструкціоні Дженералі С.П.А.»; Товариства з обмеженою відповідальністю «Будресурс-К» про визнання недійсними договорів про надання послуг.

Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 07.06.2017 закрив провадження у справі.

Житомирський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25.09.2017 залишив ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 07.06.2017 без змін.

Головне управління ДФС у Рівненській області 14.12.2017 звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просило ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 07.06.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2017 у справі №817/274/17 скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, статті 19 Конституції України, підпункту 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, статей 4,6, 17, 50 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Головне управління ДФС у Рівненській області у лютому 2017 року звернулося до адміністративного суду з позовом до «Тодіні Конструкціоні Дженералі С.П.А.» в особі Представництва «Тодіні Конструкціоні Дженералі С.П.А.»; Товариства з обмеженою відповідальністю «Будресурс-К» про визнання недійсними договори про надання послуг від 03.06.2013 б/н, від 25.06.2013 KNR/S/21-13, від 10.10.2013 №13-10/10. Зазначені вимоги мотивовані тим, що укладаючи зазначені правочини відповідачі мали на меті ухилення від сплати податків.

Закриваючи провадження по справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Договори, які позивач просить суд визнати недійсними, укладені між суб'єктами господарювання, а тому розгляд даної категорії справ віднесений до юрисдикції господарського суду.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій помилковими з огляду на таке.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017, на момент вирішення спору судами попередніх інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду з позовом у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Наведені положення Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017) кореспондуються із положенням пункту 5 частини четвертої статті 50 цього Кодексу, з яких вбачається, що громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами в адміністративній справі лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Компетенція контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, визначаються Податковим кодексом України.

Враховуючи наведене, контролюючі органи, реалізовуючи функцію здійснення податкового контролю, можуть звертатися до адміністративного суду з позовом до юридичних осіб, які не є суб'єктами владних повноважень, тільки у випадках, прямо передбачених законами України.

Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами.

Іншими словами, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними (як то у випадках ухилення від сплати податків, тощо) та щодо застосування визначених законодавством заходів, пов'язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами, зокрема, шляхом подання позовів до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб.

Таким чином, вимоги податкового органу про визнання правочинів, укладених господарюючими суб'єктами, недійсними підлягають розгляду адміністративними судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства, оскільки такий спір є публічно-правовим та походить з компетенції органів Державної фіскальної служби здійснювати податковий контроль.

Враховуючи викладене, висновки судів попередніх інстанції про непідвідомчість зазначеного спору адміністративним судам є помилковим та не ґрунтується на правильному застосуванні норм права.

За правилами статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За таких обставини, ухвала Рівненського окружного адміністративного суду від 07.06.2017 та ухвала Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2017 підлягають скасуванню.

Керуючись статтями 341, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Рівненській області задовольнити.

Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 07.06.2017 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25.09.2017 у справі №817/274/17 скасувати, справу направити для продовження розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Т.М. Шипуліна

І.А. Гончарова

І.Я.Олендер ,

Судді Верховного Суду