Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

02 липня 2019 року

Київ

справа №819/2737/13

адміністративне провадження №К/9901/5607/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Олендера І.Я.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року (судді: Дякович В.П., Іщук Л.П., Онишкевич Т.В.) у справі № 819/2737/13 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В :

У листопаді 2013 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - платник податків, позивач у справі, скаржник у справі) звернулася до суду з позовом до Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Тернопільській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 13 травня 2013 року №0010051730, №0009921720, №0009911720 та №0009571720 як незаконні.

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року позов задоволено частково, скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача у справі від 13 травня 2013 року №0010051730, №0009921720, №0009911720 та №0009571720.

Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що податковим органом не доведено правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року, постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовлено у зв`язку з безпідставністю позовних вимог.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, платник податків подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

У касаційній скарзі скаржник зазначає про те, що судом апеляційної інстанції не з`ясовано (встановлено) всіх суттєвих обставин справи, зокрема не з`ясовано судом, звідки виникли у позивача сума податкового зобов`язання з ПДВ зазначена у акті перевірки, враховуючи наявність інших узгоджених зобов`язань.

У запереченні на касаційну скаргу відповідач у справі зазначає про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення та відсутність підстав для його скасування.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що податковим органом за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2012 року проведена документальна планова виїзна перевірка позивача у справі, результати якої оформлено Актом від 18 квітня 2013 року №2646/17-226/2119103284.

За результатами розгляду вказаного Акту відповідачем у справі винесено податкові повідомлення-рішення від 13 травня 2013 року:

- №0010051730 про збільшення грошового зобов`язання по орендній платі з фізичних осіб на загальну суму 7 523, 03 гривень;

- №0009921720 та №009911720 про порушення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 20 535,05 гривень за основним і 4 107,01 гривень штрафних санкцій, та в розмірі 6 396,60 гривень за основним зобов`язанням і 639,36 гривень штрафних санкцій;

- №009571720 про заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість на загальну суму 26 745 гривень.

На момент виникнення спірних правовідносин діяв Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства затверджений наказом Державної податкової адміністрації України від 22 грудня 2010 року №984 (далі - Порядок).

Метою зазначеного порядку слугувало його застосування посадовими (службовими) особами органів державної податкової служби при оформленні матеріалів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - юридичними особами (резидентами і нерезидентами) та їх відокремленими підрозділами.

Відповідно до пункту 3 Розділу І «Основні терміни та вимоги щодо оформлення документальних перевірок» зазначеного Порядку результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до пункту 7 Розділу IV «Підписання акта (довідки) документальної перевірки, порядок його (її) реєстрації та зберігання» Порядку за результатами розгляду керівником органу державної податкової служби (його заступником) акта перевірки, заперечень посадових осіб платника податків або його законних представників та інших матеріалів перевірки, у терміни та порядку, встановлені Кодексом, приймаються відповідні податкові повідомлення-рішення.

Таким чином, у Порядку чітко зазначено, що акт, являється передумовою прийняття податкового повідомлення-рішення та є носієм доказової інформації про виявленні порушення вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Суд зазначає, що у справі №819/2737/13, предметом оскарження якої є податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акта №2646/17-226/2119103284 від 18 квітня 2013 року, відсутній зазначений акт. В той же час у справі в томі 1 на сторінках з 108 по 117, наявні копії не ідентифікованого документа без першої сторінки, з визначенням наскрізної нумерації сторінки 7, 22, 23, 24, 25, 17, 18, 28, 29, 30.

Відповідно до частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 70 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено що належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Суд визнає, що у справі №819/2737/13 відсутній основний доказ, який визначає склад податкових правопорушень покладених в основу прийняття спірних рішень - акт перевірки. Зазначене свідчить про те, що ні суд першої інстанції, ні суд апеляційної інстанції не досліджував документ, який підтверджує наявність порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Окрім того, приписами частини четвертої статті 79 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що оригінали письмових доказів, що є у справі, повертаються судом після їх дослідження, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання законної сили судовим рішенням у справі за клопотанням осіб, які їх надали. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу.

Тобто, належним письмовим доказом, на підставі якого суд здійснює розгляд справи, є оригінал документу, або його копія, засвідчена суддею.

В матеріалах справи відсутні оригінали документів, жодна копія, яка є в наявності, не засвідчена суддею.

Суд визнає, що судами попередніх інстанцій порушені норми процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, внаслідок не дослідження зібраних у справі доказів та встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, що обумовлює часткове задоволення касаційної скарги платника податків, скасування судових рішень у справі та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 17 вересня 2014 року у справі №819/2737/13 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає

...........................

...........................

...........................

І.Я.Олендер

І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова ,

Судді Верховного Суду