Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.08.2021 року у справі №620/4301/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 листопада 2021 року

м. Київ

справа № 620/4301/21

адміністративне провадження № К/9901/27064/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

cудді-доповідача - Радишевської О. Р.,

суддів - Данилевич Н. А., Уханенка С. А.

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №620/4301/21

за позовом ОСОБА_1 до Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року, постановлену у складі: головуючого судді Бородавкіної С. В., та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2021 року, ухвалену у складі: головуючого судді Коротких А. Ю., суддів Сорочка Є. О., Чаку Є. В.,

УСТАНОВИЛ:

І. Обставини справи

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивачка) звернулася до суду з позовом до Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради з вимогами:

- скасувати рішення відповідача від 31 березня 2021 року про відмову у задоволенні її заяв про зняття з реєстрації місця проживання та про реєстрацію проживання позивачки та її малолітньої доньки ОСОБА_2;

- зобов'язати відповідача зареєструвати зняття з попередньої реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 та зареєструвати позивачку та її малолітню доньку ОСОБА_2 за новим місцем проживання: АДРЕСА_2.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року відмовлено у відкритті провадження у справі.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2021 року ухвалу Харківського окружного адміністративного суду залишено без змін.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спір між позивачем та відповідачем не має ознак публічно-правового.

Як зазначили суди попередніх інстанцій, вимоги позивачки про реєстрацію місця проживання її дитини, заявлені у цьому позові, є похідними від спору про місце проживання дитини, що існує між позивачкою та батьком неповнолітньої ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2)

ІІ. Провадження в суді касаційної інстанції

Уважаючи судові рішення судів попередніх інстанцій такими, що ухвалені із порушенням вимог процесуального закону, позивачка подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2021 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування вимог касаційної скарги позивачка зазначила, що між нею та батьком неповнолітньої ОСОБА_2 відсутній спір щодо місця проживання останньої.

За доводами позивачки батько ОСОБА_2 не проживає на території України, з народження дитини не бере ніякої участі в її вихованні.

Позивачка також зазначає, що пункт 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 (далі - Правила), на який посилався відповідач, відмовляючи в задоволенні заяви, та суди попередніх інстанцій, відмовляючи у відкритті провадження, не містить вимог про надання особою, з якою проживає дитина, повторної письмової згоди батька на зміну реєстрації місця проживання дитини.

Позивачка вважає, що пункт 18 Правил взагалі не визначає порядку зміни місця реєстрації дитини, пов'язаної з переїздом у власне житло, у зв'язку з чим він не міг бути застосований до спірних правовідносин.

Таким чином, позивачка вважає, що відповідач у спірних правовідносинах висунув незаконну вимогу про надання документу (згоди батька на зміну місця реєстрації дитини), надання якого не передбачено Правилами реєстрації місця проживання.

Відповідач та третя особа правом надати відзив на касаційну скаргу не скористалася.

Указана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду 23 липня 2021 року.

Ухвалою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

ІІІ. Джерела права та акти їхнього застосування

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому: 1) хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або 2) хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або 3) хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб'єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

ІV. Позиція Верховного Суду

КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору і справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Так, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.

Проте сама участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов'язані з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень/дій є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Як установили суди попередніх інстанцій, ОСОБА_1 та її малолітня донька з квітня 2019 року проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_2, у зв'язку з чим позивачка звернулась до відповідача із заявою про зняття їх з місця реєстрації за попередньою адресою (АДРЕСА_1) та реєстрацію за новим місцем проживання.

Однак у проведенні реєстраційних дій ОСОБА_1 було відмовлено з тих підстав, що позивачкою не було подано "необхідних документів або інформації", а саме: згоди батька ОСОБА_2 на реєстрацію місця проживання, подання якої передбачено пунктом 18 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 (далі - Правила).

Звертаючись до суду, позивачка наполягала на тому, що надати згоду батька ОСОБА_2 на реєстрацію місця проживання дитини неможливо, адже він не проживає на території України та участі у вихованні дитини не бере.

З урахуванням викладеного суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про наявність між позивачкою та батьком її дитини спору про право.

Суд уважає, що спір, який розглядається в цій справі, підсудний адміністративному суду оскільки стосується оскарження рішення суб'єкта владних повноважень з процедурних питань та не пов'язаний із спором про визначення місця проживання дитини.

Висновок про підсудність адміністративному суду спору щодо оскарження відмови у реєстрації місця проживання дитини з підстав ненадання згоди другого з батьків дитини, якщо така відмова ґрунтується на висновку про ненадання передбачених у пункті 18 Правил документів, викладено у постанові Верховного Суду від 27 квітня 2020 року у справі №642/5375/17 і Суд не знаходить підстав для відступлення від них.

Відповідно до частини 1 статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

На підставі викладеного касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Чернігівського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2021 року скасувати, а справу №620/4301/21 направити до Чернігівського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О. Р. Радишевська

Судді: Н. А. Данилевич

С. А. Уханенко