ПОСТАНОВА

Іменем України

01 серпня 2018 року

Київ

справа №813/2487/17

адміністративне провадження №К/9901/4079/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Гавдика З.В. від 19 вересня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Богаченка С.І., суддів Рибачука А.І., Старунського Д.М. від 23 листопада 2017 року у справі за позовом Приватного підприємства «Фірма «Галич-Кабель» до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2017 року Приватне підприємство «Фірма «Галич-Кабель» (далі - позивач/Підприємство) звернулося до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22 червня 2016 року №5564806.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що в межах граничного терміну Підприємством було перераховано грошові кошти із правильним зазначенням отримувача коштів та призначення платежу, однак на неправильний рахунок, що не може вважатися підставою для висновку про несплату податкового зобов'язання у встановлений законодавством строк та покладення відповідальності на платника за несвоєчасну сплату податку.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року, позов задоволено; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 22 червня 2016 року №5564806.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що сплата податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, була здійснена позивачем своєчасно, кошти фактично надійшли до Державного бюджету, а невірне зазначення номера рахунку у платіжному дорученні не є достатньою правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми грошового зобов'язання у визначений ПК України строк та, як наслідок, для застосування на підставі пункту 126.1 статті 126 ПК України штрафних (фінансових) санкцій.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість позиції судів попередніх інстанцій, оскільки обов'язок зі сплати податків і зборів, а також з належного заповнення платіжних документів покладається виключно на платника податків, а тому допущення помилки у розрахунках із подальшим виправленням не може бути підставою для непритягнення такого платника до відповідальності за неналежне виконання податкових зобов'язань.

Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2018 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

У визначені ухвалою строки відзиву на касаційну скаргу не надходило.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги, виходячи з наступного.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Державної фіскальної служби України від 27 грудня 2016 року №28219/6/99-99-07-01-04-15-ВПП було змінено основне місце обліку Підприємства як великого платника податків шляхом переведення із Залізничної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області до Львівського управління Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, що спричинило зміну рахунків для сплати податків.

16 лютого 2017 року позивачем подано до контролюючого органу податкову декларацію з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за №9021584622. Граничний термін сплати узгодженого податкового зобов'язання за І квартал 2017 року у сумі 36995,61 грн. для позивача був 29 квітня 2017 року.

26 квітня 2017 року, тобто у строк, передбачений пунктом 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України, платіжним дорученням №10 позивач здійснив оплату податкового зобов'язання у сумі 37045,60 грн., однак у платіжному дорученні помилково зазначив неправильний рахунок отримувача коштів.

У зв'язку із наведеним Підприємством 04 травня 2017 року направлений лист начальнику Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у Львівській області про перенесення сплачених коштів на рахунок №31418513799007, за наслідками розгляду якого кошти були перенесені 16 травня 2017 року.

В подальшому, відповідачем проведено камеральну перевірку Підприємства, за результатами якої складено акт від 31 травня 2017 року №120/28-10-48-06/33359491, у якому податковий орган прийшов до висновку про затримку на 17 днів сплати позивачем узгодженої суми податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за І квартал 2017 року, чим порушено пункт 57.1 статті 57 ПК України.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22 червня 2017 року №5564806, яким до позивача застосовано штрафні санкції у розмірі 10% від суми грошового зобов'язання, сплаченого з порушенням строку, у сумі 3699,56 грн.

Касаційний суд погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про невідповідність вимогам чинного законодавства оскаржуваного податкового повідомлення-рішення з огляду на наступне.

Стаття 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За правилами пункту 36.1 статті 36 ПК України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Виконанням податкового обов'язку, як передбачено пунктом 38.1 статті 38 ПК України, визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Пунктом 57.1 статті 57 ПК України передбачено, що платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Підпунктом 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України передбачено, що базовий податковий (звітний) період для податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, дорівнює календарному року.

Згідно з пунктом 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України податкове зобов'язання за звітний рік з податку сплачується юридичними особами авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що настає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації.

За правилом пункту 126.1 статті 126 ПК України, у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу. Зокрема, при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Таким чином, за несплату платником податків узгодженої суми грошового зобов'язання у певний термін законодавець для такого платника передбачив негативні наслідки у вигляді штрафних санкцій. При цьому специфіка штрафної санкції, передбаченої вищезазначеним підпунктом, полягає в тому, що вона нараховується контролюючим органом на погашену суму податкового боргу залежно від кількості днів, наступних за останнім днем строку грошового зобов'язання.

Зарахування місцевих податків та зборів, до яких згідно зі статтею 10 ПК України відноситься, зокрема, й податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (у складі податку на майно), до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України (далі - БК України).

Частиною 1 статті 43 БК України визначено, що при виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України.

Згідно частин 4, 5 статті 45 БК України податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і визнаються зарахованими до державного бюджету з дня їх зарахування.

Крім цього, пунктом 22.4 статті 22 Закону України від 5 квітня 2001 року №2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» визначено, що при використанні розрахункового документа ініціювання переказу вважається завершеним з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника.

Відповідно до пункту 109.1 статті 109 ПК України податковими правопорушеннями є протиправні діяння (дія чи бездіяльність) платників податків, податкових агентів, та/або їх посадових осіб, а також посадових осіб контролюючих органів, що призвели до невиконання або неналежного виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого і покладено на контролюючі органи.

За встановлених судами обставин сплати позивачем податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, 26 квітня 2017 року (платіжне доручення №10), тобто у строк, передбачений пунктом 266.10.1 пункту 266.10 статті 266 ПК України, правильним є висновок судів попередніх інстанцій про безпідставність застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату податку, оскільки помилкове зазначення неправильного рахунку отримувача коштів не є правовою підставою для висновку про несплату необхідної суми податку у визначений законодавством строк. Допущена позивачем помилка не спричинила настання будь-яких негативних наслідків або збитків для відповідного бюджету, й, до того ж, в подальшому була самостійно виявлена та усунута Підприємством, а кошти спрямовані за належністю.

Слід зазначити, що правова позиція стосовно сплати обов'язкових платежів (зборів) вже висловлювалась у постанові Верховного Суду України від 16 червня 2015 року у справі №21-377а15, відповідно до якої здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету в строк, встановлений пунктом 57.1 статті 57 ПК України, має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть бути підставою для застосування штрафів, передбачених пунктом 126.1 статті 126 ПК України. Крім того, Верховний Суд України зазначив, що для підтвердження факту несплати узгодженої суми грошового зобов'язання необхідно встановити, що у визначений законодавством строк, платник податків не вчиняв дії, спрямовані на перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до Державного бюджету.

Аналогічної правової позиції дотримується й Верховний Суд, зокрема у постановах від 12 червня 2018 року у справі №826/1/16 (К/9901/28108/18), від 17 січня 2018 року у справі №2а-2686/09/2670 (К/9901/2649/18).

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для скасування податкового повідомлення-рішення й задоволення позовних вимог.

За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Доводи ж касаційної скарги за наведеного не дають підстав для висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права при ухваленні судових рішень, а тому підстави для скасування ухвалених судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 19 вересня 2017 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 листопада 2017 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду