Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.03.2018 м. Київ К/9901/17243/18 1304/10452/12

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючий суддя Кравчук В.М., судді Анцупова Т.О., Коваленко Н.В., розглянув у письмовому провадженні заяву третьої особи ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 02.03.2016 № К/800/26674/15 у справі № 1304/10452/12 за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 до Департаменту містобудування Львівської міської ради, Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради про визнання дій незаконними, визнання незаконним та скасування наказу.

І. ПРОЦЕДУРА

1. У листопаді 2011 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 звернулися з позовною заявою до Департаменту містобудування Львівської міської ради, Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради, Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради, в якому просили скасувати наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради від 28 квітня 2010 року № А-93 «Про затвердження ОСОБА_1 вимог до архітектурно-планувальної частини проекту реконструкції квартири №2 з розширенням за рахунок частини площі горища у житловому будинку АДРЕСА_1», визнати неправомірними дії Управління архітектури Департаменту містобудування Львівської міської ради при видачі висновку від 06 жовтня 2009 року №3-П-18432/2401 та дії Управління охорони історичного середовища Львівської міської ради при видачі висновку від 07 вересня 2009 року № 04/3566.

2. В обґрунтування позовних вимог позивачі зазначали про порушення їх права власності як учасників спільної сумісної власності на допоміжне приміщення будинку та права на забезпечення їх нормальної життєдіяльності, оскільки згоди на проведення будь-яких робіт, в тому числі реконструкції третьою особою квартири з розширенням за рахунок площі горища вони не надавали, а прийняття оскаржуваних актів без попереднього отримання їх згоди є протиправним.

3. Постановою Галицького районного суду м. Львова від 29.11.2013, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.05.2015, у задоволенні позову відмовлено. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 02.03.2016 судові рішення суду першої та апеляційної інстанції скасовано а справу направлено на новий розгляд.

4. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду України із заявою від 30.12.2016 про перегляд цієї ухвали. Покликаючись на різне застосування судами одних і тих самих норм процесуального права, зокрема на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 06.04.2016 № К/800/30989/15, просив ухвалу скасувати, а провадження у справі закрити, оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства (т.4, а.с. 42).

5. Ухвалою Верховного Суду України від 24.01.2017 відкрито провадження у справі.

6. Після відкриття провадження ОСОБА_1 подав уточнену заяву від 28.02.2017, в якій просить скасувати ухвалу з підстав неоднакового застосування норм матеріального права. З огляду на це, справа переглядається з підстав, наведених в уточненій заяві.

7. Як на приклад неоднакового застосування покликається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 21.06.2016 № К/800/16413/16 та постанови Вищого господарського суду України у справі № 906/776/14 та від 22.03.2016 № 906/690/15 та від 11.10.2016 № 915/85/16.

8. 15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд та набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017.

9. Листом Верховного Суду України від 15.01.2018, який надійшов 07.02.2018, справу передано до Верховного Суду.

10. Ухвалою від 27.02.2018 Верховний Суд прийняв справу до свого провадження та призначив її до розгляду за правилами встановленими пп. 1 п. 1 Розділу VII "Перехідні положення" КАС України.

11. Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше. У зв'язку з цим, розгляд справи відбувався без повідомлення та виклику учасників справи.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ

12. Оцінюючи твердження заявника про різне застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, Суд встановив, що надані для порівняння судові рішення стосуються застосування різних правових норм.

13. Зокрема, Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 02.03.2016, про перегляд якої подано заяву, виходив з того, що як суд першої, так і суд апеляційної інстанції, приходячи до висновку про відсутність підстав для віднесення спірного горища до категорії допоміжних приміщень, зазначили, що простір між поверхнею покриття (даху), зовнішніми стінами і перекриттям верхнього поверху (горищем) не може забезпечувати експлуатацію будинку та побутове обслуговування мешканців всього будинку. При цьому, за твердженнями позивачів на горищі містяться каналізаційні та водопровідні труби, які забезпечують водопостачання та відведення каналізації квартир всього будинку, колективна антена для обслуговування усіх мешканців будинку, димовентиляційні канали тощо. Вищенаведені доводи та обставини судами попередніх інстанцій не з'ясовані та не перевірені, будь-якої оцінки зазначеним доводам із відповідним відображенням у рішеннях судами не надано.

14. Вищий адміністративний суд України зробив висновок, що для правильного вирішення даного спору необхідно встановити статус спірного приміщення горища з урахуванням його характеристик, перевірити, чи є воно допоміжним, чи використовується воно (в цілому або частково) для обслуговування будинку або задоволення потреб його мешканців, чи знаходиться у ньому технічне обладнання та т.і.

15. Крім того, Суд звернув увагу, що будинок по АДРЕСА_1, є пам'яткою місцевого значення. Водночас, судами при розгляді справи не з'ясовано, чи отримував ОСОБА_1 дозвіл органу охорони культурної спадщини Львівської обласної державної адміністрації та чи були наявними при прийнятті оскаржуваного наказу такий дозвіл та погоджене і затверджене у встановленому законом порядку реставраційне завдання.

16. Вказані обставини, на думку Суду, мають суттєве значення для вирішення даного спору і стали підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

17. Таким чином, доводи, покладені в обгрунтування ухвали від 21.06.2016 № Л/800/16413/16 стосуються повноти з'ясування фактичних обставин справи, а не порушення застосування норм матеріального чи процесуального права.

18. Натомість, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 21.06.2016 № К/800/16413/16 та постановах Вищого господарського суду України у справі № 906/776/14 та від 22.03.2016 № 906/690/15 та від 11.10.2016 № 915/85/16, наданих для порівняння, Суди з посиланням Постанову Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі № 21-405а14 дійшли висновку, що у разі прийняття органом місцевого самоврядування (як суб'єктом владних повноважень) ненормативного акта, що застосовується одноразово, який після реалізації вичерпує свою дію фактом його виконання і з прийняттям якого виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів (зокрема, рішення про передачу земельних ділянок у власність, укладання договору оренди), позов, предметом якого є спірне рішення органу місцевого самоврядування, не повинен розглядатися, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту.

19. Відповідно до частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

20. Проте аналіз судового рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та рішень, наданих для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував одні і ті самі норми матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки прийняття різних за змістом судових рішень зумовлено різними фактичними обставинами, які були встановлені під час розгляду цих справ.

21. За таких обставин колегія суддів вважає, що правовідносини у справі, що розглядається, не є подібними до тих, які встановлені у справах, копії судових рішень касаційної інстанції в яких додано до заяви.

22. Перевірка правильності встановлення фактичних обставин справи не входить до компетенції Верховного Суду.

23. Враховуючи, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись пп. 1, 2 п. 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, статтями 241, 242, 244 КАС України (у редакції, що діяла до 14.12.2017), Суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 02.03.2016 № К/800/26674/15 - відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий-суддя Кравчук В.М.

Суддя Анцупова Т.О.

Суддя Коваленко Н.В.