Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.12.2019 року у справі №818/154/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 листопада 2019 року

Київ

справа №818/154/16

адміністративне провадження №К/9901/14078/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славінського Валерія Івановича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Публічне акціонерне товариство "Златобанк" про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славінського Валерія Івановича на постанову Сумського окружного адміністративного суду у складі судді: Соколової В. М. від 24 березня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Бершової Г. Є, Катонової В. В., Ральченка І. М. від 20 липня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2016 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" Славінського В. І. (далі - Уповноважена особа фонду на ліквідацію ПАТ "Златобанк", відповідач 1), Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - ФГВФО, відповідач 2), третя особа - ПАТ "Златобанк" (далі - третя особа), в якому просив:

- зобов'язати Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славінського Валерія Івановича включити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) до переліку вкладників публічного акціонерного товариства "Златобанк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 175 064,87 грн;

- зобов'язати Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (01032, м. Київ, б-р Т. Шевченка, 33-Б) включити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) до Загального реєстру вкладників ПАТ "Златобанк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі 175 064,87 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, ним було виконано всі передбачені законом та умовами договору банківського вкладу дії щодо розміщення коштів на банківському рахунку, відтак, вважає, що у відповідачів відсутні законні підстави для невключення його до переліку та загального реєстру вкладників ПАТ "Златобанк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 24 березня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківською апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року, позов задоволено частково, а саме: зобов'язано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Славінського Валерія Івановича включити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) до переліку вкладників ПАТ "Златобанк", які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, у розмірі 175 064,87 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідні юридичні факти (відсутність банківських рахунків, і як наслідок, необлікування на них грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу) слід кваліфікувати як невиконання банком своїх обов'язків за договором банківського вкладу.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з постановою Сумського окружного адміністративного суду від 24 березня 2016 року та ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Златобанк" звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нову постанову про відмову у задоволенні позову.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 17 серпня 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 818/154/16, витребувано матеріали адміністративної справи та надано сторонам строк для подання заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений.

Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року прийнято до свого провадження адміністративну справу № 818/154/16 за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" Славінського Валерія Івановича на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 24 березня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року суддею-доповідачем Берназюком Я. О.

Разом із касаційною скаргою Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "Златобанк" подано клопотання про розгляд справи у касаційному порядку у судовому засіданні за участю відповідача, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2019 року.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено наявними у матеріалах справи доказами, що 04 лютого 2015 року між ПАТ "Златобанк" та ОСОБА_1 (вкладник) укладено Угоду про приєднання до Публічної пропозиції про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб № 080271 (договір банківського вкладу) (далі по тексту - договір).

Відповідно до пункту 1.1 договору підписанням цієї Угоди вкладник в порядку статті 634 Цивільного Кодексу України приймає публічну пропозицію AT "Златобанк" про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб та висловлює повну та безумовну згоду з її умовами.

Пунктом 2.1 договору встановлено, що банк відкриває вкладнику вкладний (депозитний) рахунок № НОМЕР_2.

Пунктом 2.2 договору зазначено вид вкладу - "Класичний" в іноземній валюті.

Відповідно до пункту 2.3 договору сума вкладу становить 8 500 (вісім тисяч п'ятсот доларів США 00 центів).

Строк розміщення вкладу до 04 березня 2015 року (пункт 2.5 договору).

04 лютого 2015 року позивачем на виконання своїх обов'язків за договором було внесено (залучено) кошти на депозит у розмірі 8 500 доларів США, що підтверджується квитанцією № 124911 від 04 лютого 2015 року. Призначення платежу: залучення коштів на депозит, угода від 04 лютого 2015 року. На банківській квитанції проставлено штамп AT "Златобанк" із датою зарахування коштів, проставлено печатку AT "Златобанк".

Разом з тим, на підставі постанови Правління Національного банку України від 13 лютого 2015 року № 105 "Про віднесення ПАТ "Златобанк" до категорії неплатоспроможних" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13 лютого 2015 року № 30 "Про запровадження тимчасової адміністрації у AT "Златобанк", згідно з яким з 14 лютого 2015 року запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Златобанк", код ЄДРПОУ 35894495, МФО 380612, місцезнаходження: вул. Б. Хмельницького, 17/52, Бізнес-центр "Леонардо", м. Київ, 01030.

Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в AT "Златобанк" призначено провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славінського В. І..

Тимчасову адміністрацію в AT "Златобанк" запроваджено строком на три місяці з 14 лютого 2015 року по 13 травня 2015 року включно.

Відповідно до постанови Правління НБУ від 12 травня 2015 року № 310 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Златобанк" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 13 травня 2015 року № 99 "Про початок процедури ліквідації АТ "Златобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації АТ "Златобанк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію АТ "Златобанк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Славінського В. І. строком на 1 рік з 13 травня 2015 року до 12 травня 2016 року включно.

19 травня 2015 року на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб було опубліковано інформацію про те, що у зв'язку з прийняттям виконавчою дирекцією Фонду рішення від 13 травня 2015 року № 99 "Про початок процедури ліквідації AT "Златобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", із змінами внесеними згідно із рішенням виконавчої дирекції Фонду від 18 травня 2015 року № 100, Фонд з 20 травня 2015 року розпочинає виплати коштів вкладникам даного банку.

При зверненні до AT "Ощадбанк" позивача було повідомлено, що Фондом його внесено до реєстру вкладників, проте сума вкладу, що підлягає виплаті складає 24935,13
грн, що є меншою за ту, яку позивач вносив за вищевказаним договором. Вказана сума коштів в розмірі 24935,13 грн була отримана позивачем через відділення AT "Ощадбанк", що підтверджується копією заяви про видачу готівки № 4 від 27 травня
2015.

12 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернувся із письмовою заявою до Уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Златобанк", в якій просив роз'яснити причини розбіжності суми вкладу та суми до виплати, та призначити дату та місце виплати вкладу в повному обсязі.

У відповідь на заяву Уповноваженою особою Фонду листом від 21 серпня 2015 року № 2581 було повідомлено, що в AT "Златобанк" немає відкритого на ім'я позивача договору № 080271 від 04 лютого 2015 року на суму 8500,00 дол CШA, та що за договором № 080271, відкритими на його ім'я, гарантована сума відшкодування складає 24935,13 грн.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди першої та апеляційної інстанції не надали належної правової оцінки тому, що АТ "Златобанк" виконано зобов'язання по зарахуванню початкової суми вкладу, а інших розрахункових документів, крім заяви на переказ готівки № 143053 від позивача не надходило, в АТ "Златобанк" не виникло інших грошових зобов'язань перед позивачем та відповідно в Уповноваженої особи не виникло зобов'язання по включенню ОСОБА_1 до переліку вкладників на суму більшу, ніж сума фактично залучених АТ "Златобанк" від неї коштів.

Крім того, скаржник зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки тому, що в автоматизованій системі банківської системи "Златобанк" в АБС Б2 відсутні відомості про касову операцію у Сумському відділенні АТ "Златобанк" щодо надходження 04 лютого 2015 року від позивача готівкових коштів у сумі 8 500 доларів США. Скаржник також звертає увагу суду касаційної інстанції на те, що судами попередніх інстанцій не враховано, що квитанція № 124911 від 04 лютого 2015 року, що подана позивачем у якості доказу внесення коштів у розмірі 8500 доларів на рахунок, не відповідає вимогам, встановленим пунктами 1.3,2.9 Розділу IV Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні, затвердженої постановою Правління Національного банку України № 174 від 01 червня 2011 року (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; Інструкція № 174), зокрема, така не містить підпису уповноваженого працівника банку, оскільки підпис вчинений на квитанції не співпадає з оригіналом підпису касира, яка на час банківської операції була уповноважена на її вчинення. Крім того, відбиток штампу на квитанції № 84238 від 04 лютого 2015 року не відповідає вимогам статутних документів, зокрема, скорочена офіційна назва відповідно до нової редакції Статуту, зареєстрованої 17 квітня 2014 року - ПТ "ЗЛАТОБАНК", тобто всі літери прописні, у той час, як на штампі назва зазначена - АТ "Златобанк". Уповноважена особа Фонду також подала письмові пояснення, в яких наголосила на тому, що важливе значення для правильного вирішення справи має встановлення справжності квитанції № 124911 від 04 лютого 2015 року, однак, суди першої та апеляційної інстанцій цьому належної правової оцінки не надали, що свідчить про неповне з'ясування обставин у справі.

Від інших учасників справи відзиву або заперечення на касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осібна здійснення ліквідації ПАТ "Златобанк" не надходило, що відповідно до частини 4 статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини 4 статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Сумського окружного адміністративного суду від 24 березня 2016 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року відповідають не повністю, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з положеннями частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені, зокрема, Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин; ~law21~).

~law22~ визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до ~law23~ Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200000 гривень.

Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений ~law24~, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам після ухвалення рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку.

Згідно з положеннями ~law25~ Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог ~law26~ та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Інформація про вкладника в переліку вкладників має забезпечувати його ідентифікацію відповідно до законодавства.

Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку про те, що держава гарантує фізичним особам, які на момент прийняття рішення Національним банком України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, мали у такому банку вклад (від 10 грн. ), відшкодування суми коштів, розміщених на цьому вкладі, включаючи нараховані відсотки, за рахунок коштів ФГВФО у межах суми, встановленої адміністративною радою Фонду, яка не може бути меншою 200000
грн. Фактична виплата гарантованої суми відшкодування здійснюється ФГВФО відповідно до затверджених виконавчою дирекцією Фонду реєстрів вкладників, сформованих на підставі переліку вкладників з визначенням суми відшкодування для кожного з них, що складаються уповноваженою особою Фонду.

Суд касаційної інстанції зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених ~law27~ щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи.

Аналогічна правова позиція щодо порядку застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах за участю Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Златобанк" міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 29 березня 2019 року у справі № 818/2765/15, від 16 квітня 2019 року у справі № 818/3275/15.

Суд касаційної інстанції зауважує, що підставою для поширення на особу гарантій, передбачених ~law28~ щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я, тобто наявність вкладу та статусу вкладника у особи.

Частково задовольняючи позовні вимоги суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відсутність реєстрації договору банківського вкладу, і як наслідок, необлікування на рахунку банку грошових коштів, залучених від юридичних і фізичних осіб на підставі укладеного в письмовій формі договору банківського вкладу, не можна вважати недодержанням письмової форми договору банківського вкладу за наявності ощадної книжки (сертифіката) чи іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту, і є підтвердженням внесення готівки у відповідній платіжній системі.

Разом з тим, у касаційній скарзі наголошується на тому, що в автоматизованій банківській системі ПАТ "Златобанк" АБС Б2 не міститься жодних відомостей про касову операцію у відділенні Сумська РД ПАТ "Златобанк" щодо надходження 04 лютого 2015 року від ОСОБА_1 готівкових коштів в сумі 8500 доларів США, що підтверджується випискою по рахунку № НОМЕР_3 "Банкноти та монети в касі Сумського відділення", а також зазначається про невідповідність квитанції № 124911 від 04 лютого 2015 року вимогам пунктів 1.3,2.9 Розділу IV Інструкції №
174.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1058 Цивільного кодексу України (ЦК України) за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову кошту суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ~law29~ під поняттям вкладник розуміється фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.

Вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

Відповідно до абзацу 14,15 пункту 4 розділу І Інструкції № 174 касове обслуговування - надання послуг з приймання, видачі та обміну готівки; касовий документ - документ, який оформляється для здійснення касової операції.

Пунктом 5 розділу І Інструкції № 174 встановлено, що банк (філія) зобов'язаний здійснювати касове обслуговування клієнтів на підставі договірних відносин через касу банку.

Відповідно до пункту 8 розділу І Інструкції № 174 банк під час здійснення касових операцій має, серед іншого, зокрема, забезпечувати: своєчасне повне оприбутковування готівки національної та іноземної валюти, що надійшла до каси банку, та її зарахування на зазначені клієнтами рахунки згідно з вимогами нормативно-правових актів; документальне оформлення руху готівки національної та іноземної валюти в касі банку; своєчасне відображення касових операцій у бухгалтерському обліку.

Згідно з положеннями абзацу першого пункту 1.1 глави 1 розділу IV Інструкції № 174 до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки (додаток 8), прибутково-видатковий касовий ордер (додаток 9), заява на видачу готівки (додаток 10), прибутковий касовий ордер (додаток 11), видатковий касовий ордер (додаток 12), грошовий чек (додаток 13), квитанція про прийняття на інкасо банкнот іноземних держав (додаток 22), квитанція про приймання до сплати на інкасо чеків в іноземній валюті, рахунки на сплату платежів, а також сліп, квитанція, чек банкомата, що формуються платіжними пристроями, та документи для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі, установлені відповідною платіжною системою.

Згідно з пунктом 2.1 глави 2 розділу IV Інструкції № 174 банк (філія, відділення) приймає від клієнта готівку для здійснення її переказу через операційну касу і платіжні пристрої.

Приписи пункту 2.3 глави 2 розділу IV Інструкції № 174 визначають, що банк (філія, відділення) здійснює приймання готівки іноземної валюти від клієнтів за такими прибутковими касовими документами, зокрема: за заявою на переказ готівки - від юридичних осіб - резидентів, фізичних осіб - підприємців та представництв-нерезидентів для зарахування на власні поточні рахунки; від уповноваженого представника нерезидента - суб'єкта господарювання для зарахування на розподільчий рахунок в іноземній валюті, відкритий цим банком (філією, відділенням) резиденту - суб'єкту господарювання; від фізичних осіб - на поточні, вкладні (депозитні) рахунки та переказ без відкриття рахунку.

Відповідно до пункту 2.9.3 глави 2 розділу IV Інструкції № 174 банк (філія, відділення) зобов'язаний видати клієнту після завершення приймання готівки квитанцію (другий примірник прибуткового касового ордера) або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі. Квитанція або інший документ, що є підтвердженням про внесення готівки у відповідній платіжній системі, має містити: найменування банку (філії, відділення), який здійснив касову операцію, дату здійснення касової операції (у разі здійснення касової операції в післяопераційний час - час виконання операції або напис чи штамп "вечірня" чи "післяопераційний час"), а також підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що клієнту після завершення приймання готівки видається квитанція, яка, крім іншого, має містити підпис працівника банку (філії, відділення), який прийняв готівку, відбиток печатки (штампа) або електронний підпис працівника банку (філії, відділення), засвідчений електронним підписом САБ.

Уповноважена особа Фонду на ліквідацію ПАТ "Златобанк" під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанції неодноразово наголошувала на тому, що квитанція № 124911 від 04 лютого 2015 не містить підпису одного з касирів банку- ОСОБА_2 або ОСОБА_3, які здійснювали розрахунково-касове обслуговування у Сумському відділенні АТ "Златобанк" 04 лютого 2015 року, а штамп відділенні не відповідає новому зразку, оскільки назва банку зазначена не прописними літерами, як це встановлено у новій редакції Статуту. На підтвердження своїх доводів відповідачем подано до судів першої та апеляційної інстанцій ряд доказів, зокрема: для порівняння надані квитанції за іншими операціями, здійсненими цього ж дня у Сумському відділені банку, виписка розрахунково-касових операцій за 04 лютого 2015 року, інші докази, якими Уповноважена особа Фонду мотивувала свої заперечення та доводи.

Разом з тим, зазначеним вище обставинами, на яких ґрунтуються заперечення Уповноваженої особи Фонду, судами першої та апеляційної інстанцій належної правової оцінки надана не була, як і не надана правової оцінки тому, що за вимогами абзацу 14,15 пункту 4, пунктів 5,8 розділу І, абзацу 1 пункту 1.1 глави 1 розділу І, пунктів 2.1,2.3,2.9.3 глави 2 розділу IV Інструкції № 174 одним із документів, який фіксує факт приймання готівки іноземною валютою від клієнта банку, є заява про переказ готівки, форма якої визначена у додатку 8 до Постанови № 174. Така заява свідчить про волевиявлення клієнта на внесення певної суми коштів у банк та повинна зберігатися у банку як один із документів первинного обліку. І заява на переказ готівки, і квитанція, яка видається банком за наслідками її прийняття, є невід'ємними частинами, які у сукупності підтверджують факт проведення відповідної операції. Лише у разі встановлення недостовірності однієї з цих частин на підставі належних та допустимих доказів суд вправі прийняти другу як доказ, який підтверджує чи спростовує факт прийняття готівки банком та її розмір.

Аналогічна правова позиція щодо застосування норм права у подібних правовідносинах за участю Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ "Златобанк" викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 818/3896/15, від 02 квітня 2019 року у справі № 818/3926/15, від 10 жовтня 2019 року у справі № 818/79/16.

Верховний Суд зазначає, що формальне оформленої банківської операції без фактичного залучення коштів на поточний банківський рахунок не може слугувати підставою для поширення на особу гарантій, передбачених ~law30~ щодо відшкодування вкладу.

За змістом статті 11 КАС України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка кореспондується із статтею 9 КАС України (у чинній редакції) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Колегія суддів наголошує, що принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об'єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з'ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

Відповідно до статті 69 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), яка кореспондується зі статтю 72 КАС України (у чинній редакції), доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, згідно з частиною 1 статті 138 КАС України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

За таких обставин, колегія суддів доходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили всі обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення та прийняття законного та обґрунтованого рішення.

Конституційний Суд України у рішенні від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012 зазначив, що Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у частині третій статті 129 Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист, зокрема, шляхом забезпечення перевірки судових рішень в апеляційному та касаційному порядках, крім випадків, встановлених законом (рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2011 року № 13-рп/2011).

Крім того, у своєму рішенні від 8 квітня 2015 року у справі № 3-рп/2015 Конституційний Суд України зробив наступний висновок: право на судовий захист включає в себе, зокрема, можливість оскарження судових рішень в апеляційному та касаційному порядку, що є однією з конституційних гарантій реалізації інших прав і свобод, захисту їх від порушень і протиправних посягань, в тому числі від помилкових і неправосудних судових рішень.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

До повноважень Верховного Суду не входить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто об'єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.

Разом з тим, неповне з'ясування обставин у справі, недослідження всіх доказів, у тому числі за необхідності їх самостійного витребування судом, ненадання їм належної правової оцінки є ознакою порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та недотримання в процесі винесення рішень норм процесуального права, що відповідно до статті 353 КАС України є підставою для їх скасування та направлення справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи судам слід дослідити усі первинні банківські документи, які складені банком при здійсненні операцій щодо приймання готівки у відповідності до положень Інструкції № 174, а також надати повну та об'єктивну оцінку аргументам Уповноваженої особи Фонду покладеним в основу заперечень на позов і доказам, наданим на їх підтвердження.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду слід задовольнити частково, рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду судам слід взяти до уваги викладені у цій постанові висновки, надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Оскільки колегія суддів повертає справу на новий розгляд до суду першої інстанції, то у силу вимог статті 139 КАС України судові витрати новому розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 3,341,345,349,353,354,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Златобанк" задовольнити частково.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 24 березня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 20 липня 2016 року скасувати та направити справу на новий розгляд до Сумського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко