Історія справи

Ухвала КАС ВП від 13.02.2019 року у справі №2340/4462/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 вересня 2019 року

Київ

справа № 2340/4462/18

адміністративне провадження № К/9901/8992/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Єресько Л. О.,

суддів: Загороднюка А. Г., Соколова В. М.,

розглянувши у порядку письмового провадження у касаційній інстанції адміністративну справу № 2340/4462/18

за адміністративним позовом за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення заробітної плати

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року, ухваленого суддею Кульчицьким С. О., та

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2019 року, ухваленого колегією суддів у складі: головуючого судді Пилипенко О. Є., суддів: Костюк Л. О., Кузьмишиної О. М.,

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування.

В листопаді 2018 року ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (надалі - відповідач, ГУ ПФУ в Черкаській області), в якому просив:

визнати протиправною бездіяльність керівника Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області пов'язаної з невиплатою заробітної плати у відносинах публічної служби начальнику управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області ОСОБА_1 за період з 08 лютого 2018 по 28 лютого 2018 року;

зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області виплатити начальнику управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області ОСОБА_1 заробітну плату (оклад, ранг, вислуга) у відносинах публічної служби за період з 08 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року в сумі 8325,00 грн без урахування обов'язкових податків та зборів;

відповідно до вимог пункту 2 статті 371 КАС України допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць в сумі 8 325,00 грн без урахування обов'язкових податків та зборів.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу заробітну плату за період з 08 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року у сумі 8 325,00 грн. Так, на думку позивача, внаслідок зволікань із виконанням рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року № 823/653/17 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді, останнього було позбавлено нарахування та виплати заробітної плати (оклад, ранг, вислуга) за період з 08 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року.

Зауважив, що рішенням суду ОСОБА_1 мав бути поновлений на посаді негайно, тобто з 07 лютого 2018 року, а відповідач фактично його поновив та звільнив в один день - 05 травня 2018 року, за вищевказаний період розрахунків по оплаті праці не провів.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2019 року, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення заробітної плати - задоволено частково.

Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду в Черкаській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки у поновленні на посаді за період із 07 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року у сумі 6 840
грн 00 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що оскільки на виконання рішення суду наказ про поновлення позивача на посаді Пенсійним фондом України винесено 24 квітня 2018 року, то, враховуючи підстави даного спору, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді за період з 07 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року.

Враховуючи правові наслідки, передбачені статтею 236 Кодексу законів про працю України та несвоєчасне виконання відповідачем рішення суду про поновлення позивача на посаді, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення у період із 07 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року.

Суд першої інстанції виходив з того, що оскільки середньоденна заробітна плата, яка застосована у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року у справі № 823/653/17, становить 427 грн 50 коп, а період невиконання рішення суду з 07 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року становить 16 робочих днів, то відповідно середній заробіток за час затримки виконання рішення за вказаний період становить 6 840 грн 00 коп.

Додатковим рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 2340/4462/18 від 27 грудня 2018 року заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення заробітної плати - задоволено частково.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду в Черкаській області на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані із розглядом справи у сумі 510 грн 05 коп.

У задоволенні іншої частини заяви відмовлено.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух в касаційній інстанції.

01 квітня 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року, додаткове рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2018 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення заробітної плати, в частині присудження належних виплат та відмови в задоволенні позовних вимог та клопотань і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги зазначено, що суди попередніх інстанцій не вірно з'ясували обставини справи, порушивши норми процесуального права.

Крім того, на думку скаржника апеляційний суд при розрахунку застосував лише положення пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, не врахувавши норми пункту 10 та не застосувавши коефіцієнт підвищення посадових окладів, який відбулося з 01 січня 2018 року.

Так, виходячи з розрахунку середньоденної заробітної плати, яка застосована у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року у справі № 823/653/17, середньоденна заробітна платна позивача складає 427,50 грн, а відповідно до вимог пункту 10 Постанови № 100 позивачу має бути застосовано коригування розміру середньої заробітної плати на коефіцієнт підвищення посадових окладів, що відбулося з 01 січня 2018 року.

Зауважив, що суд припустився порушення норм матеріального права в частині застосування норм Кодексу законів про працю України, Закону України "Про оплату праці". Так, суд посилався на те, що період невиконання судового рішення становить 16 робочих днів, хоча за законом має становити 15 днів, оскільки рішенням суду від 07 лютого 2018 року у справі № 823/653/17 середній заробіток за 07 лютого 2018 року вже включений до відповідного розрахунку.

Отже, за період з 08 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року, враховуючи обов'язковість виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді з моменту його ухвалення, слід стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення суду про поновлення позивача на посаді за вказаний період в розмірі 8469,30 грн без урахування обов'язкових податків та зборів (427,50 грн (середньоденна заробітна плата) * 1,320754716981132 (коефіцієнт підвищення) * 15 днів робочих днів).

Зазначав, що суд, встановивши факт не виплати належних коштів позивачу, не встановив факту протиправної бездіяльності, про яку просив позивач, що є наслідком очевидної внутрішньої суперечності рішення.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду (суддя - доповідач - Стрелець Т. Г. ) від 08 квітня 2019 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 грудня 2018 року.

Відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення заробітної плати.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 06 червня 2019 року № 643/0/78-19 у зв'язку із зміною спеціалізації та введенням до іншої палати судді - доповідача Стрелець Т. Г. (Рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20.05.2019 № 14), що унеможливлює його участь у розгляді касаційних скарг, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Єресько Л. О., судді Загороднюк А. Г., Соколов В. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду Єресько Л. О. від 27 вересня 2019 року дана касаційна скарга прийнята до провадження, закінчено підготовчі дії та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами у відповідності до вимог частини 3 статті 340 та пункту 3 частини 1 статті 345 КАС України.

Позиція інших учасників справи.

Від відповідача відзиву не надходило, що відповідно до статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає касаційному перегляду справи.

Установлені судами фактичні обставини справи.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2016 року № 988 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" Пенсійним фондом України прийнято наказ № 213-о від 29 березня 2017 року "Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області".

30 березня 2017 року головою комісії з припинення Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі, заступником начальника управління Толдоновою Н. В. видано наказ від 30 березня 2017 року № 17-о "Про оголошення п.4 наказу Пенсійного фонду України від 29 березня 2017 № 213-о "Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області", яким ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області у зв'язку з реорганізацією, пункт 4 частини 1 статті 83 та пункт 1 частини 1 статті 87 Закону України "Про державну службу".

Не погоджуючись з таким рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Пенсійного фонду України, Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року у справі № 823/653/17 позов задоволено частково; визнано протиправним та скасовано наказ Пенсійного фонду України від 29 березня 2017 року № 213-о "Про звільнення керівників територіальних управлінь Пенсійного фонду України в Черкаській області" в частині звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03 квітня 2017 року; стягнуто зі Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 90630,00 грн без урахування обов'язкових податків та зборів; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Крім того, вказаним рішенням Київський окружний адміністративний суд допустив негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03 квітня 2017 року, та звернув до негайного виконання рішення суду в частині стягнення зі Звенигородського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Черкаської області на користь ОСОБА_1 суми середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах одного місяця у розмірі 4488,75 грн без урахування обов'язкових податків та зборів.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року у справі № 823/653/17 залишено без змін.

З матеріалів справи судом встановлено, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року у справі № 823/653/17 позивача поновлено на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03 квітня 2017 року наказом Пенсійного фонду України від 24 квітня 2018 року № 183-о.

Відповідно до наказу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 04 травня 2018 року № 212-о оголошено наказ Пенсійного фонду України від 24 квітня 2018 року № 183-о про поновлення позивача на посаді начальника Управління Пенсійного фонду України в Тальнівському районі Черкаської області з 03 квітня 2017 року.

У подальшому позивач за даними з офіційного порталу Пенсійного фонду України станом на 21 лютого 2018 року встановив, що йому не нараховано та не виплачено заробітну плату за період з 08 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року.

Позиція Верховного Суду

Релевантні джерела права й акти їх застосування.

За правилами частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих частиною 3 статті 5 Закону України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII.

Приписами статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) обумовлено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

За правилами частини 2 статті 235 КзПП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Статтею 236 КЗпП України встановлено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Таким чином, згідно статтею 236 КЗпП України проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Розрахунок середньомісячного заробітку розраховується згідно з Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 Порядку № 100, у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 передбачено, що для нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Пунктом 10 Порядку № 100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. Коефіцієнт підвищення визначається шляхом ділення тарифної ставки (посадового окладу), встановленого працівнику після підвищення, на тарифну ставку (посадовий оклад), що була встановлена до підвищення.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить із такого.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом підлягають застосуванню правила статті 341 КАС України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. При цьому, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних рішень визначається статтею 242 КАС України, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства, а тому, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Отже, законодавством передбачено обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що у роботодавця обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно підлягає виконанню не з часу набрання ним законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист життєво важливих прав та інтересів громадян і держави.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі необхідно вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов'язків.

За змістом частини 2 статті 65 Закону України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII рішення вважається виконаним боржником з дня видання відповідно до законодавства про працю наказу або розпорядження про поновлення стягувача на роботі та внесення відповідного запису до трудової книжки стягувача.

Не виконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина 3 статті 14 КАС України).

Відповідальність за затримку власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, встановлена статтею 236 КЗпП, згідно якої проводиться виплата середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі незалежно від вини роботодавця в цій затримці.

Середній заробіток за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Закон пов'язує цю виплату виключно з фактом затримки виконання рішення про поновлення на роботі.

Для вирішення питання про наявність підстав для стягнення середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі на підставі статті 236 КЗпП України суду належить встановити: чи мала місце затримка виконання такого рішення, у разі наявності затримки виконання рішення - встановити період затримки, який необхідно рахувати від наступного для після постановлення рішення про поновлення на роботі до дати видання роботодавцем наказу про поновлення на роботі, та, відповідно, провести розрахунок належних до стягнення сум за встановлений період.

Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 243/2748/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі №821/1678/16.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що в період з 07 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року мала місце затримка виконання рішення про поновлення позивача на посаді та відповідно наявність підстав для нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у поновленні на посаді за вказаний період.

Вказаного висновку суд першої інстанції дійшов з тих підстав, що наказ про поновлення позивача на посаді з 03 квітня 2017 року на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2018 року у справі № 823/653/17 Пенсійним фондом України винесено відповідачем 24 квітня 2018 року.

В той же час, під час розгляду даної справи, суди не встановили 1) чи мало місце належне виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, 2) чи виплачувася заробітна плата позивачу за період з наступного дня після постановлення рішення про поновлення позивача на роботі до моменту його фактичного поновлення; 3) чи мала місце затримка виконання рішення поновлення на посаді та чи буди підстави для застосування статті 236 КЗпП України. У разі наявності затримки виконання означного рішення судам необхідно чітко визначити період такої затримки та провести розрахунок належних до стягнення сум за цей період.

Одночасно, колегія суддів погоджується із доводами касаційної скарги, що, визначаючи суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення за вищевказаний період та застосовуючи розрахунок середньоденної заробітної плати, яка застосована у рішенні Київського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2018 року у справі № 823/653/17, суди попередніх інстанцій не встановили обставини та не з'ясували питання чи підвищувався посадовий оклад в зазначений період та чи були підстави для застосування коефіцієнту підвищення при обчисленні середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на посаді на підставі пункту 10 Порядку № 100.

За наведених обставин, Верховний Суд приходить до висновку, що висновки судів ґрунтуються на неповно встановлених обставинах справи, що призвело до неправильного застосування статті 236 КЗпП України.

З огляду на приписи статті 242 КАС України обґрунтованим визнається судове рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Отже, судове рішення має повно відображати обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, та підтверджуваться належними і допустимими доказами.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги.

Виходячи із змісту принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі в адміністративному судочинстві саме на суд покладається обов'язок визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів.

Судами першої та апеляційної інстанцій не з'ясовано обставини справи, які мають значення для правильного їх вирішення, що є порушенням статей 9, 242, 308 КАС України.

При встановленні наведених фактів судами першої та апеляційної інстанцій порушені норми матеріального та процесуального права, які призвели до прийняття необґрунтованого судового рішення, що не може бути перевірено та усунуто судом касаційної інстанції.

При цьому Верховний Суд зазначає, що діє в межах повноважень визначених статтею 341 КАС України, частиною другої якої встановлено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За правилами статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

З огляду на зазначене колегія суддів приходить до висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили обставин які мають визначальне значення для правильного вирішення спору по суті, допустили порушення норм матеріального та процесуального права, а тому рішення судів ухвалені з порушенням Кодексу адміністративного судочинства України щодо законності і обґрунтованості, а тому такі рішення підлягають скасуванню, а справа відповідно до правил статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки щодо розподілу судових витрат.

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 березня 2019 року скасувати.

3. Адміністративну справу № 2340/4462/18 направити на новий судовий розгляд до Черкаського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.........................................

Л. О. Єресько

А. Г. Загороднюк

В. М. Соколов

Судді Верховного Суду